Мереживні серветки, ексклюзивний одяг, в'язані плаття вигадливі сумки та інші роботи чернівчанки Ольги Палій нині можна побачити на виставках та в художніх салонах, є вони в гардеробі й українських, й закордонних модниць.
У відповідь на захоплені погляди майстриня сором’язливо відповідає, що навчитися цього нескладно, було б бажання і терпіння. Рукоділлям жінка займається з дитинства.
Професія рукодільниця
– Це в мене від мами, – каже пані Ольга. – Любила роздивлятися візерунки на весільних рушниках, вишитих подушках. А в класі шостому мама дала мені спиці, показала, як в’язати – й відтоді я з цим захопленням не розлучаюся. Спочатку зв’язала собі теплу хустку, ходила в ній до школи взимку. Потім в'язаний шарф, шапочку, якісь схеми в журналах шукала. Тоді з нитками важко було, та ще й у селі. Коли діти з’явилися – в’язала дітям, чоловікові. Якось спробувала підрахувати, скільки я речей виготовила – декілька тисяч стане. Мама моя здебільшого вишивала, шукала малюнки для гладі, а мені найбільше подобається в’язати. Хоча у 80-х теж стала захоплюватися вишивкою – випадково придбала набір листівок, а там вишивка на трикотажі була. Тож я й собі спробувала.
Так на серветках, дитячих сукнях, сумочках гачком, виготовлених Ольгою Палій, з’явилися ніжні букетики квітів й інша вишивка. Є навіть комплекти, вишиті в одному стилі: жіночий костюм із кашкетом, спідницею, кофтинкою і сумочкою, набори скатертин та серветок тощо. До того ж кожна річ – ексклюзивна, готових схем майстриня не використовує. Каже, це нецікаво, бо тоді немає творчості.
Найбільше подобається, коли назбирається багато клубочків, залишків різних ниток. Тоді починаю фантазувати: як це скомбінувати, створити щось незвичне. Довго обмірковую роботу. Взагалі на це йде вкрай багато часу. Сукні в’яжу півтора – два місяці. Працюю переважно з тонкими нитками, щільним в’язанням гачком. Наразі створила синю сумку і сукню в Австрію – помітила, що на один рядочок мені потрібно хвилин зо 20, тож якщо підсумувати час, витрачений на плетіння усіх рядків, дуже довго виходить.
Ексклюзивні роботи
Майстриня каже, що майже ніколи не працює з готовими схемами, кожну річ створює завдяки власній фантазії. Хіба інколи її просять зробити саме таку модель, як у журналі, чи з приміського села вже втретє замовляють вечірню сукню такого самого фасону. Були важкі часи, коли в’язала шапочки на машинці, штампувала однакові речі. Каже, що ніколи в житті цього робити більше не буде. Значно цікавіше зв’язати якесь гарне пальто чи скатертину, щоб такого ні в кого не було.
Педагог за освітою, Ольга Лук’янівна зовсім недовго пропрацювала вчителькою. Каже, зрозуміла: що це не її. Тож здебільшого присвячує час рукоділлю. Шкодує лише, що виставок в’язаних виробів нині майже не відбувається.
– Підтримки зовсім немає, – розповідає пані Ольга. – Перший показ в’язаних виробів ручної роботи у 2013 році в Чернівцях відбувся під назвою «Диво-плетиво», після того ми до Івано-Франківська, Тернополя їздили з експозицією. А людей, котрі займаються творчістю, дуже багато – про це можна судити за тією кількістю магазинів з нитками, які сьогодні працюють, і клієнтів там завжди вистачає. Участь у мистецьких заходах надихає. До мене торік на Петрівському ярмарку підійшла жінка і сказала: «Ви знаєте, я декілька років тому придбала ваш комплект з ажурної шапочки і шарфа. Стільки компліментів я ще ніколи чула!» Це надзвичайно приємно…
Якщо замовник «важкий», то й робота не йде
Пані Ольга зізнається, що коштують її вироби дорого – адже купує для них лише якісні нитки, що не линяють і добре носяться. Ширвжиток з базару удвічі дешевший. А ручну роботу більшість людей ще не звикли цінувати. Тож і особливих заробітків таке хобі не приносить – для цього треба хіба що штампувати однакові речі з дешевих ниток.
– Якось знайома хотіла трикотажну сукню, але на мій виріб грошей пошкодувала. Купила на базарі дешевше китайське плетене плаття, ніби й непогане. Раз одягла, попрала – а воно полиняло, сіло, в’язка розлізлася. Минуло вже років зо п'ять – а я знову такі плаття бачу на базарі.
За словами майстрині, обираючи нитки, варто до них доторкнутися –ніби якісна бавовняна пряжа, але потім може «скочуватися», це треба відчути на дотик. Для оздоблення своїх речей вишивкою вона використовує звичайні акрилові нитки. «На муліне DMC ціна сьогодні, так би мовити, «дика», бо ті нитки, кажуть, вічні – зазначає пані Ольга. – А у мене є скатертини, яким років 40, вишиті звичайними дешевими акриловими нитками. І нічого – жоден колір не вилиняв, ті нитки мають гарний вигляд, і працювати з ними легко».
На запитання про найскладнішу свою роботу Ольга Лук’янівна показує фото філігранної чорної кофтинки, яка уся зіткана з плетених троянд.
– Вона з тонесеньких ниток – шовкового ірису і нейлону, ними дуже важко і довго в’язати. Гачок 0,5 – це, по суті, голка. Сама кофтинка складається з кількох сотень троянд – нині за жодні статки я, мабуть, не погодилася б працювати над ще однією такою. Я зазвичай створюю 5-6 речей одночасно. Коли доходжу до якогось складного елементу, відкладаю, щоб подумати, який далі візерунок підібрати. Натомість беруся за іншу, просту роботу, скажімо, основу сукні. Коли набридає, починаю щось нове. Найприємніше, коли робота готова. А ще помітила: якщо у людини, для якої створюю річ, легкий характер і гарна вдача, то й робота вдається, ідеї щодо візерунків самі до мене приходять. Якщо ж замовник «важкий», то й робота не йде. А взагалі я просто люблю в’язати, тому й натхнення приходить. Без цього вже не можу.
Орися ЧЕПУРНА
для «Урядового кур’єра»