Повагою американців до букви закону не можна не захоплюватися. Ось і найсвіжіше повідомлення з-за океану прозвучало як грім серед ясного неба: професор медичного центру Університету Міссісіпі Ранджан Батра виявив, що у них досі не скасоване… рабство.
Як справжній громадянин справді демократичної держави він узяв до рук історію США і прочитав, що добре відома 13 поправка до їхньої Конституції, ухвалена з легкої руки 16-го американського президента Авраама Лінкольна, небезпідставно нареченого визволителем американських рабів, була ратифікована 27 штатами протягом 1865 року.
Водночас деякі штати ратифікували її 100 років потому, а рідний професорові Міссісіпі — лише в 1995-му. Причім процедура ратифікації не була чистою з точки зору юриспруденції: документів, які підтверджують таку дію, не надіслали до федерального реєстру Сполучених Штатів. Професор та його колеги написали лист місцевій владі й надіслали необхідні документи до національного архіву, і 7 лютого 2013-го штат Міссісіпі зрештою, через 148 років, назавжди змив брудне тавро рабства зі свого доброго імені. Ця новина прикро збіглася в часі з ближчою до нас, українців, позаяк зачіпає вже не американські, а наші з вами національні інтереси. З’ясувалося, що на рідних теренах досі не скасували законів… Золотої Орди. А тут, погодьтеся, йдеться про значно давніші століття.
Чи як, скажіть, інакше можна пояснити започатковану віднедавна практику сусідньої держави вшановувати наших вітчизняних парламентаріїв (а таких з російською «анною на шиї» вже п’ятеро) своїми нагородами якраз напередодні знакового державного свята — Дня рідної української мови? І не за якісь там доблесні вчинки в ім’я вже 22 роки не існуючої країни на кшталт «За дострокове будівництво Біломорканалу» чи «Освоєння тундри», а за сьогоднішній «героїзм» у підтримці російської мови за кордоном.
Мо’, час відкрити історію Київської Русі? Тільки не ту, яку писала за вказівкою німецької княжни Софії Ангальт-Цербської (відомішої як Катерина ІІ) комісія під проводом меткого царедворця Мусіна-Пушкіна. Легким розчерком гусячого пера вона зробила більшість достеменних літописів часів Київської Русі… зводом літописів Московської держави. Тобто довільним переказом вигідних подій і нових вимислів.
З інших історичних джерел дуже легко з’ясувати, що Золота Орда зовсім не впродовж 250 років до так званої Куликовської битви в 1380-му, а значно довше видавала ярлики — своєрідні грамоти на тимчасове управління — своїм московським васалам. А вони платили їй данину золотом, хутром, рибою та іншими принадами замалим не до початку ХVІІІ століття, як стверджують архівні документи останнього на наших теренах Бахчисарайського каганату.
А володарі більших за впливом ярликів, у свою чергу, видавали такі самі фільчині грамоти своїм меншим васалам. Та що там видавали — і донині бавляться в «ординські звички». Щоправда, відтепер вони називаються медаль Пушкіна, хоча, вочевидь, пов’язуються не з постаттю Олександра Сергійовича, а, скорше, з одіозною фігурою його давнішого родича.
Сумно, та з цього року в незалежній Україні розпочали продукувати ще й майбутніх лауреатів «пушкінської медалі» — започаткували учнівський конкурс «Лукомор’є». Знаменно, що великий російський поет писав свою поему «Руслан і Людмила» в царському засланні на півдні України. Та мало хто у Верховній Раді всерйоз замислюється над глибоким політичним змістом оповідок його «вченого кота». Інакше б зрозуміли: через таких «медалістів» наша соборність ще й досі, як той кіт — на прив’язі.
Висновок: американці рабство скасували і навіть довели цю процедуру до юридичної завершеності, а ми все чекаємо на свого Вашингтона з його праведним законом.