…Війна триває не лише в окопах, на позиціях обабіч лінії розмежування, а й у свідомості людей та інформаційному просторі. Також вона є протистоянням шкіл військового оперативного мистецтва, штабів, ідей та прогнозних сценаріїв, народжених у цих мозкових центрах війни. У штабі не гадають і навіть не надто довіряють професійній інтуїції. Його функціонал — знати напевне, що відбувається і як варто діяти.
Один із найголовніших штабів нашої країни — штаб АТО. Із командувачами сил Антитерористичної операції під час виконання ними своєї надзвичайно важливої місії журналістам спілкуватися щастить нечасто, тим паче — брати в них інтерв’ю. І от нам разом із Військовим радіо «Армія Fm» вдалося зустрітися й поговорити із генерал-лейтенантом Михайлом Забродським. Командувач Десантно-штурмових військ знайшов час і розповів про те, що для нього значить цей період, коли він очолює силову компоненту нашої боротьби із «гібридною» агресією.
Зрозуміло, що місія командувача — це служба практично без спочинку, із колосальним напруженням фізичних сил, постійним усвідомленням рівня відповідальності. Очевидно і те, що ухвалення законопроекту про реінтеграцію Донбасу очікувано посилить роль Збройних сил України у врегулюванні кризи та відновленні територіальної цілісності держави. Відтак, нового змісту набудуть роль та функція очільника органу управління АТО. Але це буде потім…
Дієвість фронтових діалогів
— З чого починається день командувача, яким є його робочий графік?
— Ранок починаю із фіззарядки й інших обов’язкових для військової людини процедур. Потім приймаю доповіді про стан справ від оперативно-чергової служби об’єднаного командного пункту, командувачів ОТУ. Далі беруся за роботу із невідкладними документами, уточнюю поточні завдання. На короткому ранковому оперативному брифінгу обговорюємо нагальні питання і завдання, які належить виконати упродовж доби. Робота з планувальними документами, спілкування з начальниками структурних підрозділів штабу — це теж частина моєї щоденної діяльності в районі АТО. Доволі регулярними в моєму щільному робочому графіку є виїзди у частини й підрозділи. А увечері настає час тактичних нарад, де ми підбиваємо підсумки всього, що відбулося за день. І якщо заплановані заходи вдалося успішно реалізувати, десь за північ можу дозволити собі відпочити.
— Зрозуміло. А от виїзди у підрозділи — це обов’язкове завдання командувача чи вони є Вашою особистою ініціативою, прагненням, так би мовити, бачити на власні очі те, про що доповідають?
— У цьому немає нічого незвичного. Адже існує саме такий спосіб військового управління та комунікації з підлеглими — особисте спілкування. Його вигадали ще задовго до нас, а тим паче, задовго до початку АТО. Я цей метод вважаю напрочуд ефективним, наочним і результативним.
— Із якими проблемами чи порадами під час таких зустрічей до Вас звертаються військовослужбовці?
— Виникає достатньо багато питань суто тактичного змісту. Вони стосуються покращення стану військ, удосконалення фортифікаційного облаштування позицій, загороджень, нових прийомів і засобів вогневого ураження противника тощо. Відверто скажу, що і побутова складова у наших фронтових діалогах із військовослужбовцями є помітною. Наприклад, часто виникає тема щодо окремих видів забезпечення. Саме у процесі такого спілкування нерідко вдається оперативно вирішувати проблемні питання.
Реінтеграція щирістю та добротою намірів
— Уже розпочалася зима. Якою нині є ситуація в АТО з огляду на холодний сезон?
— Цьогоріч у підготовці до виконання завдань у зимовий період ми врахували минулі напрацювання, побажання наших військових та досвід, зокрема і негативний, попередніх років. Командування АТО, видів Збройних сил і окремих родів військ доклало й докладає усіх зусиль, аби питання готовності до дій узимку вирішували оперативно, вчасно і ефективно.
— Чи вдалося налагодити співпрацю й порозуміння з місцевою владою, громадами? Адже людям потрібно вселити віру, що в них існує перспектива нормального життя. І у військових тут не остання роль.
Враховуючи складність і багатогранність обстановки, в якій діє військо, ми добре розуміємо: Збройні сили й інші силові структури виконують завдання не в міжзоряному просторі, а на територіях певних адміністративних одиниць, де мешкають люди зі своїми проблемами і негараздами. І без надійного управління та впливу на ситуацію з боку цивільно-військових адміністрацій, безперечно, про успішні антитерористичні заходи та бойові дії говорити значно важче.
Відповідно, наскільки це можливо, свої дії узгоджуємо із цивільно-військовими адміністраціями, сподіваючись на взаємодопомогу і всебічну підтримку. Роль військових тут очевидно позитивна. Так, після обстрілів Донецької фільтрувальної станції тільки військові могли, неодноразово ризикуючи життям, запобігати екологічній катастрофі. Після покращення свого тактичного становища наші військові змогли налагодити канал гуманітарної допомоги у села Гладосове і Травневе на Донеччині. Завдяки захисту Збройних сил України тут відкрилася можливість розпочати роботи з відновлення електропостачання. Проте ворог постійно блокує спроби повернути нормальне життя в ці населені пункти, здійснюючи збройні провокації. У Травневому силами Цивільно-військового співробітництва організовано тимчасовий гуманітарний центр для покращення доставки питної води, продуктів харчування, відновлено електроживлення і вирішено низку інших нагальних для місцевих жителів питань. А у прифронтовому селищі Золоте, що на Луганщині, військові сапери допомогли відновити подачу електроенергії, якої тут не було тиждень через обстріли незаконних збройних формувань.
До речі, військові медики повсюдно надають допомогу місцевому населенню, особливо в тих районах, де доступ цивільних лікарів практично неможливий через загрозу їхньому життю. Офіцери військово-цивільного співробітництва, військові інженери, які відновлюють зруйновану інфраструктуру і проводять розмінування, виконують унікально важливу місію — вселяють у серця, душі багатьох жителів Донбасу сподівання на настання кращих мирних часів винятково разом з Україною. І не тільки силою зброї можна повернути Україну в певні населені пункти, а й щирістю та добротою наших намірів.
— Як вдається утримувати залучені в АТО сили у високому функціональному тонусі?
— Наскільки дозволяє обстановка, заходи бойової підготовки прагнемо проводити у повному обсязі. Використовуємо для цього визначені ділянки місцевості. Зокрема організовуємо навчальні стрільби зі штатної зброї з виконанням різних способів маневрування й управління. У цьому процесі намагаємося зробити все можливе, щоб навіть в умовах АТО не знижувати темпів бойової підготовки.
Ефективність дій оцінює… ворог
— Що дає військовому керівнику Вашого рівня досвід управління силами АТО?
— Функціонал будь-якого військового керівника відповідного рангу передбачає певний стиль управління та підхід до вирішення проблемних питань. У цьому сенсі посада командувача сил АТО формально справді не надто відрізняється від функції командувача Десантно-штурмових військ. Але в керівника сил Антитерористичної операції незрівнянно вищі рівні як можливостей, так і відповідальності.
— На Ваш погляд, хто найпершим оцінюватиме обрані Вами у цій ролі способи дій, ідеї, підходи?
— На жаль, єдиним, хто першим об’єктивно оцінює правильність наших дій, є противник. Лише він насправді здатний відчути, наскільки ефективно ми виконуємо поставлені завдання. Взагалі, вважаю, що варто постійно працювати над собою, аби, не дай Боже, не виникало відчуття, що ти всього досяг, усе знаєш і все можеш. Нормальний стан для військового керівника той, коли він бачить напрямки до вдосконалення — як у собі, так і в підлеглих. І такий підхід гарантовано веде до успіху.
— Дякую Вам, Михайле Віталійовичу, за цікаву розмову! І нехай Вам щастить на військовому поприщі!
Орест ВІЛЬХА
для «Урядового кур’єра»