Ефект дискредитації четвертого мера з роду Терещенків я відчув у розмові з глухівською викладачкою, яка сумнівалася, а чи він не самозванець. Доводити «автентичність» пана Мішеля, якого знаю майже 10 років, якось дико.

У місті багато молоді, а вагітних, здається, більше, ніж пузанів. Дивують прямі довгі вулиці з вишнями і квітами обабіч, колонки з водою, по яку далекобійники звертають з траси Київ — Москва, п’ятиповерхівка університету в кольорах прапора, авторські розмальовки дорожніх люків та кіоск-ротонда національного заповідника на місці пам’ятника Леніну.

До речі, в Новгороді-Сіверському, що за 70 км від Глухова, досі бовваніє Ленін, а на башті — фото Сталіна. Напевно, міський голова виконує план РФ з монументальної пропаганди. Як пояснила мені пенсіонерка цього занепалого містечка, «так легше буде проситися в Росію».

Містяни Глухова полярної думки про свого унікального міського голову, та навіть вороги відзначають його шокуючу даність — не бере хабарів. Багато хто з 66% глухівців, які обрали міським головою французько-українського підприємця, терпляче вичікують змін на краще або клянуть його за неосвітлений під’їзд.

Із Мішелем Петровичем, як звертаються до нього у Глухові, ми домовлялися про інтерв’ю державною мовою. «Після 30 липня говоритиму тільки українською», — запевнив він мене.

Глухівський міський голова Мішель Терещенко.

УК: Пане міський голово, вас активно дискредитують: певні ЗМІ разом із російськими вещатєлями і Московським патріархатом. Чим ви так їм насолили?

— Міськрада ліквідувала комунальне підприємство газету «Народна трибуна», яка була інструментом пропаганди одного народного депутата. З бюджету міста на її утримання йшло 300 тисяч гривень і ще 600 тисяч дотували бюджетники, яких зобов’язували передплачувати її. Суди у Глухові, зрозуміло, ми програли. Апеляції в Харкові виграли. Люди мене підтримують.

Глухів житиме, як у Європі, так житиме вся Україна. Ми працюємо задля цього. Місто не стане зоною контрабанди і трафіку між Росією та Європою. Та проти мене воюють так, що і друзі не думали, що буду на посаді сьогодні. Ми живемо в ненормальній атмосфері, бо є така проблема, як Московський патріархат.

УК: Він дестабілізаційний чинник у всій державі. Варто тільки подивитися, як вмуровуються московські монастирі в українську землю, зокрема, Глинська пустинь за 16 км від Глухова.

— У місті пройшла протестна маніфестація Московського патріархату з «тітушками» і портретами російських царів. Але місцеве управління СБУ не вгледіло в цьому сепаратизму. Я отримав 3500 петицій від глухівців щодо відкриття церкви Київського патріархату. Нині служби тривають просто неба чи в моїй храмовій залі. Селяни Чернового ухвалили рішення перейти в Київський патріархат і, незважаючи на тиск голови райради Ткаченка, люди обстояли свій вибір.

Олексій Ткаченко утримався, коли недавно Глухівська райрада визнала РФ державою-агресором. А в Глухові будують казарми для наших військових, і це будівництво не підтримують депутати.

До кінця року планують звести три казарми на 950 солдатів, задіяно 90 робітників. Згодом додасться ще понад 100 робочих місць. Місту сплачуватимуть податки. Готую наприкінці липня референдум щодо будівництва нового мікрорайону. Місто, яке не будує, помирає. Є пропозиція від будівельної фірми із Сум щодо зведення 300 квартир якнайдалі від історичного центру. Генпланом дозволено висотність 5 поверхів. Метр у новобудові коштуватиме 12 тисяч. Нам пропонують якісні квартири у десятиповерхівках по 8 тисяч і позику кращу, ніж у банках. Будуть квартири і для молодих фахівців, і офіцерів, і соціальне житло. У новому мікрорайоні збудуємо дитсадок та відповідну інфраструктуру. Ми вже підготували документи для зміни генплану.

УК: Уряд надав містам більше бюджетних можливостей. Як їх використаєте?

— Коли мене обрали, дефіцит міста був дев’ять мільйонів гривень. А я отримав з області кошти лише на сплату комуналки і зарплат. Наприкінці цього року буде плюс 6—9 мільйонів до бюджету. Бо наші великі підприємці уклали договори на оренду землі, чого до мене не робили. Майже 500 містян вирішили працювати офіційно. Загалом понад 700 робочих місць вийшло з тіні.

УК: Містяни очікували, що з приходом мера-європейця на Глухів поллється дощ іноземних інвестицій.

— Інвестори йдуть у зони, де менше загроз, ніж у прикордонні з Росією. Працюю над проектом «Інвест-Глухів». І наші підприємці, і французи готові інвестувати у специфічні напрями бізнесу. За ці кошти створимо кілька десятків невеликих фірм, зокрема пов’язаних із льоном і коноплями, де працюватимуть 50—100 осіб. У нас є інститут луб’яних культур, який нині в катастрофічному становищі, адже попередні керівники поміняли його статус на «дослідницьку станцію». Попит на посівний матеріал із Китаю, Афганістану, Канади та Євросоюзу зростає. Хочу, щоб навколо Глухова було 4—5 заводів з переробки льону і конопель. Продукція затребувана в Китаї та Євросоюзі, але там побоюються мати справу з монополістом. У місті треба створити фірми, які з волокна вироблятимуть готову продукцію, наприклад для автомобілів.

УК: Але містяни прагнуть негайних перетворень.

— Року через півтора заводи запрацюють, ще через кілька стануть прибутковими. Ми впорядковуємо продовольчий комбінат. Я купив його залишки за рік до того, як став міським головою. Нині не можу ним займатися і запросив фахівців. На території комбінату буде маслозавод. Триває ремонт заводу з виробництва сидру і конфітюру.

Другий напрям — завод з переробки меду. Нашим якісним і дешевим медом зацікавилися навіть в Голлівуді. Ще один міні-завод перероблятиме 20 тонн молока на добу. Упровадимо у виробництво делікатес — молочний десерт із медом. Ці інвестпроекти залучать до участі сусідні Кролевець, Путивль, Ямпіль, Дружбу, Свесу. У перспективі в регіоні збираємося розводити овець. На початку ХХ століття під це використовували 50 тисяч гектарів. Відтоді залишилася занепала система іригації. У заболоченій зоні треба відновлювати канал. У світі є попит на вовну і м’ясо. У Західній Європі живе багато мусульман, які не їдять свинини. Цей проект чекає допомоги від області. Він забезпечить багато робочих місць, але потребує величезних інвестицій, зокрема і на купівлю специфічної породи баранів.

УК: Туристів неприємно вражає стан історичних будівель, доріг.

— З початку сезону ремонту доріг в місті ще не було й кількох сухих днів. Тож поновлюємо дахи пологового будинку за 450 тисяч, садочка «Журавка», закупили нову гуму для шкільних автобусів. Це мало хто бачить.

УК: На яку допомогу від держави очікуєте?

— Нічого не очікую. Вважаю, патріотичні мери можуть змінити Україну. Вони поруч із людьми. Дуже важливе питання, щоб Глухів залишився центром округу за адміністративною реформою. Цю мою ініціативу підтримали у Сумах. Є рішення: в області буде не 5, а 6 округів. До нашого увійшли зокрема Кролевець і Путивль, де 125 тисяч населення.

УК: У містян є претензії до вашої команди, яка на вихідні поспішає в Київ.

— Я гадав, що молодь і волонтери з Києва змінять місто. А вони розраховували на гранти, фонди, якогось Сороса. Я не міг їх фінансувати, і вони пішли через невисоку зарплату. Хочу показати прецедент, що реформи може робити кожне місто в Україні не завдяки якимось грантам.

Ті, з ким працюю нині, місцеві. Вони не розуміли змін в Україні, на них діяла пропаганда і чинили тиск. Ці люди працюють у моїй команді, бо вони компетентні, хоч політично проти мене. Це повільний процес — зміна свідомості людей, які звикли працювати в іншій системі. На них і нині чинять тиск.

УК: У місті кажуть, що посадовці, які призвичаїлися давати менше, а брати більше, саботують вашу роботу. Чому не запровадити кадрові конкурси?

— Не робитимемо кадрової революції. Треба спиратися на компетентних людей, які тут живуть і згодні працювати за малу зарплату. Для конкурсу є законні умови. Наприклад, три роки роботи на держслужбі. А хто три роки попрацював і є новою людиною? Є й саботажники, вони завжди будуть. Є посадовці, які розуміють перспективи міста. Минулі вибори здивували тим, що мене підтримали не так студенти, як бабусі. Я на зустрічах говорив виборцями про безвізовий режим, цікавий молоді, а що це змінювало для бабусь? Нині зрозумів, що зміни можливі й від немолодих людей. Важливо їх не розчарувати. Ми готуємо свято бабусь 25 жовтня, яке, гадаю, стане традиційним.

УК: Щойно ви по телефону відмовилися їхати на конференцію до Любліна та на якусь зустріч до Лівану. А мене доброзичливці попереджали, що вас важко застати в міськраді, бо ви з лекціями десь у Європі. Про що ваші лекції?

— Про зміни в Україні. Ніколи не думав, що побачу стільки реформ за такий короткий період. Коли люди говорять, що нічого не змінюється, це неправда. Реформи тривають на всіх рівнях. Дивуюся здатності українського народу до перетворення. Торік парламент скасував багато радянських законів. Про це кажу друзям у Польщі та Франції. Їм реформи не так помітні. Але нам важко, бо зміни потрібні всюди.

УК: Вашій родині притаманне меценатство. Я чув про подарований місту рояль.

— Девіз Терещенків: «Прагнення до суспільної користі». У мене мільйон ідей, але мільйона доларів нема. Та є репутація, використовую зв’язки, щоб допомогти місту, зокрема лікарні. Ми отримали три мільйони гривень на її розвиток. Наша фундація не подарувала, а дала право на користування роялем Будинку культури. Йому понад 100 років, і він потребує температурного режиму, а Будинок культури обігрівається не завжди, тому на зиму відсилаю рояль у Мелітополь.

УК: Яких законів вам не вистачає, щоб прогресивним бабусям встигнути пожити красивим європейським життям?

— Треба змінювати виборчий закон. Він абсолютно недемократичний. Нині розраховую на міських голів, бо разом можемо змінювати ситуацію швидко й ефективно. Мені подобається очолювати місто. Глухів через два роки стане іншим, бо ми наповнимо бюджет, вистачить і на відновлення історичних будівель. Та не буду міським головою 20 років, як мій предок. Для мене це експеримент. Я був альтернативним кандидатом, бо все тут було паралізоване. Соціальний ліфт не працював.

УК: Вашій політичній силі не вистачає роз’яснювальної роботи в місті. Ви економите свій ресурс до наступних виборів у Раду?

— Ми роз’яснюємо свою позицію через інформаційні бюлетені. Працюю не для піару. Шість місяців тому жовта преса була проти мене. Я вирішив не витрачати часу на відповіді, бо працював на місто. Проти мене було 28 позовів! Сім ще не закрито.

У країні триває війна добра і зла.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Післяслово. Я виїжджав із Глухова вулицею Терещенків повз майже трьохсотрічну архітектурну історію України. Чи використає шанс знакове місто на чолі з прагматичним міським головою у прикордонному окрузі, щоб моя Батьківщина, яку агресія Росії перетворила на форпост Європи, стала потужнішою та комфортною і для студентів, і для бабусь?

ДОСЬЄ «УК»

Мішель ТЕРЕЩЕНКО.  Народився 1954 року в Парижі. Шосте коліно українського роду підприємців та меценатів. Має диплом з економіки престижної ЕSSЕC. Починав трудову діяльність як дослідник підводних глибин у Флориді. З 2003-го в Україні займається виробництвом, переробкою та експортом льону і меду.