Керівник міжнародного проекту «Льон-Десна»
Мішель ТЕРЕЩЕНКО
У цьому переконаний нащадок легендарного мецената та цукрозаводчика Михайла Терещенка — Мішель. Він приїхав із Франції, аби зробити свій внесок в Україну і розвинути виробництво та переробку льону. Лише цьогоріч засіяли льоном 412 га на Житомирщині, ще більше — на Чернігівщині та Сумщині. Наша розмова з Мішелем Терещенком, керівником міжнародного проекту «Льон-Десна» — білизна з Десни», про те, чому його вибір упав саме на льон, що значить ця культура в сучасній економіці і про перспективи ринку землі в Україні.
Був знак
— Як і коли виникла ідея зайти в Україну і зайнятись тут агробізнесом?
— У 2006 році нам запропонували взяти в оренду 3 тисячі гектарів у Сумській області, на яких до революції родина Терещенків вирощувала цукрові буряки. Обробляти землі, що належали моєму роду, для мене справа принципу. Цукровиробництво на Сумщині — це вже історія, нині ж плануємо розвинути льонарство.
У будинку моїх предків у Глухові тепер розміщується Інститут луб’яних культур. Це був знак, що вирощування льону в цьому регіоні буде сприятливим. Зараз у цьому дуже дорогому для мене будинку я орендую офіс. Свого часу я допоміг інституту укласти договір з французькими колегами. Вони купили в Україну технології для селекції конопель. У нас налагоджена співпраця: ми купуємо насіння, французькі фірми платять роялті для селекції — нормальні торговельні договори, цікаві для партнерів і прибуткові для інституту.
— Ви навіть збиралися створити в Глухові музей льону?
— У майбутньому, певен, Глухів стане столицею виробництва льону. Ми плануємо вести майстер-класи з льону в Глухівському агроколеджі, беремо студентів на практику. Будемо допомагати навчальному закладу налагоджувати контакти з коледжем у Нормандії, де теж вивчають льон. У коледжу в Глухові є старовинна будівля, там був, здається, нічний клуб. Вона зараз не використовується. У мене відбулася розмова з мером, щоб у цій будівлі створити музей льону. В Україні немає жодного музею цієї дивовижної культури. Музей буде присвячений не тільки історії, а й льонопромисловим перспективам України. Я працюю над конкретизацією і втіленням цієї ідеї.
— Для переробки льону ви придбали в цьому регіоні й заводи?
— Так, ми купили три заводи недалеко від Глухова: Шосткинський льонозавод, Новгород-Сіверський, де триває ремонт, і завод з виготовлення шпагату в місті Марчихина Буда в Ямпільському районі. Крім 3 тисяч гектарів землі на Глухівщині, ми орендуємо 3 тис. га у Новгород-Сіверському районі і 500 га навколо Шосткинського заводу. Зараз я зі своїм партнером, який займається кукурудзою і зерновими, розробляємо проект обробітку 40 тис. гектарів на півночі Сумської області та на заході Чернігівської.
Вироби, виготовлені на такому, ще дідівському верстаті, користуються незмінною популярністю у світі. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Інтерес до українського агробізнесу зберігається
— Чи сприяє економічний клімат у країні агробізнесу?
— Якби він був несприятливий, я б тут не працював. У мене є вибір. Україна більш перспективна для агробізнесу, ніж інші країни. А проблеми завжди є і будуть, як і скрізь у світі. Економічні питання вирішуємо, а політичними не займаємося. Всі французькі фірми, присутні в Україні в 2005 році, коли я починав свою справу, залишилися на українському ринку. Вони прибуткові, інвестують у свій розвиток. Ваші системи бізнесу можна назвати незвичайними, але якщо люди хочуть працювати, вони можуть це робити і без корупції.
— Ви заявили, що Україна може стати світовим лідером з виробництва льону. На чому грунтується ваше твердження?
— Льон — традиційна культура для України. Складність у тому, що використання льону в текстильній промисловості трудомістке. Потрібно домогтися високої якості довговолоконного льону. Це нелегко, в тому числі і через кліматичні умови. Але нині величезний попит у світі на технічне льоноволокно, яке має замінити неекологічне скловолокно. Технічний льон важливий і для автомобільної промисловості, його використання полегшує вагу авто та здешевлює енерговитрати. Отже, є значний попит на нашу коротковолоконну продукцію. Але немає попиту на маленькі обсяги для текстильної промисловості. В Україні, крім нас, виробляють льон у Чернігові та Житомирі (за радянських часів він посідав четверте місце в Європі з виробництва тканин). Але навіть у сукупності — це мізер для можливостей країни. Ці заводи обробляють тисячі дві гектарів. А тільки в Росії та Білорусі під льон зайнято по 70 тисяч. У Франції льон висівають на 60 тисячах гектарів. Там завдяки технологіям дуже високі врожаї. Франція на 80% поповнює світові потреби в льонопродукції довгого волокна. Багато людей зацікавлені нині українським льоном, є потенційні партнери не тільки в Україні, а й у Франції, Росії.
— Скільки робочих місць створено на підприємствах «Льон- Десна» — білизна з Десни»?
— Близько 50 осіб трудиться на кожному заводі і понад 100 сезонних задіяні на 6 тисячах гектарів. Якщо врожай високий, заводи працюють майже весь рік. У неврожайний вони зайняті до 6 місяців. З іноземців у нас працює агроном з Нормандії і я. «Льон - Десна» — білизна з Десни» — повністю мій проект. Але гендиректор фірми — українець.
У планах — зелений туризм і земля
— У ваших комерційних інтересах не тільки льон. Ви розширюєте експорт українського меду в країни Європи і плануєте «рибні тури» по Десні ...
— У Франції вподобали український мед. У 2004 році я добився дозволу на експорт меду ваших бджолярів у країни Євросоюзу. У Новгороді-Сіверському є можливості для розвитку зеленого туризму. Міський голова запропонував підтримати цей проект. Але мій пріоритет на сьогодні — льон.
— У суспільстві дебатується питання продажу землі іноземцям ...
— Моя сім’я вже 90 років чекає можливості викупити родинні землі, які вкрав Ленін. І не тільки я, весь світ хоче інвестувати в агробізнес в Україні. Можуть прийти інвестиції з Канади, Бразилії, Австралії... Таких грошей в Україні сьогодні немає. Якщо говорять, що лише українці матимуть право купувати землю, — це звучить як жарт. Наступного дня вони стануть продавати її іноземцям. І чого боятися? Земля залишиться тут. І раніше економіку України розвивали і російські, і польські латифундії... У самій Україні немає достатньо грошей для розвитку агробізнесу.
— І в Україні знайдеться достатньо молоді, яка повернеться в село, щоб працювати на землі?
— Ситуація в Україні унікальна для всього світу. Вона традиційно аграрна країна. Я провів дослідження. У ваших селах налічується 5 млн маленьких підприємств, де працюють 12 мільйонів людей. У маленьких господарствах кожен гектар більш прибутковий, ніж у агрохолдингу. Можна отримувати понад 1000 євро прибутку з гектара. Цими господарствами виробляється 80% овочевої продукції, більше 75% молока, 60% свинини і 50% курятини. Якщо інвестувати в них, щоб вони змогли купити просту механізацію і збільшити площі посівів, тоді ці господарства отримуватимуть до 1,5 тисячі євро прибутку з гектара. Тобто є реальна можливість роботи для мільйонів людей, життя яких у містах важке і дороге. Унікальний шанс для України — використовувати гроші від приватизації землі для розвитку села. Розумні пайовики не стануть продавати землю відразу, дочекаються кращих часів. Або самі стануть господарювати на ній, взявши мікрокредит. Говорити, що продаж землі іноземцям уб’є село, — дурниця.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Мішель ТЕРЕЩЕНКО. Народився в Парижі 1954 року. Починав трудову діяльність як дослідник підводних глибин, створив фірму, що вирощувала водорості на Філіппінах і Мадагаскарі.
З 2003 займається в Україні виробництвом і переробкою льону.
Консультує французькі ділові кола в Україні. Любить рибалити, прихильник філармонії та опери. Має двох синів та доньку.
ДОВІДКА «УК»
Унікальний дар природи
Льон відомий з часів Ассирії та Вавилона. Єгипетські жерці носили вбрання з льняного полотна як символ «чистоти і світла», в сувої льону загортали мумії. У VII столітті до н.е. була написана «Лляна книга» етрусків. Давньогрецький історик Геродот згадує про дар для Афіни Родоської — в лляній тканині кожна нитка була скручена з 360 волоконець. І льон вивозили легендарним шляхом «з варяг у греки».
Здавна у слов’ян побутує приказка: «Хто посіє льон, пожне золото». Про його важливість у побуті свідчать повір’я та обряди. Третя річниця весілля — «лляна». Останнє свято літа — лляний (полотняний) Спас.
Льон — унікальний дар природи людині. Судіть самі. Лляні тканини активно пригнічують хвороботворну мікрофлору. Вони добре відображають увесь спектр ультрафіолетового випромінювання, на 10 — 30% знижують інтенсивність іонізуючого випромінювання. Здатність льону поглинати вільні радикали, що викликають передчасне старіння і пухлинні захворювання, обумовлена ?? наявністю в лляному волокні лігніну. Сон на лляних простирадлах підвищує імунітет — в організмі зростає рівень імуноглобуліну. Льон — найбезпечніший матеріал для алергіків.
Продукти, приготовані з лляного насіння, стають популярними в середовищі любителів дієт, вони містять велику кількість корисних кислот, вітамінів і мінералів. Лляне масло використовують у виробництві лінолеуму, масляних фарб і мила. Волокно, крім легкої промисловості, застосовується у виробництві паперу, замінює скловолокно. Багаття (деревна частина стебла) використовується не тільки як паливо, а й у виробництві костроплит.
Льон знайшов застосування в сироварінні та тютюновій промисловості. Подейкують, що в Арабських Еміратах втілили плани Росії і стали виготовляти порох з льону.
У виробництві технічних тканин (брезенту, мішковини, тентових тканин) враховується міцність льоноволокна. Після просочення водостійкими і протигнильними засобами лляне полотно ставало вітрилами, а вітрильникам , у свою чергу, відкривалися нові землі. І на них відповідно починали вирощувати льон.
Нині він поширений у Канаді, Ірландії, Бельгії, Франції, Китаї і, звичайно, Росії та Білорусі. Українське Полісся ідеально підходить для вирощування льону. Поля, засіяні льоном, в різні пори року радують око соковитою зеленню, ніжною блакиттю і благородною світло-коричневою гамою. Ну, справді старе золото з червоним відливом.