Громади низки міст і районів Луганщини опинилися перед вибором щодо подальшої долі місцевих музеїв, які є відділами обласного краєзнавчого. Тим часом фахівці вважають, що ці колекції доцільно передати на баланс місцевій владі. Чи підуть такі нововведення на користь музейній справі? Відповідь на це запитання зацікавить багатьох, адже проблема має загальноукраїнське значення.
Тягар чи осередок історичної спадщини?
— Музеї Алчевська, Свердловська й Первомайська розповідають про історію цих населених пунктів, Старобільський та Новопсковський — про тамтешні райони, — розповідає заступник начальника департаменту культури та туризму облдержадміністрації Володимир Виборнов. — Тож логічніше, якщо їх візьме на своє утримання місцева влада замість обласного бюджету.
За його словами, нині в області 18 комунальних музеїв — юридичних осіб, у складі яких 14 музеїв-відділів. І ще 69 музеїв-відділів на громадських засадах. Торік постало питання про ефективність такої мережі. Департамент культури облдержадміністрації провів моніторинг, на основі якого підготував пропозиції про можливу реорганізацію.
Директор обласного краєзнавчого музею Анатолій Кулішов наводить приклади того, як колишні відділи очолюваної ним установи стали самостійними музеями й добре працюють: так було зі Стахановським історично-художнім, з Лисичанським краєзнавчим. За кошти місцевих бюджетів утримуються і розвиваються музеї Володимира Даля та Бориса Грінченка, музеї з етнографічним ухилом у селах Смолянинове та Колядівка Новоайдарського району Луганщини.
— Влада та громада на місцях має визначитися: музеї для них — тягар чи центри краєзнавчої роботи, — вважає Анатолій Кулішов. — Ми ж не говоримо про їх ліквідацію або перепрофілювання, а рекомендуємо правильно визначити статус.
Фахівці стверджують, що рішення не нав’язуватимуть, бо його повинні ухвалити громади. Зі свого боку обласний краєзнавчий музей як методичний центр у будь-якому разі надаватиме допомогу всім музеям, незалежно від джерела фінансування.
Своя фішка
Приклад тому — народний музей села Смолянинове, створений у 1989 році з ініціативи колишнього голови місцевого колгоспу Володимира Жука. Спочатку ставили за мету показати побут, культуру й життя селян XIX—XX століть. А потім ще й створили експозицію під відкритим небом, де зібрали зразки кам’янорізного мистецтва половців. Адже тут археологи виявили кургани та поховання ІХ—ХІІІ століть. Експедиції, які проводили розкопки, залишили в сільському музеї частину знайдених речей.
Нині, за словами директора Новоайдарського районного краєзнавчого музею Ганни Божкової, сюди приходять і місцеві школярі з батьками, й іноземці. «Оздоблення будинку, який звела в 1825 році сільська громада для свого священика, збережено: і ліпнина, і обрамлення дверей, і камін. Ікони — справжні. Раритетних образів у нашому районі багато, адже в сусідньому селі Колядівка була іконописна майстерня та працював знаменитий іконописець Андрій Харченко», — розповідає Ганна Божкова.
Поки краєзнавець веде екскурсію, костюмер районного Будинку культури Валентина Хапецька заварює липовий чай і розкладає по мисках, яким сто п’ятдесят років (спадок від її прапрабабці), травневий мед. Без чаювання з жартами й примовками, вузлика сушеної липи на пам’ять з цього музею не відпускають!
Суперничати з комп’ютером
Але все-таки головна умова виживання для музею — його здатність відірвати сучасника від комп’ютера та здивувати можливістю дотику до минулого, яке часто виявляється й незвіданим, і непізнаним. Наприклад, макет для виготовлення маски стародавнього воїна, що виставили в обласному краєзнавчому музеї.
«Жителі селища Юр’ївка Лутугинського району знайшли в старій шахті цікавий предмет — зображення обличчя людини, — розповідає завідувач відділу археології музею Ігор Шестаков. — Щоправда, коли артефакт перебуває поза археологічним контекстом, це погано для науки. Якби маску відкрили при розкопках, скажімо, житла або, ще краще, — у закритому комплексі поховання разом із побутовим похоронним інвентарем, який можна датувати, і прив’язати культури до того чи того народу, було б краще. А так залишаються тільки припущення: як макет маски з’явився в цьому місці, для чого слугував, з якого матеріалу виготовлений?»
Провідний спеціаліст з історії кочівників Олександр Євглевський з Донецького національного університету припускає, що, можливо, це — основа для виготовлення бойових масок. Їх на території східної Європи знайдено приблизно десяток. Ідеться про бойові маски воїнів-кочівників, що закривають обличчя як частина шолома. Припустимий час створення луганського артефакту, на думку науковця, — від середини І тисячоліття н. е. до середини II тисячоліття. А провідний співробітник відділу енеоліту бронзи Iнституту археології НАН України Яків Гершкович вважає його ще давнішим. Є і версія, що луганський артефакт — це навершя на дерев’яному ідолі.
Якщо знахідка з Юр’ївки — справді форма для виготовлення маски воїнів, то це унікально. Принаймні у Східній Європі це єдина така знахідка.
Дослідження тривають. Заради луганської маски в край їдуть світила археології, як це сталося під час міжнародної конференції з археології, яка відбувалася в Луганську торік. Музейники впевнені, що такий артефакт приведе до музею не тільки науковців, а й відвідувачів.
ПРЯМА МОВА
Валерій ПАХНИЦЯ,
голова Старобільської райдержадміністрації:
— Наша громада ухвалила рішення взяти районний краєзнавчий музей у комунальну власність. Доведеться відшукати в бюджеті чималі кошти, справа того варта. Наш музей не відображає область загалом, хоч і був філією обласного музею. Останніми роками акцент в експозиціях зроблено на розповідь про наш 327-річний повітовий центр Старобільськ, його традиції, історію та людей. І цінність музею саме в тому, що він показує віхи розвитку міста, роль особистостей, які стали відомі далеко за межами краю: тут збирав свою армію Нестор Махно, жив відомий письменник Всеволод Гаршин. Навколо музею створено унікальні маршрути, зокрема до пам’ятників Остапу Бендеру та Кісі Вороб’янінову, персонажам відомого роману Ільфа і Петрова «12 стільців», де наше місто має назву Старгород.
Надходження від туризму та екскурсій акумулюватимуть на спецрахунку для розвитку музею. Але ми не розраховуємо на його самоокупність. Громада утримуватиме його в будь-якому разі, хоча б для проведення публічних заходів, які можуть також колись стати частиною історії краю.