УПОДОБАННЯ

Громадяни мали можливість обрати не того, хто їм стане щось розповідати, а того, хто зможе працювати


Хоча результати голосування в деяких округах продовжують оскаржувати в судах, виборча кампанія до місцевих органів влади завершена. Всі зацікавлені сторони зробили свої висновки, що зводяться до кількох тез:

1. Партія регіонів перемогла.

2. Ця перемога піррова, оскільки, якщо порівнювати з результатами президентських виборів-2010, ПР втратила 3,17 млн голосів.

3. Опозиція в особі "Батьківщини" Юлії Тимошенко програла через використання адмінресурсу.

4. В країні змінилася розстановка політичних сил. Вона не на користь правлячої партії, з якої віднині питатимуть за все те, що відбуватиметься в країні.

А тепер спробуємо розставити крапки над "і" не кваплячись.

Хто переміг

Згідно з даними тервиборчкомів, представники Партії регіонів одержали більшість у 17 з 24 облрад і в парламенті Криму. З 177 міст обласного значення ПР висунула своїх кандидатів на посади міських голів у 156, перемігши в 118. Чи є цей результат перемогою винятково правлячої політичної сили?

Усього лише 9 місяців пройшло з часу перемоги лідера Партії регіонів на президентських виборах. А точніше - ВЖЕ 9 місяців, що були поєднані з прийняттям і втіленням в життя цілої низки як популярних (на рівні пересічного виборця поза політичними уподобаннями), так і непопулярних рішень. В усьому світі переможець виборів одразу, користуючись запасом електоральної довіри, починає саме з непопулярних кроків. Це аксіома, тим паче, в умовах економічної кризи. Аксіомою є також і падіння рейтингу - узяти хоча б приклади Барака Обами, Дмитра Медведєва або Ніколя Саркозі.

Таке падіння спіткало й ПР, але про це трохи пізніше. А поки що про тих, хто хоча й побічно, але допоміг Партії регіонів перемогти. Ідеться про опозицію, якою призначила себе Юлія Тимошенко. Методи керівництва ЮВТ урядом, що сповна віддзеркалили на стані державних справ і на рівні життя громадян, її нездатність знайти спільну мову навіть з політичними соратниками, а також довгострокова прострація після поразки на президентських виборах позначилися на результаті політсили Юлії Володимирівни.

Однак, зауважте, навіть такий гросмейстер популізму, як Тимошенко, не змогла повністю скористатися 9-місячним опозиційним перепочинком, коли можна було жити за принципом "чим гірше, тим краще" і просто критикувати чинну владу за те, що їй не вдалося блискавично повернути життєвий рівень на "доюлині позиції". У душі українського виборця зсунулися ментальні тектонічні щити, наслідком чого стало відвоювання Партією регіонів Київської, Черкаської, Кіровоградської і Сумської областей, які ще 9 місяців тому віддавали свої симпатії Тимошенко.

Але місцеві вибори відрізняються від президентських і парламентських тим, що на них аж ніяк не вирішальну роль відіграє політична складова. Для виборця регіонального рівня партійна належність кандидата - справа десята, йому з майбутньою сільською радою зимувати. Тут не від "кольору", а від хватки і працездатності місцевого керівника залежить, чи буде в будинках тепло, вода, газ. Отже, якщо в лютому в особі Віктора Януковича перемогла ідеологічна складова ПР, то в останній день жовтня - практична. На президентських "зустрічали по одежині", на місцевих - "проводжали за розумом".

Яка ціна цієї перемоги

Сьогодні багато опонентів ПР потирають руки: вони прекрасно знають, яку спадщину залишила колишня влада в регіонах. Логіка проста: криза на рівні макроекономіки, з якої важкою працею "вирулювала" влада, - це "квіточки" у порівнянні з мікроекономічним станом регіонів. Тому потрібно лише з конфуціанським спокоєм чекати, коли "річка пронесе повз тебе труп твого ворога".

У бажаючих ось так спостерігати є, як вони вважають, залізний аргумент. Порівнюючи з президентськими виборами, у першому турі яких Віктор Янукович зібрав 8,38 млн голосів, ПР зараз недорахувалася 3,17 млн, набравши 5,21 млн на виборах в облради за партсписками. Відтак проводяться паралелі з парламентськими виборами 2007 року, на яких регіонали набрали 34,37%, і резюмується: оскільки у першому турі президентських виборів Янукович мав 35,32%, а на місцевих недоотримав понад 3 млн голосів спаду, виходить, справи в ПР погані.

По-перше, ця електоральна втрата - не що інше, як плата за реформи. По-друге, якби нинішня влада пустила кредит МВФ на збільшення пенсій (виплату "Юлиної тисячі", дотацію вартості газу для населення тощо), якби вона пообіцяла знизити податки, роздати безкоштовно землю і т. д. і т. п. - результат був би інакшим. Інша річ, що після виборів Україні довелося б оголосити себе банкрутом.

Але, як стверджував той же Конфуцій, "легше запалити одну маленьку свічку, ніж проклинати темряву". У нової влади ніхто ж не запитував, чому попередній уряд підписав кабальні газові угоди. Не згадував слова Володимира Путіна, що Тимошенко у випадку обрання президентом була згодна продовжити термін перебування Чорноморського флоту в Криму. Однак багато хто не сприйняв Харківських угод, згідно з якими газ для України здешевився на $100 за кубометр, а базування ЧФ Росії у Севастополі було пролонговано.

Так само не додало симпатій Партії регіонів, скажімо, президентське рішення про кадровий склад Кабміну, урядове - про підвищення ціни на побутовий газ для населення, парламентське - про підтвердження Україною позаблокового статусу. У суспільстві обов'язково знайдеться частина, яку не цікавлять факти: така от людина стала міністром тому, що професіонал, і їй не доведеться, як Віктору Пинзенику, підтверджувати свою фаховість відставкою, аби потім не втікати Європою від Інтерполу за виконання злочинних вказівок; що ціна на газ компенсується незаможним на ще більш пільгових умовах; що суспільство, яке п'ять років навмисно роздиралося штучною проблемою "у НАТО! - не в НАТО!", нині просто забуло про неї й може присвятити себе болючішим питанням.

Зрозуміло, що ця частина населення не сприйняла таких кроків влади і на місцевих виборах проголосувала проти кандидатів від ПР. Це нормально. Як нормально й те, що у нинішніх умовах владі не можна було працювати в популістських рукавичках. І якщо такі методи принесли перемогу ПР у загальному заліку, значить, суспільство в цілому поділяє визначений стратегічний курс.

Хто вкрав перемогу в опозиції

Знаючи про нинішні проблеми, важко всерйоз говорити про законодавчий хаос і адміністративний ресурс як про наріжні камені програшу опозиційних сил. Повернення до мажоритарної складової - це погано? Багато виборців з полегшенням побачили в бюлетенях конкретні імена, за якими є або конкретні справи, або базікання. І проголосували відповідно: перемогу в представників політсили Тимошенко вкрав не адмінресурс, а пам'ять, звичайна людська пам'ять.

Як і на всіх попередніх виборах в Україні, порушення були і на нинішніх. Про це свідчать численні звернення до судів (до речі, станом на 11.11.2010 представники Партії регіонів подали 54 позови). Але ж за виборами спостерігало 1913 представників всеукраїнських громадських організацій, 134 спостерігачі від іноземних держав, 356 - від міжнародних організацій. Усі ми знаємо, яке потужне лобі в Брюсселі має Юлія Тимошенко і її "Батьківщина" в особі європарламентаріїв від Європейської народної партії. Але хіба Євросоюз заявляв про невизнання українських виборів до місцевих органів влади?

Навпаки, всі ми стали свідками новонародженої політичної традиції, коли, програвши вибори на посаду міського голови Запоріжжя, регіонал Володимир Кальцев привітав кандидата від "Батьківщини" Олександра Сіна. Врешті, представники Партії регіонів перемогли загалом, але це не означає, що вся Україна перефарбувалася в один політичний колір. Вона зберегла політичну поліконфесійність.

Інша річ - як її використовувати. Влаштувати традиційні політичні "розборки", тільки на місцевому рівні, або намагатися знайти компроміс в ім'я загальної мети, яку, до речі, пропагують усі партійні програми.

Новий розклад політсил

Представники Компартії і "Волі", "Фронту змін" і "Сильної України", "Єдиного центру", "Удару" і т. д. десь підсилили свої позиції, десь втратили, десь просто постали вперше. Але їх не можна лишити поза увагою, бо за них голосували конкретні люди. І скрізь, хочемо ми цього чи ні, представникам Партії регіонів доведеться з ними співпрацювати. З тієї простої причини, що влада на місцях апріорі мусить бути провідником загальнодержавної політики.

Партія регіонів ще й тому зацікавлена в максимально конструктивному діалозі з усіма силами, що у разі катастрофічного спаду економічних показників, скажімо, у Волинській області, через рік ніхто не буде уточнювати, мовляв, "Батьківщина" там перемогла з показником 32,5%. Відповідальною все одно буде ПР. Така ціна перемоги.

А минулі вибори аж ніяк не були "містечковими" з погляду отриманих переможцями важелів. Один лише приклад: бюджет-2011 буде прийнятий на основі нових Бюджетного і Податкового кодексів. На місцевому рівні він дасть преференції в частині звільнення від низки відрахувань у держскарбницю і право на ширші можливості місцевих бюджетів. За нинішніми оцінками, у майбутньому році місцева влада додатково одержить у своє розпорядження не менше 12 млрд грн.

Тут одразу пригадується, як після весняної поїздки на Буковину Прем'єр-міністра Миколи Азарова з'ясувалося, що виділені "на ліквідацію наслідків повені в 2008 році 1,6 млрд грн були розкрадені. 55 мостів місцевого значення так і не побудували. Oтож не хочеться, щоб тепер, після "перезавантаження" місцевої влади, і ці 12 млрд, й інші ресурси спіткала подібна доля.

Там, на місцевому рівні, все ще багато проблем. Про деякі навіть у центрі не відають, а з тими, про які знають, допомогти впоратися найближчим часом не зможуть -держбюджет не гумовий. Саме тому вкрай відповідальною є роль органів місцевого самоврядування. А чи "регіональний" цей регіон, чи "коаліційний" - не важливо. Головне те, що саме від місцевої влади залежатиме зростання місцевого потенціалу.

І насамкінець

Голосування 31 жовтня виявило, що там, де йшлося про індивідуальності (на виборах голів), зазвичай перемагали ті, хто багаторічною працею довів свою ефективність менеджера. Узяти хоча б вибори голови Кіровограда, де ПР поставила на безпартійного - міцного господарника Олександра Саінсуса. У підсумку - майже 20 тис. голосів підтримки проти 8,5 тис. у найближчого претендента від партії "Солідарність".

Громадяни мали можливість обрати не того, хто їм стане щось розповідати, а того, хто зможе працювати. Бо попереду - зима, безліч планів з виведення країни на докризові рубежі. Всі виборці, хоч би де вони жили, хочуть бачити, що влада, незалежно від партійного забарвлення її представників, працює, а не говорить. Тому головне нинішнє завдання для всіх учасників місцевих виборів - якнайшвидше забути про політичну боротьбу.

До речі, Прем'єр Микола Азаров днями доручив членам Кабінету Міністрів, які відповідають кожен за свій регіон, одразу після формування влади на місцях відвідати всі області України. Потрібно виявити проблеми, вислухати думки і побажання місцевих керівників, скласти плани подальшої роботи.

Так, вибори скінчилися. Почалася робота, оцінку якій виставлять вибори наступні.