23 вересня військовослужбовець Збройних сил України учасник АТО Микола Олегович Куценко відзначив би 22-річчя, якби був живий. Але вищі сили розпорядилися інакше. Торік улітку, захищаючи Україну, рятуючи екіпаж танка, що потрапив під обстріл озброєних сепаратистів, він героїчно загинув.
Микола Куценко народився 1992 року в Миргороді на Полтавщині. У 2009 році з гарними оцінками закінчив міську школу №7. Учителі й однокласники розповідають, що він був спокійним і доброзичливим хлопцем, з дитинства мріяв стати офіцером, щоб продовжити династію військових свого роду. І цю мрію реалізував: став курсантом Львівської академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а в 2013 році на його плечах засяяли новенькі лейтенантські погони. Після закінчення академії проходив службу на Чернігівщині. Місто Лутугине Луганської області у зоні проведення АТО було його останнім місцем служби. Чорним рядком в історії Миргорода вписано 27 липня 2014 року. Того дня 21-річного Миколи Куценка не стало.
Співвітчизники належно пошанували пам’ять захисника. Президентським указом лейтенанта Миколу Куценка нагороджено орденом «За мужність» (посмертно). Його батькам Тетяні Леонідівні та Олегові Миколайовичу видано посвідчення «Член сім’ї померлого (загиблого) ветерана війни». Згідно із Законом «Про ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» — пільги з оплати за житлово-комунальні послуги (знижка — 50%). Крім цього, їм виплачено матеріальну допомогу: 10 тисяч гривень з міської скарбниці, 25 тисяч гривень з обласної та 609 тисяч — від Міноборони. Миргородська міська влада посприяла родині з оформленням документів на приватизацію їхнього будинку.
Для увічнення пам’яті Миколи Куценка рішенням 46-ї сесії Миргородської міськради на фасаді школи, у якій він навчався, встановлено меморіальну дошку. З його сім’єю підтримують постійний зв’язок через ради мікрорайону.
Відповідно до законодавства про державні гарантії сім’ям, які втратили рідних у зоні АТО, зобов’язання виконано, але біль втрати у батьків не зменшився. У Куценків Микола був єдиною дитиною. Мати ніжно згадує свою кровинку і промовляє до нього через фотокартки із сімейного архіву. На одному з фото Микола — першокласник. Хлопчик з букетом і щаслива мама. Роки минали, син ріс і наполегливо йшов до мети — стати військовим. Та недовго він носив офіцерський мундир. Війна на сході обірвала мрію сотень українських хлопців. А в родині Куценків перервала династію військових. Дід Миколи по материній лінії був танкістом і доїхав на бронетехніці аж до Берліна, вижив у Другій світовій. Миколин батько — колишній льотчик, а син мріяв стати танкістом, казав, що танкова броня міцніша, коли батько вмовляв сина вчитися на льотчика, пригадує Тетяна Леонідівна. Та не врятувала сталь життя їхнього сина. Прикривши собою екіпаж, Микола Куценко зазнав важкого поранення. Нитка життя танкіста дочасно обірвалася.
Минає час, але глибока рана у материнському серці не гоїться. Вона навіть з роботи звільнилася. Не може працювати з дітьми. Плаче і не знає, звідки ті сльози беруться. Тетяна Леонідівна з трепетом береже синові речі і досі не ховає у шафу військовий мундир лейтенанта сухопутних військ Збройних сил України. Музику слухає лише ту, що подобалася синові, і ті фільми переглядає, що записав Микола на диски. Виморює себе домашньою роботою, щоб відігнати гіркі спогади. А коли стає зовсім погано — їде на цвинтар. Побуде біля сина, могилу прибере — трохи наче відляже від душі. Розрада — Миколині друзі. Вони часто навідуються до оселі Куценків та підтримують батьків.
Після таких потрясінь будь-якій людині необхідна медична допомога чи санаторно-курортне лікування.
— З управління праці та соцзахисту населення пропонували санаторно-курортні путівки, але бажання оздоровитися не маємо. Поки що підтримуємо себе самотужки, заспокійливими препаратами, — каже Тетяна Куценко. — Нехай путівку запропонують іншій родині, можливо, комусь це більше потрібно, ніж нам.
Крім Миколи Куценка, в зоні АТО загинули миргородці Максим Ошека, Сергій Никоненко, Дмитро Коряк. Усім сім’ям цих патріотів місцева влада надала передбачену законодавством матеріальну та благодійну допомогу. І продовжує це робити.