Бетонна коробка, на даху якої — вертолітний майданчик Януковича, знову у центрі уваги ЗМІ. На мій превеликий жаль — лише тому, що силовики провели там обшук, намагаючись знайти документи колишнього «гаранта». Мене ж як еколога більше цікавить цей майданчик і бетонний монстр — його основа як фактор руйнації дніпрових схилів та як черговий крок до знищення цих оспіваних у піснях (пам’ятаєте: «Дорогими для мене стали схили Дніпра…»?) символів столиці.
Влада наче змінилася, але заяв про те, що плани про розширення Паркової алеї скасовано, що більше її не збираються розширювати, що дерева, які цьому розширенню «заважають», не будуть рубати, нема. А плани дійсно жахливі. Одні кажуть, що полягти мають шість сотень наших зелених друзів, інші — «скромніші» — готові вгробити «лише» чотириста дерев.
Задля чого? Аси перекроювання міського простору співчутливо кивають головами: а що поробиш, треба ж якось боротися із заторами і «тягнучками» на цій київській дорозі. А розширення Паркової, мовляв, покращить пропускну спроможність і т.п.
Не туди б’єш, Іване! Зніміть, дорогенькі, шори! Ширше треба дивитися, ширше. Проблема — не у низькій пропускній спроможності Паркової. Проблема називається «важко дістатися з точки А у точку Б». І йдеться не про початок та кінець Паркової. Навмання тицьніть у мапу столиці — і скрізь будуть ці «А» та «Б». Переміститися до потрібного пункту в Києві стало проблемою. При цьому — увага, дорогі столичні начальники! — я не маю на увазі проблеми переміщення автомобіля. Знову закликаю дивитися на проблему ширше і говорити про переміщення людини, задля якої ви начебто денно і нощно працюєте.
Якщо автівок нині у столиці забагато (це стосується не лише Києва, а практично кожного міста України), то не дерева під нові дороги треба рубати, а просто заборонити в’їзд у найпроблемніші місця (приміром, центр).
Натомість слід розвивати громадський транспорт, побудувати ще з десяток фунікулерів, організувати прокат велосипедів. А для лінивих — електромопедів чи новомодних двоколісних електроплатформ. Перегляньте, панове київські чиновники, відео або й особисто поїдьте до Амстердама чи Батумі, подивіться, як це робиться (тільки власним коштом, а не за гроші платників податків).
Не розширення доріг як таке нам потрібне, а виокремлені смуги для громадського транспорту. Складно і дорого (щоправда, тут можна подискутувати, але хай уже іншим разом) прокласти трамвайні рейки? То зробіть замість швидкісного трамвая швидкісний автобус, як у Стамбулі. Ті ж самі станції, ті ж самі платформи, що й у нас на Борщагівці, тільки замість трамвая до них за графіком прибуває довжелезний бус. Зайшли-вийшли. Автобус за графіком помчав далі. За графіком, бо ж смуга та тільки для нього.
Та — знову до Паркової. Я не хочу, щоб на цю «реконструкцію» витрачали навіть копійку із чесно заплачених мною податків. Тим більше, що копійкою там не обійдеться: тільки на протизсувні заходи доведеться чимало викласти. Схил від Маріїнcького парку до Дніпра — дуже проблемний. У нього вже зарито десятки кілометрів дренажних тунелів (вони, до речі, давно просяться в ремонт). А буде «реконструкція» Паркової — доведеться зарити туди ще не один кілометр дренажу, не один мільйон гривень.
Уже згаданий вище вертолітний майданчик став величезним додатковим навантаженням на схили. Не кажу вже про те, що він біс його знає кому насправді потрібен. Розумний і справедливий київський градоначальник має через суд вимагати від власників цього монстра їхнім же коштом провести додаткове укріплення схилів — з усіма-усіма потрібними протизсувними придибенціями. Плюс щорічні огляди і ремонти. А ще краще — знов за гроші цих нахабних рейдерів київських схилів домогтися знесення цієї потвори і відновлення місця забудови «як було».
Про вибір же місця для вертольотодрому та його основи варто сказати окремо. Колись краєвид від Маріїнського палацу на лівобережний Київ був однією із візиток столиці. Тепер же оцей мерзотного вигляду чи то ДОТ, чи то бункер, встромлений «геніальними» архітекторами між оглядовим майданчиком та такою милою панорамою, викликає не захват і відчуття польоту, а апокаліптичні настрої і бажання написати, поки не пізно, заповіт.
Однак, нагадаю, вертольотожах — це, виявляється, квіточки. Генії міського планування замахнулися та-а-ак широко, що просто «ой».
Зупиніться, поки вас не зупинили кияни. Немає потреби рубати дерева заради того, щоб угодовані й випещені власники мерседесів та інших забугорних автотехнічних див могли якнайшвидше гайнути зі своїх офісів на Печерську через Паркову алею та Столичне шосе до своїх заміських будинків у Кончі-Заспі. Як уже так хочеться зекономити час, то пустіть для них швидкісну електричку до Видубичів, а звідти хай на метро добираються. Он їздить же електричками міністр транспорту ФРН. Заодно вивчає настрої виборців. От і нашим депутатам та міністрам таке занурення у реальність не завадить.
А тим часом із нетерпінням чекаю на програми кандидатів у міські голови столиці. Питання про Паркову, як і про схили Дніпра та узагалі про бачення екологічної безпеки міста і стратегії розвитку громадського транспорту, обов’язково будуть серед тих критеріїв, за якими я визначатимусь під час голосування 25 травня.