Його ім’я і творчість не настільки відомі загалу, щоб говорити про спадщину цього письменника як про окрему значущу сторінку в духовному житті України. Однак за талановитістю і неперехідністю вона становить особливу цінність, що непідвладна часові. Тож цілком закономірно останніми роками зріс інтерес як до Георгія Костоправа, так і до його поезій, перекладів, п’єс.

На жаль, шквал репресій у 1930-х роках поглинув одного з талановитих поетів України й зокрема греків, що компактно проживали в Приазов’ї. Він устиг надрукувати лише три книжки, проте залишився в духовній історії обох народів.

Пам’ятник поетові на його малій батьківщині. Фото Сумської обласної академічної бібліотеки.

«Заповіт» переклав румейською  

Георгій (Юрій) Костоправ народився 9 листопада 1903 року в селі Малий Янисоль нині Донецької області в сім’ї писаря. Здобув освіту в Маріупольському реальному училищі, служив у Червоній армії, працював  на металургійному заводі. А в червні 1932-го перейшов до редакції літературної газети «Коллективистис». Власне, тут він трудився аж до фатального арешту в ніч із 23 на 24 грудня 1937 року, під час так званої «грецької операції».

Саме ці роки були максимально насиченими творчістю. Розпочавши віршувати російською й українською мовами, 1931-го він перейшов на грецьку. А згодом створив письмову мову радянських греків, узявши за основу янисольсько-сартанський діалект румейської мови. Адже історичні греки, які переселилися в Приазов’я з Криму, розмовляли двома мовами — румейською та урумською, які у свою чергу поділялися на багато діалектів.

Однією з яскравих сторінок творчості Георгія Костоправа стали блискучі переклади творів українських та російських поетів. Зокрема й «Заповіту» Тараса Шевченка румейською мовою, який включили до шкільної програми грецьких національних шкіл.

Пробував свої сили і як літературний критик, збереглися повість (щоправда, недописана) «Азовсталь» про життя греків — робітників заводу «Азовсталь», п’єса «Весна повертається», оповідання «Друзі» та інші.

1934 року поет взяв участь у Першому з’їзді радянських письменників, став членом Спілки письменників СРСР — квиток під номером 152 особисто вручав Максим Горький.

Поет молодої радості

Дебютна книжка поета вийшла друком 1933 року в Маріуполі і мала назву «Та прота вімата» («Перші кроки»). Вона була наскрізь пройнята молодечим запалом, завзяттям і утвердженням світлих ідеалів добра й радості. Невипадково Георгія Костоправа вважали співцем багатонаціональної молоді Донбасу — російської, української, грецької.

Поетичне письмо Георгія — прозоре, акварельне, багатовимірне. Молодість він порівнював з динамітом, що піснею вибухає на святі, вважав, що людство  приречене на молодість і ніколи не постаріє. Відтак його вірші по-особливому життєствердні, навіть задерикуваті і безапеляційні. Саме в цьому їхній шарм і неповторність.

Останнім прижиттєвим виданням стала збірка з промовистою назвою «Калімера, зісімо!» («Здрастуй, життя!»). До неї ввійшли ліричні, сатиричні та гумористичні твори. З-поміж них виокремлювалися вірші-мініатюри «удрамайда» — національні пісні-частівки греків, чимось подібні до українських коломийок.

І хоч назва книжки свідчила про оптимізм її автора, фатальний кінець не забарився. Поета розстріляли 1938 року за так звану контрреволюційну діяльність. Реабілітували — 1960-го.

Ольга з Боромлі

У житті поета залишився яскравий сумський слід — настільки значимий, що в слобожанському місті активно пропагують його творчість. А пов’язаний він з ім’ям Ольги Євгенівни Маслакової (13.05.1915 — 22.06.1992), яка народилася в селі Боромля Тростянецького району, неподалік Сум. Саме їй судилося стати дружиною Георгія Костоправа. 

Познайомилися вони влітку 1934-го в Межигір’ї, де проводили відпустки в  будинку відпочинку. Затим активно листувалися, а в 1936-му одружилися.

Їхнє сімейне щастя було коротким, проте Ольга пронесла через усе життя світлу любов і вірність.

Їй вдалося зберегти особистий архів Георгія Костоправа, проте, на жаль, нині не відомо, де він. Продовжується ретельний пошук рукописів, до чого долучилися сумські краєзнавці, письменники, громадські активісти. Зокрема голова обласного товариства греків «Відродження»  Надія Філоненко свого часу відвідувала Ольгу Євгенівну і пропонувала передати архів.

Однак сталося по-іншому, і всі рукописи опинилися в руках поки що невідомої представниці товариства сліпих (на старість Ольга Євгенівна осліпла, і її доглядала одна з тих жіночок). Ентузіасти не втрачають надії і звернулися з відповідними запитами до архівів, окремих старожилів, які знали Ольгу Євгенівну і яким може бути відома доля рукописів поета.

Свого часу в Маріуполі на будинку, в якому мешкав Костоправ, встановили меморіальну дошку, в Малому Янисолі відкрили музей і пам’ятник. Вийшла друком книжка Галини Захарової «Справа поета Георгія Костоправа», де на основі історичних документів доведено абсурдність звинувачень на його адресу. Попри багаторічне забуття і заборону, він повертається до нащадків — молодий, талановитий, відданий двом батьківщинам, які по-материнському зустрічають свого вірного сина.