Міністр енергетики та вугільної
промисловості
Юрій БОЙКО
Енергетична галузь нашої економіки і всі питання, що пов’язані з її роботою, завжди будуть актуальними і перебуватимуть в зоні особливої уваги громадськості. Тут і перехід на альтернативні види енергії, і розвиток атомної енергетики, і видобуток власної нафти й газу, і ціноутворення, вугільна промисловість, і переговори з Російською Федерацією щодо ціни на блакитне паливо, загалом спектр широчезний. Про найактуальніші питання розвитку вітчизняної енергетики «Урядовий кур’єр» звернувся з проханням розповісти до керівника Міненерговугілля Юрія Бойка.
— Юрію Анатолійовичу, як просуваються переговори України і Росії щодо зменшення ціни на газ? Як ви оцінюєте пропозиції Росії, чи є вони конструктивними?
— Ми отримали у спадщину контракт, який був підписаний попереднім урядом, тому змушені виправляти ситуацію, бо договір не вигідний для України. Для росіян він, звісно, дуже вигідний, як медом помазаний. Отже, намагаємося змінити ситуацію. Нинішні переговори йдуть непросто, але ми шукаємо компроміс і, я думаю, знайдемо його, враховуючи стратегічний рівень наших взаємовідносин.
— На вашу думку, чи можливий «білоруський сценарій», який Росія пропонує Україні: здайте «трубу», а ми знизимо ціну?
— Принципова позиція Президента України полягає в тому, що будь-яка конструкція може бути вибудувана лише на паритетних засадах. Тож скажу, чого не буде: ані злиття «Нафтогазу» і «Газпрому» — це позиція України, — і не буде ніякого білоруського сценарію.
Усі півтора року чинного уряду тривають газові переговори, і весь цей час ми надаємо свої пропозиції, але російські партнери мають свою думку щодо газових угод. Незабаром переговори мають перейти із ланки робочих в офіційні. Тоді нашим громадянам буде повідомлено, що пропонує уряд російським колегам.
Пріоритет — зменшення споживання газу
— Отже, про ціну на газ теж нині рано говорити?
— Ціноутворення — головний переговорний момент. Тут є дві позиції — ціна і гарантії транзиту нашою територією. Спостерігаючи за тим, яким чином будуються газопроводи в обхід нашої країни, у цій царині ми маємо захищати свої національні інтереси, а не вичікувати, коли вони обійдуть Україну.
— Але ж ціна газу і обсяги споживання — важливі питання для розробки держбюджету на наступний рік. Що на нас чекає?
— Це питання важливе для нашої країни і для бюджету, але хочу зосередити увагу на тому, що ми маємо власну програму, яка, по-перше, спрямована на збільшення видобутку газу — ми вже придбали одну платформу бурову, зараз оголосили про тендер на другу платформу — і розпочнемо реальний видобуток газу й нафти в Чорному морі. Про це багато років говорили, але тільки сьогодні взялися активно втілювати.
По-друге, ми зменшуємо споживання газу — з наступного року приблизно на 10 млрд кубів — і водночас збільшуємо видобуток його у своїй країні. Тому казати, що ми дивимося тільки на Росію, не зовсім правдиво.
Нас цікавлять усі напрямки, маємо чітку програму зменшення споживання газу в країні.
Насправді наша держава не більш енергетично залежна, ніж будь-яка країна світу. Ми також приблизно 50% енергоносіїв імпортуємо, як і країни Європейського Союзу. Якщо взяти, скажімо, Росію — справді, у нас менше енергетичних ресурсів, але якщо порівняти з Японією, то ми значно багатші на корисні копалини. Тому з цього приводу у нас комплексу немає.
— Тоді чому лише через 20 років після здобуття незалежності уряд впритул підійшов до того, аби збільшити власний видобуток газу і вводити газозамінні системи?
— Ми тут не оригінальні, Європа також прийшла до альтернативних видів енергії лише 3-5 років тому. До цього працювали на традиційних ресурсах, а коли зрозуміли, що ціна зависока, ресурси можуть закінчитися, то пішли шляхом розвитку альтернативних видів палива. У нас також є свої відповідні програми: вітроенергетика, мала гідроенергетика та інші галузі. Ми, може, трохи відстаємо від Європи, але швидко її наздоженемо. У нас на законодавчому рівні вжито заходи, щоб стимулювати розвиток альтернативної енергетики, і вся наша технічна політика спрямована якраз на збільшення цього виду енергії.
— Україна споживає до 57,5 млрд кубометрів газу на рік, з яких 20 млрд — власний видобуток. В яких обсягах Україна може збільшити власний видобуток газу?
— Насамперед, ми споживали 64 млрд, цього року використаємо 54 млрд, а наступного року ще менше. Плануємо з 20 млрд власного видобутку вийти на 27 млрд за п’ять років. Враховуючи програму енергозбереження, заміни газу на вугілля — це державна політика і Президент уже чітко дав щодо цього орієнтир — ми плануємо, що закуповуватимемо 12 млрд кубів російського газу через п’ять років.
Усе інше або добуватимемо самі, або замінимо на альтернативні види енергоресурсів.
Енергетика розвиватиметься поступово
— Експерти, які коментують різні аспекти енергетики, нарікають на застаріле обладнання, відсутність модернізації протягом десятиліть. На вашу думку, яка галузь енергетики потребує оновлення першочергово – вугільна чи атомні електростанції?
— Це черговий лозунг політиків, що у нас все застаріле, що не маємо добрих прикладів. Я з цим не погоджуюсь. За 20 років наша енергетика забезпечувала людей і промисловість ресурсами без будь-яких збоїв. І кожну галузь нам потрібно розглядати окремо.
Якщо взяти атомну енергетику, то за технічним рівнем, безпекою і професійним рівнем наших спеціалістів ми входимо до п’ятірки провідних країн світу. У нас пройшло 15 комісій МАГАТЕ, які підтвердили рівень технічної безпеки наших станцій. Сьогодні ми ще більше його підвищуємо.
У вугільній промисловості ситуація дещо інша. Нам у спадок залишилися небезпечні шахти, практично найнебезпечніші у світі, які потребують постійної уваги. Ми ввели надзвичайний стан у галузі, було проведено спеціальне засідання уряду. Надалі буде сформований Єдиний центр безпеки, розроблені нові технічні умови для нагляду за найбільш небезпечними лавами. В економічному плані галузь працює нормально: збільшився видобуток вугілля на 10% порівняно з минулим роком і досягнуто ринкової ціни на видобуток вугілля.
Щодо інших галузей, то перспективною є програма видобутку сланцевого газу. Найближчим часом буде проведено низку відповідних аукціонів, інтерес до яких виявляють американські компанії, голландська Shell, італійська Eni, тобто попит великий. Восени ми проводимо конференцію стосовно видобутку сланцевого газу за участю керівництва найбільш відомого енергетичного агентства у світі — CERA. На цей захід приїдуть представники всіх провідних компаній галузі.
Ми також реалізуємо за планом проект будівництва LNG-термінала. Невдовзі має відбутися тендер розробника ТЕО і переможець почне проектувати і будувати термінал.
— Як впливають на ситуацію в Україні тенденції на світовому енергоринку, такі, як зменшення видобутку нафти, падіння цін?
— Приблизно 70% нафти ми імпортуємо, тому для нас є чутливим будь-яке підвищення цін. В Україні діє ринковий механізм, згідно з яким проводимо розрахунки. Якщо йде коливання цін на нафту, ми відповідним чином реагуємо і відсікаємо спекулятивну складову. Це головне, що робить уряд, він так робитиме і надалі. Адже коли виникає ситуація із зростанням ціни на нафту, то користуючись цим, трейдери піднімають у кілька разів вартість на бензин. Це вже неправильно. Ви знаєте, що були санкції Антимонопольного комітету щодо деяких трейдерів. Ми дуже чітко слідкуємо за тим, аби у нас не було дефіциту пального, як це, на жаль, сталося у наших сусідів. Маючи, в принципі, величезні ресурси, у них був дефіцит.
Ми постійно слідкуємо за балансом, і щотижня у нас засідає Експертно-аналітична група з учасниками ринку, дивимося, скільки ресурсу, скільки зайшло нафти, скільки зайшло бензину і дизпального, скільки перероблено підприємствами, яка цінова політика. Держава повсякчас займатиметься цим ринком, він поки що не буде відпущений у вільне плавання.
Збільшимо власну переробку нафти
— На вашу думку, яким має бути співвідношення на енергоринку між виробленим власним пальним й імпортним?
— У нас повинно бути таке саме співвідношення, яке було у 2004 році. Тоді було 15% імпорту, все інше виробляли самі: постачалася нафта в країну і виробляли за рахунок імпортного мита на нафтопродукти. На жаль, уряд, який працював тоді, — це був уряд Тимошенко — звільнив імпортерів від сплати мита і хлинув неконтрольований імпорт в Україну. Власне кажучи, за цих п’ять років у нас імпорт зріс до 60%. Сьогодні ми маємо 40% власної переробки, 60% — імпортованої. Зараз уряд вживає заходи, аби повернути ситуацію 2004 року. Переробка нафти в країні — це робочі місця, це наповнення бюджету, а закупівля імпортованих нафто?продуктів — це фінансування чужих економік.
— За прогнозами Світового банку до 2030 року потреба в енергетичних продуктах зросте на 50%, споживання електроенергії збільшиться на 90%, і це все потребує величезних інвестицій. Чи буде Україна гравцем на світовому енергетичному ринку? Чи підуть ці інвестиції в нашу державу?
— Завдання енергетики — забезпечення розвитку економіки. Власне, звідки беруться ці цифри? Йде світовий розвиток економіки, передовсім Китаю, Індії, зростає попит на енергоносії. А взагалі сьогодні в світі 6,5 млрд людей, з яких 1,5 млрд взагалі не знають, що таке електрична енергія. Ці люди ще чекають на неї, світ споживатиме все більше і більше енергоресурсів. І, відповідно, конкуренція буде загострюватися навколо енергоресурсів. Переваги України там, де у нас є резерв. Це передовсім уран, гідро- і атомна енергетики. Ми збільшили на третину експорт електроенергії в Європу і надалі збільшуватимемо його. Експорт продукції — це робочі місця, наповнення держбюджету валютою. Водночас завдання нашої енергетики — забезпечення економіки своїми енергоресурсами у повному обсязі.
— На вашу думку, яке найбільше досягнення в царині енергетики незалежної України?
— Вважаю, що найбільше досягнення енергетики за останні 20 років — забезпечення стабільного постачання енергоресурсами. Ми давали можливість нашій економіці розвиватися.
До речі, професійний склад наших енергетиків, а це півмільйона людей, дуже високий, хоча розрив виробничих зв’язків, який пройшов після розпаду Радянського Союзу, для нас був болісним, але за рахунок професіоналізму наших кадрів ми змогли зберегти роботоздатність галузі.
ДОСЬЄ «УК»
Юрій БОЙКО. Народився 9 жовтня 1958 р. у м. Горлівка Донецької області. В 1981 р. закінчив Московський хіміко-технологічний інститут ім. Д.Менделєєва (інженер, хімік-технолог); у 2001 р. — Східно-Український університет (інженер-економіст).
Трудова діяльність: у 1981-1999 рр. працював майстром, начальником дільниці, заступником начальника цеху, заступником директора з виробництва та маркетингу, директором Рубіжанського хімічного заводу «Зоря». 1999—2001 рр. обіймав посаду голови правління ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез».
2001—2002 рр. — генеральний директор ДП «Укрвибухпром». Виконуючий обов’язки голови правління, голова правління ЗАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта». З січня 2002 р. голова правління НАК «Нафтогаз України». З липня 2003 до березня 2005 р. — перший заступник міністра палива та енергетики — голова правління НАК «Нафтогаз України». З серпня 2006 до грудня 2007 р. та з березня до грудня 2010 р. — міністр палива та енергетики України. 9 грудня 2010 р. призначений міністром енергетики та вугільної промисловості України.
Віталій ЧЕПІЖКО,
«Урядовий кур’єр»