Його ім’я добре знане не тільки на Сумщині, а й за її межами, бо впродовж кількох десятиріч заслужений діяч мистецтв України Микола Юдін беззмінно працює у сфері культури і мистецтва.
Розпочавши трудовий шлях на посаді директора сільського будинку культури у поліській глибинці, нині працює директором Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
Сьогодні Микола Юдін — співрозмовник кореспондента «УК».
.jpg)
— Миколо Михайловичу, перший запис у вашій трудовій книжці датується 1972 роком. Тобто в культурі ви понад чотири десятиліття. Чи можете виокремити якийсь часовий період або ж справу, що стали особливо пам’ятними і дорогими?
— У культурно-мистецькому середовищі я не 42, а рівно 60 років. Бо народився в сім’ї, де особливо шанували і любили народну пісню, музику. Тож змалечку виростав у пісенній аурі, яка й вплинула на вибір професії.
Мої світлої пам’яті батьки виховували нас власним прикладом, основним стрижнем якого були любов до життя і повага до людей. Тато Михайло Андрійович грав на багатьох струнних музичних інструментах і мав гарний голос. Мама Катерина Михайлівна переважно була зразковою слухачкою і принциповим творчим критиком. Бувало, коли збиралися всією сім’єю, то співали народних пісень. Улюблена батькова стала улюбленою і для мене: «Поза лужком зелененьким».
Армійську службу проходив теж «за фахом» — музикант оркестру Київського військового округу. Чомусь саме той час пам’ятний, бо вперше зустрівся з видатними людьми, яких раніше бачив лише по телевізору в кінофільмах чи чув по радіо. Анатолій Папанов, Нонна Мордюкова, Микола Олялін. Це було у столичному Будинку кіно, де проходив міжнародний кінофестиваль, а ми, оркестранти, забезпечували музичний супровід. Запам’яталися ті дні.
А що стосується зробленого, то не шкодую за жодним днем і жодною справою. Тільки ж перелічити їх — майже те саме, що зірки на небі.
— Сумщину закономірно вважають краєм культурно-мистецьких фестивалів і конкурсів, які навряд чи відбувалися без вашої участі.
— Це правда. Якось пробував порахувати їх — дійшов до тридцяти і збився. Більшість із них із міцними традиціями, масштабні, розмаїті.
Ось, наприклад, славнозвісна «Боромля» — і до сьогодні єдиний всеукраїнський сільський пісенний фестиваль. Він народився майже одночасно з державною незалежністю України — влітку 1990-го.
З-поміж десятків організаторів, які стояли біля його витоків, добре знаний у мистецькому світі Віктор Герасимов — голова Асоціації діячів естрадного мистецтва України, чудовий поет-пісняр, популярний ведучий культурологічних, мистецьких програм Національного радіо.
Коли наприкінці 1990-х я очолив обласне управління культури, почав безпосередньо займатися організацією «Боромлі». Щиро скажу, що це справа дуже клопітна, хоча й надто важлива. Бо коли бачиш у залі чи просто неба тисячі глядачів — душа радіє, що селяни долучаються до високого прекрасного мистецтва.
Та й мені було вельми цікаво познайомитися з митцями, чиї імена широко знані не тільки в Україні, а й за її межами. Правду казав філософ: найбільше щастя — щастя людського спілкування.
Окрім «Боромлі», особливе місце займали і займають нині «Кролевецькі рушники», які набули статусу міжнародного фестивалю, «Калнишева рада», «Козацький родослав», «Сурми України», «Мистецькі береги Ворскли» та багато інших. Кожен по-своєму цікавий, неповторний і потрібний.
— Ви сказали про митців, які приїжджали на Сумщину і з якими познайомилися. Яке значення має таке спілкування?
— Особисто для мене — надзвичайно важливе. Трапляється, що випадкова зустріч мимохіть стає прологом не просто для знайомства, а тривалого спілкування і навіть творчої дружби. А це неоціненне багатство.
Свого часу познайомився з легендарним Дмитром Гнатюком. Щасливий, що наші дороги перетнулися. Поговориш з ним — і сам стаєш світлим і одухотвореним.
Та хіба тільки Дмитро Гнатюк! Анатолій Авдієвський і Анатолій Мокренко, Ростислав Бабич і Анатолій Паламаренко, Михайло Шевченко і Євдокія Колесник, Віктор Гуцал і, звичайно ж, Віктор Герасимов — усіх не назвати. Це особистості, які своїми талантами утримують духовність нації. Дружбою і спілкуванням з багатьма митцями дорожу особливо, хай топчуть ряст багато літ!
Дехто вже відійшов за вічну межу, але я пам’ятаю зустрічі, розмови, голоси… Борис Шарварко, Анатолій Литвинов, Анатолій Горчинський, Юрій Рожков, Дмитро Білоус, Олекса Ющенко — світла і добра їм пам’ять.
— А чи не під час таких фестивалів розпочалася особиста пісенна сторінка? Маю на увазі пісні на ваші слова.
— Саме так. Зустріч із відомим київським композитором Леонідом Попернацьким видалася знаковою. Я написав кілька текстів, а мій творчий побратим поклав їх на музику. Нині у нашому доробку низка пісень, які виконують народний артист України Віктор Шпортько, заслужений артист Павло Мрежук, лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсів Ольга Ларіна, інші відомі співаки.
— Ви член п’яти творчих спілок.
— Музичної, журналістів, театральних діячів, Асоціації діячів естрадного мистецтва, Міжнародного союзу діячів естрадного мистецтва.
Певно, хочете запитати: навіщо мені стільки? Так склалося. Адже самому варитися у творчому соку не зовсім комфортно. А ось спілкування, про яке вже говорив, для мене багато важить, допомагає підтримувати потрібний тонус у різних творчих площинах.
— Кілька років поспіль ви очолювали обласний науково-методичний центр культури і мистецтв, який неодноразово визнавали одним з кращих в Україні. Чи актуальні тепер напрацювання, які тоді разом з колективом запропонували галузі культури?
— Коли я як директор переступив поріг цього закладу, він мав іншу назву: обласний центр народної творчості. За абревіатурною аналогією один з тодішніх функціонерів від культури охрестив його як «ОЦеНеТе». Але невдовзі його жарт перестав бути актуальним, бо змінилася не лише назва, а й характер, напрями, методика, стиль роботи.
Одне слово, разом з однодумцями ми підняли величезний і потужний пласт, завдяки якому вдалося повести культурно-масову і дозвіллєву роботу на якісно іншому, значно вищому рівні.
Саме в сумському центрі вперше в Україні створили відділи маркетингу і творчо-виробничої діяльності та методико-технічний, почали видавати власний журнал «Джерела творчості», предметно взялися за збереження нематеріальної культурної спадщини, запровадили інші новації. Сумський досвід вивчали й узагальнювали на всеукраїнському рівні, до нас приїздили вчитися з багатьох областей України.
Звісно, що час щось відсіває, однак і нині більшість із запропонованого залишається на озброєнні тисяч культармійців і професійних працівників галузі не лише Сумщини, а й усієї України.
— Що для вас означає бути директором театру, який має величезну історію, традиції?
— Насамперед відповідальність перед кожним працівником, незалежно від того, хто він, — актор, музикант, машиніст сцени, вахтер чи прибиральниця — і кожним, хто приходить на наші вистави.
Театральний колектив можна порівняти з велетенським оркестром, злагодженість звучання якого залежить насамперед від диригента. У колективі понад 200 людей, і кожен зі своїм характером, талантом, амбіціями, без яких немислимі творчі особистості. Все це треба враховувати, відчувати, розуміти.
На наше спільне щастя, маємо талановиту трупу, в якій блискучі актори, музиканти, митці всіх напрямів, прекрасне приміщення, багатий репертуар і бажання творити. А найголовніше — віддані глядачі, які щовечора поспішають на вогні рампи.
Недавній закономірний результат спільної праці — надання театру статусу академічного, що стало оцінкою роботи колективу, відкрило перед ним нові обшири і перспективи.
— Наскільки успішна Сумщина саме в культурно-мистецькому плані? Чи можна вважати Суми взірцем, як потрібно створювати умови для задоволення духовних потреб громадян?
— Як відомо, досконалості немає меж, і наш край не виняток. Якщо порівняти область зразка 1970-х і сьогодення, то різниця величезна. Тобто, як писав поет, «і рости, і діяти нам треба», бо є куди рости і є що робити.
За останні роки Сумщина невпізнанно змінилася на краще. Та чи можна заспокоюватися? Ні.
Наприклад, в області й досі немає лялькового театру, а в Сумах — міського палацу культури. Не завадили б й інші культурно-мистецькі заклади.
Але, як завжди, на заваді стає бюджетне безгрошів’я, а наші меценати і благодійники не дуже поспішають ощасливлювати громаду фінансуванням тих чи тих мистецьких проектів. У таких ситуаціях кажуть: віритимемо у краще прийдешнє.
Нині головне — зберегти спокій і мир у країні, що означає зберегти найдорожче — Україну.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Микола ЮДІН. Народився 24 квітня 1954 року в місті Путивль на Сумщині. Закінчив Харківський державний інститут культури. Директорував у будинку культури села Скуносове Путивльського району, викладав у Сумському музичному училищі та училищі культури, очолював обласне управління культури, обласний науково-методичний центр культури і мистецтв.
Нині директор Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
Доцент кафедри методики виховання Сумського обласного інституту післядипломної освіти.
Заслужений діяч мистецтв. Член п’яти творчих спілок. Автор низки пісень, які звучать в ефірі Національного радіо, телебачення, поетичної збірки та трьох десятків наукових публікацій. Лауреат міжнародних та всеукраїнських фестивалів та конкурсів.