1 жовтня 1928 року в колишньому маєтку пана Аршиневського на тодішній околиці Житомира розпочала навчання перша група учнів садово-городньої професійної школи інтенсивних культур. Нині це знаний далеко за межами області Житомирський агротехнічний коледж, директор якого Микола ТИМОШЕНКО розповів про сьогодення закладу.
— Не секрет, що нині чимало студентів вступають до вишів насамперед задля отримання диплома, а не здобуття омріяної професії. Через це колишні технікуми, один з яких — Житомирський агротехколедж, відчувають дефіцит абітурієнтів. Чи стосується ця проблема очолюваного вами закладу?
— Нині в нас навчається 2 тисячі студентів, що істотно більше, ніж було навіть у 1980-х роках. На відміну від деяких філіалів житомирських вишів, готових брати на навчання абітурієнтів з мінімальним рівнем знань, до нашого агротехколеджу на 600 місць надходить 1400—1800 заяв. За цим показником ми кращі в Україні серед аналогічних навчальних закладів, а на найпопулярніші спеціальності конкурс сягає шести претендентів за держзамовленням.
— Невже стільки охочих стати агрономами в умовах, коли можливості працевлаштування на селі, м’яко кажучи, обмежені?
— Навчання у нашому навчальному закладі істотно практичніше, ніж у багатьох аграрних вишах, що дає змогу випускникам із користю застосовувати здобуті знання і на потужних сільгосппідприємствах, й у невеликих фермерських та особистих селянських господарствах. Навіть банальна картопля чи овочі борщового набору, вирощені за передовою технологією на кількох гектарах паїв, дадуть вагомий прибуток, якщо працювати не за прадідівськими методами.
Крім того, на відділеннях агрономії, агроінженерії, електроенергетики і недавно створеного лісового господарства випускники здобувають ступінь бакалавра, що не відрізняється від вишівського. Бонус для наших вихованців — навички. На моє переконання, поганий той механік, який не може сам сісти за кермо трактора і зорати чи засіяти поле. Тому паралельно з основною спеціальністю наші студенти здобувають споріднені робітничі професії, які можуть їм не знадобитись, але у будь-якій ситуації додають професіоналізму.
— Уже стало поганим правилом звинувачувати аграрні навчальні заклади у витрачанні державних коштів на підготовку фахівців, які сіють і жнивують на асфальті, а не в селі.
— Тут агротехнічний коледж, де студентів набирають після закінчення 9 та 11 класів середньої школи, теж у виграшному становищі. Далеко не завжди фактично ще підлітки усвідомлюють, чим займатимуться: із майже 600 абітурієнтів, які вступають на перший курс, випускниками стають 400—450. Однак це люди, впевнені у правильності свого вибору і готові або працювати за обраною професією, або продовжувати навчання, здобуваючи ступінь магістра.
До речі, 60% наших випускників вступають до навчальних закладів ІІІ—IV рівнів акредитації. Особливо тішить, що чверть цих студентів обирає заочну форму навчання, коли, працюючи на землі, молодий фахівець знає, яких знань йому бракує. Це дуже важливо, бо аграрна освіта, як жодна інша, огріхів не прощає. На відміну від машинобудування, де забраковану деталь без особливих втрат і збитків можна викинути у металобрухт, будь-яка помилка на полі загрожує знищити річну працю багатьох людей, і кожен бачить, який урожай виріс.
— Однак навичок, на відміну від теорії, голими руками не навчиш. Не кажу вже, що наставник має не лише розказувати, а й показувати, що і як робити.
— У нашому агротехколеджі працюють чотири професори, 40 кандидатів наук і доцентів, 64 викладачі вищої категорії. Це не гастролери, яких запрошують із чужих навчальних закладів задля отримання ліцензії на навчання студентів, а наші постійні кадри. Не менш важливо, що більшість із них працювали на виробництві, а тому це не лише теоретики.
— Судячи з вашої біографії, в якій праця головним агрономом, а згодом головою колгоспів-мільйонерів, ви теж практик. Однак за кілька десятиріч кардинально змінилися не лише форми господарювання, а й сільгоспкультури на полях, де вже майже немає звичних для Полісся льону і хмелю, а з’явились неозорі лани кукурудзи і соняшнику.
— Це правда, тому наші викладачі періодично стажуються на найкращих сільгосппідприємствах області, де, до речі, проходять виробничу практику і наші студенти. На 30 га території, яку займає агротехколедж, є власні теплиці, плодові розсадники, дослідні ділянки, технічні майстерні; 400 га сільгоспугідь у Верхівнянській філії. Це дає змогу відшліфовувати навички і заробляти частину коштів для фінансування навчального закладу. Навесні реалізуємо частину вирощеної розсади овочевих культур, щороку забезпечуємо студентську їдальню овочами і картоплею за пільговими цінами, а госпрозрахункова майстерня з ремонту двигунів не гірше від колишньої сільгосптехніки працює на потреби не лише виробничників-аграріїв.
Однак із прикрістю маю визнати, що проблем не бракує. Насамперед це нестача сучасних тракторів із причіпним і навісним обладнанням та комбайнів. Уся ця техніка в нас ще з радянських часів. Зрозуміло, що на виробничій практиці на сільгосппідприємствах студенти мають змогу попрацювати на «Джонах Дірах», «Кейсрах» і т. ін., але поколупатись у них для детального вивчення ніхто початківцеві не дозволить.
Ще одна болюча тема — виплата стипендій, яка залежить від успішності навчання та обсягу державного фінансування. У підсумку її отримує менш як половина студентів, які мають лише добрі й відмінні оцінки. Це попри те, що, на відміну від престижних юридичних вишів, для більшості наших вихованців навіть кілька десятків гривень на поїздку до рідного села — значна сума.
Навряд чи така економія на освіті виправдана, бо з усією повагою до гуманітарних наук, у хліборобській науці на пальцях не навчиш, так само, як землю не обдуриш. Вона єдина наша годувальниця, на якій мають працювати кваліфіковані фахівці, що воздасться країні та її економіці сторицею.
Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Микола ТИМОШЕНКО. Народився в с. Гладковичі Овруцького району на Житомирщині. Освіта вища. Кандидат економічних наук, доцент, заслужений працівник освіти України. Працював на посадах головного агронома і голови колгоспів-мільйонерів.
Народний депутат України VI скликання, працював головою Державного комітету лісового господарства України. З 2013 року — директор Житомирського агротехколеджу.
Ми в Google+