У межах освітньої реформи в Україні за підтримки європейських партнерів передбачено створити сім центрів професійної досконалості в семи регіонах. Статус такого центру нададуть і ВПУ №7 міста Кременчук Полтавської області. За що йому така честь, «Урядовому кур’єру» розповів директор цього навчального закладу Микола НЕСЕН.
— Миколо Григоровичу, розкажіть, будь ласка, історію вашого училища.
— Наше училище відкрито у 1979 році, щоб готувати робітників для Кременчуцького автомобільного заводу. У 1992-му його реорганізували у вище професійне училище №7. Ще через чотири роки в межах оптимізації мережі ПТНЗ до нього приєднали ПТУ №2. Нині це три в одному: школа, заклад професійно-технічної освіти і заклад вищої освіти I—II рівнів акредитації. Наші структурні підрозділи — машинобудівне й будівельне відділення.
В училищі здобувають якісну освіту 880 учнів, з них третина не кременчуківці, більшість учнів навчається на базі 9 класів.
У нас потужні педагогічний колектив і матеріально-технічна база, створено чудові умови для занять спортом, науковою роботою, проведення дозвілля й відпочинку. Заклад нагороджено золотою медаллю в номінації «Інноваційні підходи до формування професійної компетентності кваліфікованих робітників у сучасному ПТНЗ».
— Подейкують, що ви готуєте дуже кваліфікованих зварників.
— Так. Більше того, представники нашого закладу брали участь у розробленні стандарту підготовки й методичного забезпечення підготовки нової професії «зварник», за що отримали державну премію.
У країні тільки створюють Національне агентство кваліфікації, а наші учні, які навчаються цієї професії, незалежну кваліфікаційну атестацію проходять з 2012-го. За три роки — дев’ять разів, а з часом, можливо, проходитимуть і 12 разів. Тому наші зварники конкурентоспроможні на ринку праці.
— Це стосується й тих випускників, які здобувають інші робітничі професії?
— Звісно, бо ми готуємо кадри на конкретні замовлення й тих професій, які нині затребувані. Скажімо, електромонтерів з ремонту та обслуговування електроустаткування на Полтавщині, крім нас, готують тільки в Миргороді та Зінькові. А наприклад, верстатників широкого профілю ніхто більше не готує. Ми єдині в області готуємо кваліфікованих робітників з монтажу й обслуговування електричних машин і апаратів та з обслуговування верстатів і робототехнічних комплексів з програмним управлінням.
— Ваші соціальні партнери або замовники підтримують училище?
— Коли виникла конкуренція за фахівця, обличчям до нас повернулося чимало підприємств. Наприклад, Кременчуцьке АВМ «Ампер» оплачує нашим учням виробничу практику й безплатно їх харчує. А місцевий завод дорожніх машин, Крюківський вагонобудівний та колісний заводи безплатно забезпечують нас металом та іншими необхідними матеріалами для підготовки зварників, токарів, фрезерувальників.
Нас підтримує обласна профспілка «Машметал», членами якої всі ми є. Були часи, коли освітянам не виплачували заробітну плату, то голова цієї спілки, який нині очолює ще й облпрофраду, Валерій Пухай зробив усе можливе, щоб нам її виплатили. Допомагав і у вирішенні різних організаційних питань. Найкращі наші профактивісти отримують стипендію обласної організації профспілки «Машметал».
До речі, в училищі сильні позиції має учнівська профспілка. Це своєрідне учнівське самоврядування. Вона захищає учнів від дирекції, опікується нашими музеями (музей АТО і кабінет-музей історії Голокосту та Другої світової війни), стіною Пам’яті (семеро випускників училища загинули в зоні АТО), культурно-розважальними, спортивними заходами, олімпіадами й конкурсами.
— Представники закладу беруть участь у конкурсах найвищого рівня?
— Так, майже у всіх, що стосуються професійної майстерності. Вони стабільно перемагають або виборюють призові місця. Цьогоріч ми отримали запрошення від товариства зварників України на участь представників училища у складі національної команди у 24-му міжнародному конкурсі молодих зварників (учнів ПТНЗ віком до 20 років) «Золотий кубок Лінде 2020» та 13-му міжнародному конкурсі молодих зварників у словацькому місті Тлмаче. Усього протягом року в конкурсах всеукраїнського та міжнародного рівня беруть участь майже 20 представників нашого закладу.
— Чи мають ваші учні змогу працювати із сучасним обладнанням?
— Частина їх, зокрема майбутні зварники, вчаться на найсучаснішому імпортному обладнанні. Таке є не на всіх підприємствах Кременчука. А завдяки нашій участі у пілотній програмі «Кращі навички для сучасної України», переконаний, у нас додасться ще чимало нового передового обладнання, зокрема лабораторії мехатроніки й сонячна електростанція. Спорудивши її в себе, ми ліцензуємо і відкриємо нову професію «майстер з монтажу та обслуговування систем відновлюваної енергетики». Таких фахівців на Полтавщині ще ніхто не готує, ми перші.
— Які в училища склалися стосунки з обласною владою? Все-таки ви забезпечуєте кваліфікованими працівниками місцеву промисловість.
— Стосунки чудові. Це ж влада запропонувала на нашій базі створити центр професійної досконалості. За кошти обласного бюджету було придбано надсучасний кабінет STEM-освіти й дві установки для очищення води, які ми встановили у їдальнях, і тепер наші учні п’ють очищену воду, а також кілька камер відеоспостереження, обладнання, тренажери і навчальну зброю для кабінету захисту України.
— Розкажіть, будь ласка, про вашу співпрацю з Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України.
— Борис Євгенович — ініціатор змін у підготовці зварників в Україні, розроблення нового стандарту, що відповідає загальноєвропейському. За час мого перебування на посаді директора училища я з ним тричі зустрічався з цієї проблематики. Так почалася співпраця.
На базі нашого закладу Міністерство освіти і науки провело вже дві всеукраїнські наради, присвячені підготовці зварників, представники училища проходять двотижневі курси підвищення кваліфікації в навчально-атестаційному центрі Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона. А в нас, згідно з наказом Міносвіти і науки, кваліфікацію підтверджують майстри виробничого навчання з інших професійно-технічних навчальних закладів, де готують зварників. Відповідну перепідготовку в нас уже пройшли понад 250 осіб.
У цій царині плідно співпрацюємо з вишами, зокрема з Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» ім. Ігоря Сікорського, Харківськими національним університетом радіоелектроніки та аерокосмічним університетом імені М.Є. Жуковського, Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця, Національним університетом «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» й іншими. Торік 97 наших випускників стали студентами стаціонару вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації.
— В Україні розвивається IT-ринок. Чи навчаєте своїх учнів основ програмування?
— Безперечно. Викладач училища Олександр Іванов, під керівництвом якого наші учні виграли грант First LEGO LEAGUE, вийшов на міжнародну партнерську програму, яка дає змогу безплатно вивчати основи програмування. І ми нею успішно користуємося. Пан Іванов отримав сертифікат тренера цієї програми і вже навчає викладачів інформатики нашого наддніпрянського міста.
— Справді, таких училищ, як ваше, у країні небагато. А чим пишаєтеся найбільше?
— Звісно, випускниками. Серед них і народні депутати України, й відомі бізнесмени, науковці, артисти, спортсмени. Недавно до нас приїжджав один з провідних вітчизняних юристів Дмитро Лученко, який навчався в нас у 1988—1993 роках.
Перед моїм внутрішнім зором стоять наші випускники, які загинули у зоні АТО: Женя Садовничий (плиточник-маляр), Антон Кирилов (оператор верстатів із програмним управлінням), Льоша Древаль, Діма Назаренко (останні троє загинули в Іловайському котлі), Діма Мовчан. А як не пишатися Колею Вашурою, який обороняв донецький аеропорт, був чотири рази поранений і мав би вже повернутися додому, але підлікувавшись, повернувся на фронт і, на превеликий жаль, його вже немає серед живих.
У бойових діях на східних рубежах країни й нині беруть участь багато наших випускників.
Серед тих, хто закінчив наш заклад, є просто талановиті люди, хтось добре працює. Приходиш на підприємство і читаєш на Дошці пошани, скажімо: «найкращий молодий раціоналізатор», «найкращий начальник технологічного бюро» тощо. І одразу радісно стає на душі, адже це наші колишні учні.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Микола НЕСЕН. Народився 22 серпня 1960 року в селі Фарбованому Яготинського району Київської області. Закінчив Київське ПТУ №24 за фахом «слюсар-сантехнік», Київський індустріально-педагогічний технікум (майстер виробничого навчання, технік-механік), Полтавський педінститут (викладач загальнотехнічних дисциплін та праці), Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти (керівник навчального закладу).
Працював слюсарем-сантехніком Київміськбуду, майстром виробничого навчання, старшим майстром, заступником директора з навчально-виробничої роботи Кременчуцького ВПУ №7. Із 2005 р. — директор цього навчального закладу.
Заслужений працівник освіти України. Лауреат Державної премії в галузі освіти. Нагороджений нагрудними знаками «Відмінник освіти України» та «А.С. Макаренко».
Ми в Google+