Голова Державної
пробірної служби України
Микола НАЗИМОК
 

Для пересічного громадянина назва цієї інституції мало про що говорить. Навіть дехто з колег-журналістів просив уточнити, чим же саме займається ця служба та чи не є вона одним з новостворених бюджетних «нахлібників». Про те, чим продиктована її необхідність у державі, — розмова з головою Державної пробірної служби України Миколою НАЗИМКОМ.

 — У цьому році ваша структура відзначає своє 185-річчя. Але ж золото як еквівалент багатства та засіб платежу виконувало свою важливу роль та добре знане з більш давніх часів. Напевно, відтоді  бере свій початок і ваша професія?

— Безперечно. Більше того, з нею пов’язані й дуже відомі імена. Якщо брати за основу історичні факти, то першим прообразом пробірера, який заклав основи методики і технології у цій справі, називають Аристотеля.  Відомий також факт про визначення чистоти золота корони сиракузького царя, проведене Аристотелем. Займався питаннями пробірного аналізу і відомий вчений — хімік Дмитро Менделєєв.

Щодо України, то перші письмові згадки про майстрів-золотарів згадуються в судовій книзі Львівського магістрату наприкінці чотирнадцятого століття.  Львівські ювеліри постачали свої вироби не лише на місцевий ринок, а й виконували замовлення, що надходили з Молдови і Москви, на рівних конкурували з виробниками такої продукції на ринках Польщі, Росії, сусідніх регіонів. А перші згадки про Київський золотарний цех датовано початком шістнадцятого століття. За часів Богдана Хмельницького Київ набув статусу одного з визначних європейських центрів ювелірного мистецтва. У ті часи тут жили й працювали понад 200 майстрів-золотарів.

 А тепер перевіримо, чи проба на виробі відповідає вмісту дорогоцінного металу. Фото УНІАН

— У цьому разі йдеться про виробництво золотих виробів, в тому числі про карбування  монет, справжність чи фальшивість яких  визначали, якщо вірити книгам і кінофільмам, навіть «на зуб». Зрозуміло, що такий «пробірний аналіз» не мав нічого спільного з реальним вмістом золота у виробах. Коли його було переведено в Україні, так би мовити, на наукову основу і відповідальність за якість виробів взяла на себе держава?

— Запровадження в Україні такого контролю, як системи державного нагляду розпочинається з  1827 року. Саме тоді, 185 років тому, в Києві відкрито пробірну палатку. А фундаментальні основи державної системи пробірного нагляду закладені ще Петром І. У 1700 році його царським указом для виробів зі срібла і золота встановлено відповідні проби і клейма. Майстри, які працювали з дорогоцінними металами, перш ніж приступити до виготовлення прикрас, мали одержати підтвердження  якості золота чи срібла від пробірного майстра. Поліції було доручено суворо контролювати торгівлю виробами з дорогоцінних металів. Карався не лише  продаж, а  навіть їх зберігання в крамницях без відповідного клейма.

А з середини дев’ятнадцятого століття, після механізації ювелірної справи і початком масового випуску ювелірних виробів, в Україні створюються ювелірні фабрики в Києві, Одесі і Бердичеві. Приміром, на підприємстві Йосипа Маршака у Києві працювало понад 70 ювелірів, а власне фабрика в 1897 році виготовила виробів майже на 230 тисяч рублів. У ті ж часи відбулися зміни в управлінні системою пробірного нагляду. Її було передано від департаменту гірничих і соляних справ до департаменту торгівлі і мануфактур Міністерства фінансів.

— А потім на зміну Російській імперії прийшла радянська…

— Але пробірні служби виконували свою роботу незалежно від того, якою була влада чи політична система. Вже з липня 1922 року на загальнодержавному рівні було введено положення «Про пробірний нагляд за ювелірним промислом і торгівлею виробами з дорогоцінних металів». Акцент у ньому робився на боротьбі з фальшуванням клейм та порушеннями пробірних правил. У 1940 році постановою Раднаркому СРСР затверджено нове положення про пробірний нагляд, яким розширено функції відповідних структур. Їх зобов’язали  вести нагляд і контроль за  промисловими підприємствами, науково-дослідними інститутами, лабораторіями, які використовували дорогоцінні метали у своїх виробах або переробляли їх. Після реформування на території тодішньої УРСР діяло чотири інспекції пробірного нагляду — Київська, Харківська, Одеська та Львівська. Вони проводили обов’язковий аналіз та клеймування платинових, золотих і срібних виробів  вітчизняного та імпортного виробництва, здійснювали нагляд за всіма підприємствами, що використовували дорогоцінні метали і сплави з них та займалися торгівлею, за зуболікувальними та зубопротезними лабораторіями, поліклініками і клініками.

— І ось замість союзних республік два десятиріччя тому постали незалежні держави. В тому числі Україна. Як це позначилося на роботі пробірних установ?

— Змінювалися лише їх назви та підпорядкування, а суть роботи залишалася та ж сама.  Щоправда, збільшилися її обсяги та постали нові завдання, які потрібно було вирішувати. Якщо коротко, то  наша служба є спеціальним державним органом, який здійснює контроль за виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і коштовного каміння та здійсненням операцій із зазначеними цінностями. До системи органів, які здійснюють державний пробірний контроль, входять казенні підприємства пробірного контролю, що розташовані в 13 містах України і здійснюють випробування виробів з дорогоцінних металів.

Щодо обсягів роботи, то вони  у нас збільшувались паралельно зі зростанням виготовлення у державі виробів з дорогоцінних металів. Приміром, якщо у 1999 році потрібно було перевірити і підтвердити ту чи іншу пробу 4 тонн виробів, у 2001-му —  8, то в 2008-му ці обсяги сягнули понад 100 тонн. Тому ми змушені були розширити кількість наших представництв у регіонах з чотирьох до тринадцяти. Мало це чи багато? На мою думку, така кількість оптимальна, якщо врахувати, що замість чотирьох державних підприємств, які раніше займалися виготовленням виробів з дорогоцінних металів, у нас нині 1300 виробників.

Найбільше  продукції за масою у 2011 році виготовлено у  Харківській області — 29,3%, Київській — 24,8, а на Миколаївську, Івано-Франківську та Закарпатську, наприклад, припадає менше одного відсотка.  До речі, ювеліри через падіння купівельної спроможності населення чи не першими відчули на собі наслідки кризи. Останнім часом, порівняно з 2008 роком, виробництво продукції з дорогоцінних металів зменшилося майже вдвічі. Якщо раніше пропорція золотих і срібних виробів становила відповідно 70 до 30%, то тепер вони помінялися місцями. Але це не лише в Україні, така тенденція спостерігається загалом у всьому світі.

— Але ж звідки взялося стільки золота для виготовлення ювелірних та інших виробів?

— Із цим сьогодні жодних проблем. Завозять банки, плюс брухт з відходів промисловості. Щодо останнього, то за радянських часів в окремих деталях техніки, яка виготовлялася військово-промисловим комплексом, дорогоцінних металів було порівняно багато. Наші структури при списанні цієї техніки допомагали і допомагають військовим частинам у зборі лому з їх вмістом. Незалежно від того, ракета це чи літак, танк чи радіолокаційна установка. Керуються вони при цьому відповідними довідниками, де зазначено, скільки дорогоцінних  металів у тих чи тих деталях. Це допомагає поповнювати держ?бюджет, бо 80% зібраних дорогоцінних металів з лому поступає в державну скарбницю, а 20 — підприємствам, які займаються його збором і переробкою лому. Звичайно, нині у ВПК нові технології, завдяки яким використання золота і срібла значно  зменшилося. Окрім того, золото видобували в Закарпатті, хоча сьогодні це підприємство на стадії банкрутства. Є його запаси в Луганську, Кіровограді, потрібно лише залучити необхідні кошти. Можу сказати, що останнім часом, унаслідок  світового зростання цін на дорогоцінні метали, цим питанням інвестори вже зацікавилися.

— Скажіть, будь ласка, а чи завжди проба, яка вказується на виробах, відповідає вмісту золота в них? Адже на радянських виробах вказувалася 583, а тепер скрізь 585.

— Ті, на яких поставлено українське державне пробірне клеймо, повністю відповідають не лише зазначеній якості, а й міжнародним стандартам. Запровадження Державною пробірною службою в казенних підприємствах пробірного контролю лазерного способу клеймування ювелірних та побутових виробів не лише дало можливість усунути механічні деформування при їх клеймуванні, а й значно підвищило ступінь захисту державних пробірних клейм від усіляких підробок. Щодо  583 проби, то  вона існувала лише в Радянському Союзі. В той же час міжнародні стандарти передбачають 585 пробу та не допускають від’ємного допуску. За радянськими нормами встановлювалися допуски до мінус 5 проб, внаслідок чого замість 583 проби ви могли купити прикрасу з меншим вмістом золота, навіть до 578, хоча клеймо там стояло 583 проби. Ми адаптували свої стандарти до міжнародних, що гарантує українським споживачам якість золота 585 проби не нижчу від цієї проби,  а українські виробники продукції з дорогоцінних металів мають можливість виходити на міжнародні ринки. 

— Але ж для того, щоб вироби наших ювелірів могли конкурувати, потрібні ювеліри, та й вашій службі теж не обійтися без фахівців.

— На базі Державної пробірної служби щороку проходить підвищення кваліфікації 200 осіб. Також у 2007 році між Державною пробірною службою та Київським національним торговельно-економічним університетом укладено договір про підготовку фахівців з товарознавства, експертизи дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали. Тоді ж  було розроблено магістерську програму «Експертиза та оцінка ювелірних товарів». Крім того, з 2007 року Державна пробірна служба співпрацює з Державним професійно-технічним навчальним закладом «Міжрегіональний центр ювелірного мистецтва м. Києва».

— І насамкінець запитання стосовно того, якою мірою обтяжлива для держбюджету ваша служба? Адже економія коштів стала однією з важливих складових державної політики.

— Скажу лише, що наша служба «з’їдає» за рік до 4,7 мільйона бюджетних грошей. Натомість тільки за останні 3 роки за рахунок виявлених лишків та додатково поставлених на облік дорогоцінних металів ми зберегли для держави 457 млн грн. Отже, ефективність нашої роботи підрахувати, мабуть, не так уже й складно.

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Микола НАЗИМОК. Народився 01.08.1953 р. в селі Красне Яготинського району на Київщині. Закінчив Київський інститут народного господарства. Пройшов трудовий шлях від бухгалтера Київського ювелірного заводу до голови Державної пробірної служби Міністерства фінансів.

Наприкінці 2010 року Указом Президента України призначений головою Державної пробірної служби України.

Кандидат економічних наук, заслужений економіст України. Автор книжки «Золотарство в Україні» та співавтор підручників для студентів, які вивчають пробірну справу.