За сприяння НАН України 2013 року побачили світ «Вибрані праці з фольклористики» у двох томах, а також «Літературознавчі праці» Ореста Зілинського. Їх підготував до друку академік Микола Мушинка із Словаччини. Видання приурочено до 90-річчя видатного україніста, славіста, фольклориста. А ще вони стали своєрідною реабілітацією Ореста Зілинського на українській землі. Життям і творчістю Ореста Зілинського наш кореспондент поцікавився в академіка Миколи Мушинки, який приятелював з видатним фольклористом і славістом, досліджує його науковий доробок.
— Пане академіку, знаю, що Орест Зілинський походить з українського роду, але його життя тісно пов’язане передовсім із Польщею, Словаччиною, Чехією. Отож годилося б зупинитися на деяких сторінках його життєпису.
— Певна річ. Орест Зілинський прийшов на білий світ 12 квітня 1923 року в селі Красна в Польщі. До 1939-го тут жили 1440 українців-«замішанців» — нащадків запорозьких козаків, які «змішалися» з місцевим лемківським населенням. Красна дала українській культурі мовознавця Івана Зілинського — багаторічного професора Ягеллонського в Кракові й двох празьких університетів та його сина Ореста Зілинського — фольклориста й літературознавця.
Ореста до п’ятирічного віку виховували в рідному селі. Середню освіту здобув у польських школах Кракова, але всі канікули проводив у Красній. Тут Орест став співзасновником товариства «Просвіта» й укладачем рукописних підручників з української мови, літератури та фольклору для селян. А дорослим рідне село відвідав лише раз — у червні 1969 року — разом з майбутньою дружиною Євою Бісс.
Процитую кілька речень з її спогадів про цю подію: «Знав добре, що вже у Красній нікого з рідних не знайде, навіть українського слова там не почує, бо після війни всі його земляки подалися на схід… Передчував, що ці відвідини можуть його поранити, але не міг стриматися, щоб не побачити ще раз Красної. Ми довго шукали могилу діда, та не знайшли її. Цвинтар був зарослий високим бур’яном, і хрести з написами давно хтось повиривав. Орест мовчки ступав, доторкаючись руками до трав, квітів і дерев, ніби хотів ще раз погладити все, що йому нагадувало про світле й далеке дитинство… Де ця людина полюбила Україну? Найбільш імовірно, що ця любов зродилася ще в дитинстві в Красній на Лемківщині, коли перший раз побачив валки з хлібом і заквітчаними, співаючими жниварями».
1940 року Орест закінчив українську гімназію і вступив до Українського вільного університету в Празі. Після війни став студентом відновленого Карлового університету й студіював слов’янську філологію та естетику. 1949-го Орест Зілинський отримав звання доктора філософії.
— І з головою поринув у науку?
— Йому цього дуже хотілося. Проте в молодому віці Ореста двічі кидали у в’язницю: спочатку гестапівці, а через п’ять років опісля — чехословацькі комуністи. Усе подальше життя влада, м’яко кажучи, недолюблювала науковця. Він тривалий час працював учителем, викладачем. Це, звісно, сповільнювало його наукову кар’єру. Але скрізь для нього найголовнішою була літературознавча і фольклористична справа.
— Як і коли завершив свій земний шлях Орест Зілинський?
— Лише 53 земних роки відвела йому доля. Помер він загадково. У липні 1976 року Орест разом із дружиною відпочивали на Пряшівщині за 30 кілометрів від тодішнього радянського кордону. Якось Єва відлучилася в місто. Орест провів її на зупинку автобуса. Більше живим його ніхто не бачив — через два дні мертве тіло вченого знайшли за два кілометри у лісі. Офіційний діагноз: інфаркт. Поховали Ореста Зілинського лише у присутності найближчої рідні.
— Пане Миколо, коли Орест Зілинський взявся за наукові дослідження?
— У студентські роки він написав солідну наукову роботу «Духовна генеза першого українського відродження». На початку 1950-х років почав укладати для українських шкіл Пряшівщини навчальні програми, методичні довідники, підручники. Цікаво, що колег він заохочував записувати фольклор у місцях свого проживання. Вони зібрали для нього кілька сотень записів народних пісень різних жанрів, описів календарних і сімейно-побутових звичаїв тощо. Орест планував видати ці записи для потреб шкіл і колективів художньої самодіяльності. Але пряшівські партійні органи не дозволили.
— Тож свій науковий порятунок він став шукати у Празі?
— До столиці його покликали 1958-го. В інститутах Чехословацької академії наук він працював до кінця життя. За 18 років опублікував понад 200 наукових праць з різних царин літературознавства, фольклористики та українсько-слов’янських відносин. Орест Зілинський був найактивнішим популяризатором української літератури в Чехословаччині, автором та упорядником багатьох книжок українських письменників, опублікованих у перекладі чеською мовою, з його передмовами або післямовами.
— Цікаво: Орест Зілинський вважав себе передусім фольклористом чи літературознавцем?
— Аж ніяк не повна бібліографія публікованих праць Ореста Зілинського охоплює 211 позицій, з яких 144 — з літературознавства. Тим часом він вважав себе передовсім фольклористом. Багато уваги приділяв обрядовим пісням, велику групу його праць становлять розвідки про думи. В останній період життя науковець чимало уваги присвятив дослідженню українських народних балад, насамперед Карпатського краю. Чимале значення для української фольклористики та літературознавства мають вірші й пісні так званих народних поетів, які він знайшов.
— Як у ваше життя ввійшов Орест Зілинський?
— Він був моїм добрим другом ще зі студентських років. Став консультантом, опонентом моєї курсової, дипломної та кандидатської праць. Пізніше ми разом реалізовували кілька наукових проектів.
— Якось вам вдалося врятувати велику працю науковця...
— Ідеться про «Українські народні балади Словаччини». Після другої коректури її викреслили з видавничого плану й майже 700-сторінковий набір знищили. Для Ореста це був важкий удар. Директор видавництва не пояснив причини такого варварського вчинку, тож Орест подав скаргу до суду і, на диво, виграв справу. Видавництво виплатило йому гонорар, але рукопис не повернуло. Нам вдалося викрасти з друкарні гранки останньої коректури праці з усіма додатками, навіть із кольоровими відбитками ілюстрацій. Добірку балад я опублікував окремою книжкою до 70-річчя з дня народження Ореста Зілинського з назвою «Мала мати сина». Повне видання цієї унікальної книжки має з’явитися друком у Києві.
— Чому стільки років ім’я видатного науковця було в забутті?
— Гадаю, серед причин було те, що він у брежнєвський період публікував статті про репресованих українських письменників, пропагував нові методи дослідження фольклорних творів і явищ, які тодішній офіційній українській фольклористиці були далекі. А на VI Світовому з’їзді славістів у Празі в серпні 1968 року, в якому брали участь 1500 науковців із 26 країн, Орест Зілинський виступив із пропозицією заснувати Міжнародну асоціацію україністів. Проти такої організації, зрозуміло, затято виступили саме славісти радянської України.
Цікаво, що Міжнародну асоціацію україністів усе-таки створили, щоправда, 1991 року. Тепер українці й на материзні, й у закордонні повинні повернути з небуття добре ім’я великого вченого та патріота.
Микола ШОТ, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Микола МУШИНКА. Народився 20 лютого 1936 року в с. Курів (Словаччина). Закінчив Руську гімназію у словацькому місті Пряшів. Вищу освіту здобув у Карловому університеті в Празі.
Доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії наук України. Видатний словацький фольклорист та українознавець, мистецтвознавець, літературознавець, бібліограф. Нині працює у Пряшеві.
Ми в Google+