Микола Мащенко знімав стильні серіали і фільми зі знаковими героями. Він міг перетворити на телехіти слабку жіночу прозу роману «Овід» і пропагандистську «Як гартувалася сталь» Миколи Островського. Режисер давав радянському глядачеві, спраглому вольового і правильного героя, зразкових Павку Корчагіна, Артура-Овода. Захопливі стрічки із сильною особистістю і тупиковою ідеологією в привабливій кінообкладинці. Режисер постачав наймасовіше мистецтво в СРСР, образи мужніх, рефлексуючих і навіть сексуальних героїв, хоч тоді в країні «сексу не було».
Якби режисер не пішов від нас у травні 2013-го, 12 грудня ми святкували б його 85-річчя, хоч зареєстрований він був, як і багато інших малят радянських сіл, на місяць пізніше. До речі, 12 грудня народився і Леонід Биков. Обидва кінорежисери походять з Донбасу. У 1953 році Мащенко закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту.
Микола Павлович поставив лише одну виставу, видав 7 книжок прози і спогадів, багато праць з історії телебачення і 17 стрічок. Серед них «Іду до тебе» з Аллою Демидовою, якій прищепив любов до поезії Лесі Українки. Актриса читала їх українською.
Останній фільм кінорежисера «Богдан-Зіновій Хмельницький» (2008 рік) з актором-франківцем Володимиром Абазопулом у головній ролі не додав лаврів стомленому режисерові. І хоч на перегляді стрічки плакав Президент Леонід Кучма, «грошей на другу серію не дав».
Микола Мащенко очолював кіностудію ім. О. Довженка, найбільшу в Європі, з 1989-го по 2004 рік. Був головою Національної спілки кінематографістів. За часів його керування працівники кіностудії отримали 150 квартир, а сама студія набула статусу національної. Однак статус не позбавляє її від зазіхань на землю з посадженим Довженком садом.
У часи Незалежності Микола Мащенко став фундатором академії мистецтв України, викладав у театральному університеті та започаткував кінофестиваль «Молодість», який став міжнародним.
Його улюбленими акторами були Іван Миколайчук і Кость Степанков, який, на думку фахівців, зіграв у нього кращі ролі, зокрема в «Комісарах». Микола Мащенко, волюнтаристичний за натурою, дослухався до їхніх професійних порад.
Микола Мащенко прийшов на кіностудію Довженка 1957-го, коли там знімали фільм про Павку Корчагіна. Через 20 років режисери того «Корчагіна» Алов і Наумов запропонували збадьорити зневіреного радянського глядача новою версією про гартування сталі. Але сам режисер найбільше пишався своїм фільмом про маму за
своєю новелою «Руки». Він вважав її великомученицею із 45-річним колгоспним стажем. Перед приїздом друзів з Києва він відмивав щіткою мамині руки в почорнілих зморшках. І не зміг. Зморшки стали ще помітніші. Мати зрозуміла почуття сина-аристократа. І він плакав від сорому за себе. Микола був наймолодшим із семи дітей. Коли йому виповнилося 19, загинув батько-машиніст.
Вечір пам’яті у Синьому залі Будинку кіно склався на диво неформально. Вів його Сергій Тримбач — голова Національної спілки кінематографістів України. Режисер Олег Фіалко викликав пожвавлення залу своїм пародіюванням характерного голосу Миколи Павловича і його манери спілкування. Він розповів, як багато режисер переробляв готовий матеріал, щоб досягти зрозумілого йому бачення фільму.
Оператор Сергій Борденюк звертався до Миколи Мащенка як до живого. Він бачив у постаті метра кіно велику дитину.
На вечорі пам’яті виступив онук режисера Павло Мащенко, якому вже 35. Він і зовні нагадує діда. За його новелою Павло зняв перший фільм «Вчитель з німецької» про Бабин Яр. Він згадував Миколу Павловича як уважного до родини главу сімейства.
Генеральний директор кіностудії ім. О. Довженка Олесь Янчук вважає, що часи керівництва Мащенка для неї були найкращими. (До речі, наступного дня у Синьому залі відзначали 10-річчя українсько-австралійського фільму «Залізна сотня» Олеся Янчука, який нині актуальніший, ніж 2004-го).
Завершив вечір пам’яті фільм 1970 року «Комісари», за словами Тримбача, «про романтизм революції, про віру і драматизм віри».
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ПРЯМА МОВА
Сергій ТРИМБАЧ,
голова Національної спілки
кінематографістів України:
— Веселішої і святоноснішої людини не знав. Микола хизувався, що на Кавказі отримав диплом тамади. Йому були до вподоби культура і люди Кавказу. Він мав потужне біополе і потрясаючу харизму. На майданчику режисер-вулкан наснажував і давав крила.
Іван ДРАЧ,
поет, сценарист, народний депутат
України ІІІ скликання:
— Брате, сонечку мій… Микола — найбільший аристократ української культури, а був сином свинарки. Він любив більярд, коньяк. Скупіші за кінематографістів тільки письменники, а Микола був щедрою людиною. Він вписував мене в автори сценарію, щоб було легше жити у важкі часи.
Лариса КАДОЧНИКОВА,
актриса:
— Дивовижної краси людина. У ньому було все прекрасне, завжди був при параді, завжди галантний, умів оточити жінку увагою. Я була ним зачарована.
Монолог українською в «Комісарах» я готувала з Юрієм Іллєнком. Але на майданчику Мащенко дав зовсім новий текст, розгубилася, з’явилася внутрішня напруга. Він дав мені урок справжнього режисера.
Раїса НЕДАШКІВСЬКА,
актриса:
— Так, я чула від нього на знімальному майданчику триповерхові вислови, від чого тоді плакала, але на нього не можна було ображатися. Ми щасливі, що працювали в епоху Колі.
Олесь ЯНЧУК,
генеральний директор кіностудії
ім. О. Довженка:
— Микола Мащенко був доступним для режисерів, які йшли із пропозиціями і по поради без дзвінка. Він був людиною великого серця і щирості. І завжди дбав, який вигляд матиме, особливо піклувався про розкішну шевелюру, краватку і взуття. Завдяки гримерам студії режисер увійшов в історію культури України таким красивим, яким був у житті.