«Василь був дуже веселим. Хоч би куди приїжджав, завжди ставав центром Всесвіту. Мав усе: славу співака, концерти, любов, був матеріально забезпеченим», — зауважує його брат Орест Сліпак. Але найголовнішим для нього, мабуть, була українська душа. Він не залишив поза увагою ні помаранчевий Майдан, ні Революцію гідності, допомагав чим міг, був волонтером. Та цього йому видалося замало, й всесвітньо відомий оперний співак поїхав обороняти рідну землю від ворогів. Родина відмовляла його від такого кроку, але він наполіг. І став міфом, легендою, славою, Героєм України.
У стрічці він такий, яким був
Василь Сліпак і пісня — поняття нероздільні з дитинства. Тому пан Орест починає життєпис брата зі слова «співав», потім пішов до школи, став солістом хорової капели «Дударик». Василь володів найвищим із чоловічих оперних голосів — контратенором. Але двічі не зміг вступити до львівської консерваторії. Та якось молодий співак на концерті у столиці випадково зустрівся з ректором київської консерваторії покійним нині Олегом Тимошенком. Завдяки йому він став студентом цього музичного вишу.
А музична, оперна Франція перед Василем відкрилася завдяки передовсім братові. Туди Орест, випускник Тернопільської медичної академії (тепер університет) ім. Івана Горбачевського, поїхав на кардіологічну конференцію. Там зустрівся з відомим діячем українського походження композитором і диригентом Мар’яном Кузаном. Орест подарував йому касету із записом пісень та арій у виконанні Василя Сліпака. Через два місяці пан Мар’ян зателефонував і запросив Василя на конкурс до французького міста Клермон-Феррана, де українець отримав два Гран-прі.
Після цього почалася його кар’єра. Він переїхав до Франції, у 23 роки, навіть ще не закінчивши консерваторії, став солістом Паризької національної опери.
Але Василь ніколи не переривав сув’язі з рідною землею, одразу ж відгукувався на всі історичні виклики України. Рідним, за словами пана Ореста, не давав прямої відповіді на запитання, що робить на сході країни, казав лише: займається волонтерством, співом. І словом не обмовився, що брав у руки зброю. Про це вже дізналися після загибелі. Розповідь про те, як поліг славетний співак, фрагменти його концертних виступів увійшли до документальної стрічки «Міф», що вийшла 8 лютого на широкі екрани країни.
«Авторам фільму вдалося відтворити образ Василя таким, яким він був, — стверджує Орест Сліпак. — Боявся, що вони намалюють героя, якого потім я не збагну. Проте режисерам сказав: не вноситиму коректур. Тепер, переглядаючи стрічку, бачу, що немає жодної сцени, з якою не був би згоден. Розумію: за годину важко переповісти все життя багатогранного Василя. Але перший кінодокументальний зріз вийшов дуже професійним».
Матеріали збирали по крихтах
Знімальна група до виходу на всеукраїнський широкий екран фільму «Міф» організувала промо тур багатьма містами країни. На допрем’єрний показ до Тернополя серед інших прибув режисер Іван Ясній. Одразу скажу: роботу краянина тернопільці сприйняли позитивно.
Над стрічкою працювали понад рік. До роботи взялися вже після кількох тижнів, як поліг Василь. Його побратими знали, що режисери Іван Ясній і Леонід Кантер створили дві стрічки «Війна за свій рахунок» і «Добровольці Божої чоти».
«Ми були вражені, що про Василя до його загибелі нічого не знали, — зізнається Іван Ясній. — І це стало першим поштовхом, щоб працювати над цим фільмом. Поїхали на фронт відзняти матеріал, потім — до Львова, Парижа». Матеріали збирали по крихтах усім миром. Тому часто доводилося коригувати сценарій. І все одно багато документальних свідчень, фактів не ввійшло. Навіть коли «Міф» змонтували, надійшов ще один відеозапис, який зберіг для історії мить, що вражає. Василя після виконання оперних арій викликають на біс, він виходить до глядачів у сценічному вбранні, обгорнутий синьо-жовтим стягом.
«Знаємо, що так з державним прапором виходять передусім спортсмени, коли здобувають перемогу на Олімпійських іграх чи інших світових змаганнях. Тож тут Василь Сліпак також виходить як переможець, звитяжець», — ділиться думками Іван Ясній.
Режисер каже, що «Міф» — історія про Василеву безмежну любов. Треба розуміти: і до прекрасної статі, і до України. Зазначає, що фільм динамічний, з доброю музичною добіркою, емоційними миттєвостями. Спочатку глядач поринає у прекрасний світ музики, позитиву життя Василя Сліпака, а потім поступово починає щеміти серце, багатьом на очі накочуються сльози, бо співак потрапляє на Майдан, їде на війну, де навічно затихає його унікальний голос.
«Хотілося зробити фільм сучасним, додати художню окрасу, — каже Іван Ясній. — Гадаю, у такий спосіб його краще сприйме іноземний глядач». Тож виник задум поєднати у стрічці дві сюжетні лінії: казку Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів» і життєву історію Василя Сліпака. Знаємо, що казковий хлопчик Джельсоміно боровся з негідниками власним унікальним голосом. Василь також свій талант віддав борні.
«У французькій школі зняли кадри, як учителька читає оповідь про Джельсоміно, й у книжці оживає цей казковий хлопець, який образно подібний на Василя Сліпака», — розповідає Іван Ясній.
Створити анімацію запросили відомого карикатуриста Юрка Журавля. Про роботу він сказав так: «Іноді було відчуття, що, як казав Іван Франко, лупаєш скалу, б’єш киркою, вона вже затупилася, зламався держак, тож шкрябаєш, сил уже немає, але бачиш, що зовсім близько цей коштовний камінь, і тут раптом о другій годині ночі телефонує Іван Ясній і каже: «Треба ще підшліфувати — змінити концепцію й усе переробити».
За два дні до допрем’єрного показу у Львові мені сниться сон, ніби сиджу за комп’ютером, аж заходить Василь Сліпак, сідає біля мене й каже: «Режисери попросили, щоб я контролював роботу над фільмом, ти малюй, я дивитимуся, чи все правильно».
Ось до чого дійшло. Праця й справді іноді була пекельною. Але приємнішої роботи в мене ще не було».
Знімальна група приїжджала й до Львова, щоб почути спогади батьків. «Це було невдовзі, як поліг на передовій Василь, — каже режисер. — Дивлячись на згорьованих батьків, не змогли з ними спілкуватися, у фільмі їх глядач побачить хіба на похороні сина».
Орест Сліпак каже, що його родина бажала б, аби ця Василева історія привернула увагу до теперішньої війни, до тих бійців, які там. «Хочеться, щоб цей фільм засвідчував наш оптимізм, щоб ми не розчаровувалися», — зазначає пан Орест.
За що загинув Василь Сліпак? Ця фраза-запитання стала лейтмотивом і самої стрічки, і її рекламної заставки. Чи дає відповідь на нього фільм? «Так, і ставить це запитання кожному глядачеві», — каже Іван Ясній.
З репертуару Василя Сліпака видно, що він виконував роль в опері «Демон», партію Диявола в «Жанна д’Арк на вогнищі», арію Мефістофеля у «Фаусті». Кажуть, що Василів позивний «Міф» саме витворений зі скорочення від Мефістофеля. Один з поважних героїв стрічки шкодує, що славетний співак узяв собі таке бойове псевдо, викликавши Мефістофеля, який, мовляв, і забрав Василя в засвіти. Одразу чуємо й коментар відомого священнослужителя, який згоден, що Василь використовував театральні прийоми у боротьбі, але це «певна гра, яка творить міф».
Нині бачимо, що Герой України Василь Сліпак своєю творчістю, жертовністю, боротьбою, відданістю рідній землі став міфом, легендою і взірцем для свого народу. Примітно, що робоча назва фільму «Міф» була «Життя після смерті». Це теж символічно. Адже Василь продовжує життя в інший спосіб — у нашій пам’яті.
ЦИФРИ ТА ФАКТИ
♦ На зйомки «Міфу» за два місяці завдяки доброчинцям зібрали 370 164 гривні.
♦ Фільм став переможцем 10-го конкурсного добору кінопроектів, що претендують на фінансову підтримку держави: Держкіно надало 620 тисяч гривень.
♦ Загальна вартість виробництва 1 577 282 гривні.
Бойові побратими співака розповіли Іванові Яснію такий кумедний випадок. Василь стояв на посту. Тишу час від часу порушували ворожі постріли. Якоїсь хвилини співак почав подавати військові команди німецькою (він знав дев’ять мов) і перебігати з місця на місце. Враз усі постріли супротивника стихли, напевно, російські агресори разом із сепаратистами вирішили, що в українських шанцях сидить справжній німецький підрозділ.
ВРАЖЕННЯ
Микола ЛАЗАРОВИЧ,
професор, учасник АТО:
— Документальна кінострічка про Василя Сліпака зачепила. Ні, вдарила блискавкою. Це година життя з Василем! Це і талант, і гумор, і сльози, і безмежна любов до України. Це новаторський підхід до створення фільму. Після перших переглядів «Міфу» в українському суспільстві розпочалися дискусії, чи має митець іти на війну. Вважаю, культурницька еліта не може підпадати під воєнну мобілізацію. Але усвідомлюю, що душевні пориви не потрапляють під жодну регламентацію, і такі люди, як Василь Сліпак, навіть знаючи, чим закінчиться їхній похід на війну, все одно пішли б. Інакше вони страждали б від мук сумління до кінця життя.
Ми в Google+