Достеменно невідомо, хто з древніх мудреців прорік цю сентенцію, проте сучасна людина її, здається, трохи призабула. За що часто платить власним здоров’ям.
Днями, чекаючи своєї черги до каси в супермаркеті, знічев’я роззиралася по боках, аж погляд упав на складені купкою продукти, що їх збиралася купувати симпатична жіночка, яка стояла переді мною. Чого там тільки не було! Ковбаса, сардельки, дві упаковки йогуртів, цукерки, заморожені млинці-напівфабрикати, пляшка лимонаду, банка розчинної кави… Далі не розглядала. Натомість замислилася: як часто ми, стикаючись із проблемами зі здоров’ям, шукаємо винних, киваючи чи то на кепську екологічну ситуацію, чи на погане медичне обслуговування, водночас забуваючи, що саме їжа — основа нашого самопочуття. І яким воно буде — хорошим чи не дуже, — багато в чому залежить саме від того, які харчі кладемо до свого кошика.
Ну скажіть, як може ковбаса чи йогурт, на етикетці яких від кількості отих «Е» аж в очах миготить, надати людському організмові необхідні поживні речовини? У цих «харчах» (навмисне пишу в лапках, адже до нормальної їжі такі продукти, як на мене, мають вельми опосередкований стосунок) — десятки домішок, які поліпшують смак, подовжують термін зберігання продуктів, але водночас можуть і вкоротити людське життя.
Фахівці твердять, що від харчування залежить не лише фізичне здоров’я, а частково й психічний стан людини. За даними ВООЗ, самопочуття людини аж на 60% залежить від її способу життя, а отже й від того, що вона їсть. Які ще треба аргументи, аби ми всерйоз замислилися, перш ніж покласти до магазинного візка нібито й смачний та привабливий, але часто шкідливий для здоров’я продукт? До речі, а в англійській мові є вираз «junk food», тобто нездорова їжа, а безпосередньо слово «junk» перекладається як «непотріб», «сміття». Влучно як для такого штибу продуктів, чи не так?
Хтось може закинути: за нинішніх цін на продукти якісно харчуватися — занадто дороге задоволення. Із власного досвіду стверджую: ні, не дороге. Проте, безперечно, це вимагає усвідомленого ставлення до того, що лежить у нашій тарілці.
Я жодним чином не захищаю недобросовісних виробників продуктів харчування, недотримання стандартів виробництва й належних умов зберігання й далека від думки, що ми маємо довкілля на кшталт швейцарського. Це тема окремої публікації, і певна річ, не одної. Проте зрозуміло й інше: часто простіше призначити когось (чи щось) винним у своїх негараздах, й так зняти із себе відповідальність на власне здоров’я. Складніше почати із себе, чесно запитавши: а що я сам зробив, аби гарно почуватися? Почав займатися спортом? Кинув палити? Подихав свіжим повітрям перед сном замість того, аби перемикати пульт, лежачи на дивані перед телевізором? Чи нарешті почав думати, чим годую свій організм?
Безперечно, негативно позначається й брак пропаганди здорового способу життя на державному рівні. Більш того, обговорюючи концепцію актуальної нині реформи охорони здоров’я, багато фахівців сходяться на думці, що саме цьому ключовому аспектові приділено небезпечно мало уваги. Адже наукові дослідження, як і досвід європейських держав, свідчать: хоч би скільки коштів вкладали у діагностику й лікування, без формування здорового способу життя нема підстав говорити про здорову націю.
Зрештою, що їсти і чого не їсти — особистий вибір кожного. Але роблячи його, варто пам’ятати: це не просто вибір між смачним чи несмачним. Це шлях до здоров’я — або до хвороби. Адже ми є тим, що ми їмо.