Вихователька однієї з місцевих шкіл-інтернату розповіла про недавній характерний випадок. Один із малих вихованців, прокинувшись вранці, гірко розплакався. На запитання про причини сліз спершу довго відмовчувався, а потім таки зізнався. Виявляється, хлопчаку приснилося, що вже настав мир, а тому він дуже засумував, збагнувши, що поки все, «як завжди»… А трохи перегодя малюк довірливо шепнув на вухо вихователю: «Я хочу миру навіть дужче, ніж повернутися до мами…»
Різні сни відтепер сняться трьом неповнолітнім сестричкам Кривошеєвим — ученицям Амвросіївської школи-інтернату для дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки. Та віднедавна у цих сновидінь є дуже важлива особливість. Тепер тільки там, заплющивши очі, вони знову можуть побачити свого старшого брата Сергія. Веселого і дужого, а головне — живого. А у реальному житті, на жаль, 18-річний воїн-десантник усміхається їм тільки з фотографії…
Спортсмен-молодець і на дуді грець
Вихованці школи-інтернату в Амвросіївці про війну знають не тільки з телевізійних «картинок» та чиїхось розповідей. Спершу воєнне лихоліття постало майже перед порогом. Населений пункт, біля якого розташувався підрозділ українських військ, обстріляли бойовики ДНР, і діти тоді вперше зіщулилися від свисту снарядів та від побачених пошкоджених будинків. А потім непоправне горе переступило й через поріг закладу. З’явилося повідомлення, що серед 49 загиблих у транспортному літаку Іл-76, підбитому біля аеропорту Луганська, був і їхній Серьога. Тобто вихованець школи Сергій Кривошеєв, воїн-десантник, який ще недавно приходив сюди провідати своїх трьох молодших сестричок.
«Сергій сам із Артемівського району, у нас навчався з 1-го по 9-й клас, а тому цей заклад став для нього фактично другою домівкою, — важко зітхаючи, розповідає «УК» про свого вихованця директор Амвросіївської школи-інтернату для дітей-сиріт та позбавлених батьківських прав Володимир Хоботов. — Усім нам хлопець запам’ятався виключно з найкращого боку, оскільки його завжди ставили у приклад іншим. Відмінний спортсмен, переможець і призер багатьох змагань. Діти й досі згадують, як він міг більш ніж двадцять разів підтягуватися на турніку чи впевнено обганяти всіх на бігових доріжках…»
Обдарований від природи хлопець, згадують педагоги, вирізнявся не тільки на спортивному майданчику. Він водночас відвідував інші гуртки: приміром, не без успіху навчався і виступав у складі духового оркестру, серйозно займався туризмом і навіть отримав юнацький розряд із спортивного орієнтування. Після закінчення у 2010 році 9-го класу юнак вступив до Донецького проф?техучилища №22, де здобув фах електрозварювальника. А вже під час служби в армії, маючи гарну фізичну підготовку, на контрактній основі потрапив до десантних військ, набув ще одного фаху — механік-водій БМД (бойової машини десанту).
Трохи згодом доля розпорядилася так, що підрозділ, в якому служив Сергій, певний час був дислокований біля Амвросіївки. Тобто оте звичне словосполучення «захисник Батьківщини» у цій ситуації набуло реального змісту. Воїн-десантник справді захищав свою другу домівку — школу-інтернат, трьох молодших сестричок, які тут навчаються, брата, педагогів, друзів, усіх земляків-донбасівців. «Він частенько, як тільки мав вільний від служби час, приходив сюди у гості до сестричок, — свідчить Володимир Хоботов. — Та й для нас всіх, педагогів і учнів, Сергій був бажаним гостем. Він виступав на лінійці, побував на одному з уроків. Що й казати, ми — старші, пишалися своїм вихованцем, а наші учні його взагалі любили і, як мовиться, «очима їли». Хто ж тоді міг подумати, що перед відправленням солдата в інше місце ми побачили його востаннє…»
Він дуже пишався успіхами своїх сестер
Військовий чорний гумор — жорстока річ. Наприклад, абревіатуру тієї ж БМД, механіком-водієм якої був Сергій Кривошеєв, ще звуть «братська могила десанту». Та сталося так, що того фатального дня братською могилою для всіх, хто був на борту, став той же літак, підступно підбитий не без участі «братів»-сусідів. Звістка про трагедію, певна річ, просто приголомшила педагогічний колектив та вихованців школи-інтернату. А переповнена чаша лиха насамперед дісталася молодшим сестричкам Кривошеєвим — Саші, яка навчається в 6-му класі, восьмикласниці Аліні та десятикласниці Каті.
«Дівчатка прямо-таки замкнулися в собі. Ходять змарнілі, немов тіні, — каже педагог-організатор Тетяна Володимирівна. — Ми, звичайно, намагаємося їх підтримувати, хоча і в самих у нас сльози на очі навертаються… Сергій був для сестричок не просто старшим братом і другом, а кимось набагато більше. Треба було бачити, як він приходив до них недавно у гості, приносив цукерки та інші гостинці, аплодував їм після виступів на влаштованому концерті. Він пишався їхніми успіхами, а вони ним — братом і справжнім воїном, який міг захистити від будь-кого чи від будь-чого…»
Взагалі, запевняють у школі-інтернаті, всі Кривошеєви — дуже талановиті діти. Вони мають безліч захоплень і беруть активну участь у різноманітних гуртках: гарно співають, танцюють, малюють, вишивають тощо. А середня, Аліна (до речі, вона зовні дуже схожа на свого брата), займається гирьовим спортом і у своїй віковій категорії стала бронзовим призером чемпіонату України. А ще восьмикласниця брала участь у популярному конкурсі-шоу «Україна має талант».
У навчальному закладі, звичайно, не могли не вшанувати пам’ять про свого випускника. Організували й провели поминальний обід, на якому діти мало нагадували дітей, адже враз зробилися якимись дорослішими. Не забули тут напекти й пиріжків із вишнями, бо їх колись дуже любив Сергій, який вже ніколи не навідається до своєї другої домівки і не порадіє успіхам обдарованих молодших сестричок…
Морально підтримуючи вбитих горем дітей, дирекція закладу має намір добитися того, щоб сестри та старший брат Максим таки отримали від держави матеріальну компенсацію за загибель свого рідного брата при виконанні службових обов’язків. Хоча відшкодувати таку важку втрату навіть великими грішми навряд чи вдасться.
У серпні йому виповнилося б 19
«Востаннє ми бачилися із Сергієм, коли він, знайшовши час, приїхав повболівати за мене на змаганнях із боксу, — ділиться спогадами його старший на рік брат Максим. — Я тоді переміг свого суперника, отож його підтримка також допомогла… А напередодні трагедії пізно ввечері він зателефонував і повідомив, що їх терміново зібрали і, схоже, можуть перекинути на нове місце. Ще пообіцяв повідомити про себе пізніше… Та згодом вже подзвонив воєнком із Артемівська, від якого я й почув, що на борту того літака був і мій молодший брат. А йому в серпні мало б виповнитися всього 19 років…»
Максим розповідає, що у вересні минулого року Сергій свідомо і цілеспрямовано пішов на контрактну військову службу до 25-ї Дніпропетровської десантної бригади. Це був один із перших його кроків до мети стати військовим. І він не відступив від задуманого й тоді, коли на сході України почалися бойові дії. Завдяки різносторонній підготовці молодий десантник спершу був снайпером та кулеметником, а пізніше вже механіком-водієм БМД. Бойове хрещення отримав під Слов’янськом, і дуже переймався, що воювати доводиться вдома і проти людей, яким вбили в голови, що регулярні українські війська — це «фашисти», «бендерівці» чи взагалі найманці з-за океану.
Для сестер і брата загибель Сергія стала страшним ударом ще й тому, що у дітей не так давно, у 2011 році, пішла з життя мама. А тепер у черговий раз відчули, що знову осиротіли! Двадцятирічний Максим вже звик до ролі найстаршого в сім’ї, але, зважаючи на його вік, дається це хлопцеві непросто. Юнак не приховує, що після закінчення училища хоче вчитися далі, на подібний життєвий вибір намагається зорієнтувати і своїх молодших сестер.
Та це буде потім. А нині старший брат буквально ловить кожне повідомлення чи навіть окреме слово, коли йдеться про розслідування трагедії біля аеропорту Луганська. Каже, вже морально готовий забрати особисті речі та документи Сергія, які пообіцяли йому передати з Дніпропетровська. Проте навіть досі не вірить, що його молодший брат був на борту збитого літака…
А тим часом. Тіла льотчиків і десантників, що загинули у збитому бойовиками під Луганськом військово-транпортному літаку Іл-76, доправили до Дніпропетровська. Про це повідомив речник АТО Владислав Селезньов на своїй сторінці у Фейсбуці. «Спільними зусиллями керівництва Міністерства оборони України, штабу АТО, волонтерів та небайдужих людей тіла десантників та льотчиків доставлені до Дніпропетровська». Тут відбудеться процедура ідентифікації, після чого їх зможуть поховати.
Ми в Google+