Уже майже місяць у країні триває набір добровольців до «Гвардії наступу» — нових восьми штурмових бригад у складі Національної гвардії, Національної поліції та Державної прикордонної служби. З них одну, що називається «Лють», формує Національна поліція України. Служити в її лавах є чимало охочих з Тернопільщини. До минулої середи понад 420 краян подали відповідні заявки. Як можна стати бійцем «Люті»? Яка мотивація у самих добровольців?

Конкурсний добір

Як людина, яка бажає поповнити стрій бригади «Лють», може втілити задум? Тим, кому від 18 до 55 років, начальниця сектору організації відбору та проведення тестування поліцейських головного управління Національної поліції в Тернопільській області майор поліції Віра Мотилюк радить поцікавитися необхідною інформацією у ЦНАПах, за відповідними номерами телефонів чи на рекламних сітілайтах відсканувати QR-код і зареєструвати заявку на офіційному сайті МВС України.

Доброволець має подати документи, щоб пройти відповідний конкурсний добір, який складається з кількох етапів. Цей шлях починається з комп’ютерного тестування на знання чинного законодавства України. Ідеться про закони «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та Конституцію. Другий тест — на загальні навички. Тут пропонують запитання на логічне мислення, ерудицію тощо. Після успішного складання тестів кандидата спрямовують на військово-лікарську комісію.

Якщо з його станом здоров’я все гаразд, то далі треба пройти перевірку рівня фізичної підготовки. А це означає домогтися доброго виконання нормативів з бігу на 3 кілометри, 100 метрів чи човникового, підтягування на перекладині, комплексно-силової вправи. На них чекають два спаринги — по дві хвилини боксу та боротьби. 

Далі треба пройти психологічне вивчення особистості. На цьому етапі з кандидатами працює психолог, який проводить тестування, різні психологічні заходи та складає довідку, наскільки вмотивований чи невмотивований охочий до вступу в об’єднану штурмову бригаду «Лють».

І це ще не закінчення конкурсного добору. Наостанок заплановано співбесіду кожного добровольця із членами поліційної комісії, до складу якої входять представники міністерства, обласної поліції, владних органів і громадських організацій. Ця комісія рекомендує чи не рекомендує кандидата для проходження служби у штурмовій бригаді.

Цінують бойовий досвід

Віталій Писаній — командир 2 взводу першої штурмової роти полку спеціального призначення «Сафарі» у бригаді «Лють» Національної поліції України. На Тернопіллі він займається добором кандидатів до «Гвардії наступу». Із дитинства любив спорт. Ця улюблена справа після закінчення школи привела його на студентську лаву  Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Здобувши диплом учителя фізкультури, Віталій не працював у загальноосвітньому закладі, а був на тренерській роботі, виступав у різних змаганнях із змішаних єдиноборств.

Торік 24 лютого рашистські ракети дістали його в рідному Івано-Франківську. Одразу вирішив, що не уникатиме військової служби, а поповнить поліційні підрозділи, які виконуватимуть бойові завдання. Добровольцем вступив у полк спецпризначення «Сафарі». Каже, спонукало те, що сафарівці серед перших заходили у визволені Ірпінь та Бучу. Та й чимало в полку є вихідців чи жителів Прикарпаття.

Нині Віталій Писаній на Тернопіллі проводить співбесіди з тими, хто прагне долучитися до «Гвардії наступу» і служитиме у бригаді «Лють». Під час таких розмов насамперед цікавиться, що найбільше подобається робити кандидатові, чи має бойовий досвід.

Російсько-українська війна триває вже дев’ять років і, зрозуміло, чимало українців здобули бойовий гарт. Заплановано, що «Лють» виконуватиме завдання воєнної специфіки.

«Людина, яка вже пройшла фронт, легше сприймає ті чи інші обставини в бойових діях, краще розуміє і коректніше реагує на певну ситуацію», — впевнений Віталій.

«Професія добровольця має значення під час конкурсного добору?» — запитую його. Каже, що добре, якщо є серед інших люди, які працювали з технікою, вміють відремонтувати автотранспорт, бойові машини. Дуже важливі медики, які мають певні навички й можуть надати медичну допомогу  в будь-яких умовах, зокрема під час бойових дій.

Що ж тоді передусім цікавить самих кандидатів, які обирають службу у штурмовій бригаді? 

«Найбільше — прагнення діяти, щось робити, працювати», — розповідає Віталій Писаній. І першим питанням стоїть, чи їх цього навчать. Звісно, що непідготовлених ніхто нікуди не відправлятиме. Є достатньо часу, щоб навчити добровольця, підготувати і психологічно, і фізично, і визначити  напрям його роботи.

Вишкіл триватиме орієнтовно два — три місяці. Але перед тим треба буде пройти два тижні базового курсу для кандидатів. Після цього їх відправлять на базу, де вони нестимуть службу. На переконання Віталія, добровольці — це насамперед умотивовані люди, які хочуть бути ефективними, допомогти в тяжку годину своїй країні.

«Людину, яка має бажання, найлегше навчити, бо вона сприймає все мов губка, їй усе цікаво», — зазначає він. Чимало серед кандидатів тих, кому подобається поліційна структура, й вони хотіли б після завершення бойових дій залишитися працювати у правоохоронних органах. І це для них певний підготовчий крок, продуманий наперед.

Умотивованістю кандидатів сафарівець Віталій Писаній задоволений. Розповідає, що на Тернопільщини дуже патріотичні, активні люди, тому й кількість заявок значна. Є серед них і внутрішньо переміщені особи. До середи минулого тижня було подано 420 заявок. Вік кандидатів у середньому становить від 25 до 50 років, хоч є й молодші. Служити у бригаді «Лють» прагнуть не лише чоловіки, а й жінки.

Минулого вівторка відбулися перші засідання поліційної комісії, які рекомендували до «Люті» перших 60 осіб з Тернопілля. З області вже відрядили на місця дислокації більш ніж пів сотні правоохоронців, які працювали на різних посадах у поліції, а тепер вирішили проявити себе в зоні бойових дій у складі об’єднаної штурмової бригади.  

Донеччина має стати українською

До 1 квітня мають закінчити конкурсний добір. Базові курси перші добровольці почнуть проходити в березні. У Віталія Писанія поцікавився, як він для себе розуміє назву бригади. «Перетвори свою лють на зброю. Ось саме так!» — почув у відповідь.

Чим же пояснюють  бажання стати до лав цієї бригади самі кандидати? Віталієві Королюку з м. Бережани лише 20 років, але доля була немилосердною до нього. Коли йому було 15, померла мати, він осиротів. У Тернополі в училищі здобув професію кухаря та бармена, працював за фахом. Знайомий правоохоронець йому багато розповідав про службу в поліції. Захопило. Хлопець уже  три роки займається змішаними єдиноборствами. Вважає, що поставлені завдання у бригаді «Лють» виконуватиме з честю.

Тетяна Ковальова народилася й виросла на Донеччині. 2014 року, коли почалася російсько-українська війна, змушена була виїхати, бо прийшли окупанти. Переїхавши до Києва, взялася разом з іншими організовувати перші доброчинні табори для дітей атовців і внутрішньо переміщених осіб. Зайнялася волонтерством, із такою місією не раз їздила на схід країни.

2017 року повернулася на рідну Донеччину, бо хотіла долучитися до добрих справ саме на цій території. До повномасштабного вторгнення жила у Краматорську, де заснувала осередок Спілки української молоді в Україні.

Після 24 лютого знову поринула у волонтерську діяльність тепер уже у Краматорську. Небайдужі люди збирали і передавали велику кількість медикаментів, продуктів, військового спорядження, а Тетяна все доправляла до українських воїнів. Але із часом в місті ставало дедалі небезпечніше.

А коли у квітні друзі запросили на Тернопільщину, переїхала і продовжила волонтерити. Каже, нині понад 80 спілчан у війську боронять Україну. Вони її надихають.  Сама вона вміє надавати домедичну допомогу, пройшла курси з аеророзвідки. Своє прагнення бути в «Люті» пояснила так: «Та частина України, де я народилася й жила тривалий час, досі окупована. Там є люди, яких люблю, ціную, хочу, щоб там була Україна, щоб я могла вивісити там синьо-жовтий український прапор».

Інший доброволець Євген Тимошин одним з перших подав заяву у «Гвардію наступу». Він розповідає, що з перших днів повномасштабного вторгнення був в обороні міста, допомагав військовим. Коли першого дня повів дитину в дитсадок, зазвучала сирена повітряної тривоги.

«Мене взяла така лють, якої просто не можна переказати словами, — ділиться думками Євген. — Який ще може бути інший мотив? Треба взяти зброю та проганяти ворога з української землі».

Як бачимо, бригаду «Лють» обирають добровольці, патріотично й високоморально налаштовані. І має рацію Євген Тимошин, що з такими вмотивованими побратимами буде легко виконувати бойові завдання.