Вони педагоги, відомі в нашій країні умілиці, члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України, тернополянки. Мешкають в одному житловому масиві, але познайомилися не в рідному місті, а в столиці на всеукраїнській виставці народних ляльок. Алла Шушкевич активно творить авторські ляльки-мотанки, видала кілька навчально-методичних посібників «Народна лялька», в яких поділилася технологією виготовлення, підготувала інструкційні картки для учнів 5—6 класів зі створення подільської, а також ляльки з одного шматка тканини чи на кукурудзяному качані.

Галина Дудар теж займається лялькарством, але її творча стихія — витинанка. Пані Галина — лавреатка обласної премії імені Ярослави Музики, задля пропаганди витинкарства створила власну вебсторінку «Лелітка», видала книжку «Дивовижний витинанковий світ» з практичними порадами, готує нові видання. Останніми роками цей талановитий тандем представив на огляд шанувальників декоративно-ужиткового мистецтва кілька спільних розмаїтих виставок. «Мереживний родини світ» — так назвали Алла Шушкевич і Галина Дудар експозицію, яку нещодавно показали в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Їхні ляльки та витинанки — про сім’ю, матір, про нинішній страшний воєнний час.

У вбранні різних регіонів

Лялькарка Алла Шушкевич на відкритті зазначила, що захід вони присвячують усім українським родинам, які потерпають від війни, але живуть, працюють, виховують дітей, а також родинам захисників і захисниць, які гідно боронять наші землі від рашистів і наближають перемогу. Коли московити віроломно вторглися в Україну, пані Алла разом із внучками змушена була податися за кордон. Проживала в одному з навчальних закладів у Польщі. Не сиділа склавши руки, а звернулася до директорки школи з питанням, чим може бути корисною. І запропонувала провести урок чи майстер-клас із виготовлення української народної ляльки. Робота закипіла. У такий спосіб рятувалася сама, заспокоювала співвітчизників, які з нею жили та думали лише про власну біду, витягувала їх із тих сумних дум, запрошувала до роботи і творчості. Щойно повернулася в Тернопіль, стала організовувати в етноцентрі міської бібліотеки майстер-класи з лялькарства для внутрішньо переміщених осіб, щоб допомогти їм відволіктися від лиха, повернутися у світ прекрасного, світлого.

Лялькарством Алла Шушкевич займається понад десять років. Творить їх так, як серце підказує, не копіює інших. Стверджує, що її лялька родом із дитинства: коли малу Аллу батьки привозили в рідне село на Вінниччині, вона бавилася з місцевими дітьми саморобними ляльками. Їх робила з будь-чого. Тітка шила, тому були клаптики тканин, дідусь столярував, тож могла використовувати стружку, обрізки з дерева. Навіть мала для своїх ляльок спеціальну хату-мазанку. Лялькове дитинство не забувалося, хоча в дорослому світі якось руки не доходили до творення таких забавок.

Працювала вчителькою трудового навчання в Тернопільській ЗОШ №11, і понад десять років тому нова навчальна програма передбачила виготовлення з учнями ляльок. В інтернеті знайшла про українську ляльку літературу, зокрема й наукову. Захопилася. Взялася представляти свої рукотвори на всеукраїнських виставках у Києві та Львові. Досліджувала подільську ляльку. У родинному селі Рахни-Польові на Вінниччині провела етнографічну експедицію, розпитувала, занотовувала, вчилася у старших народних лялькарок, яким тоді було більш як 90 років. Оскільки посібників чи підручників з української народної ляльки не було, захотілося заповнити цю прогалину. У тернопільському видавництві «Богдан» згодом вийшли з друку кілька книжок «Народна лялька», в яких Алла Шушкевич ділилася досвідом, технологією виготовлення такої забавки, зокрема з одного шматка тканини чи на качані кукурудзи. Примірники цих видань розійшлися не лише в Україні, а й у світі серед діаспори.

Пані Алла виготовила вже понад сто розмаїтих ляльок. На виставці «Мереживний родини світ» представила 30 рукотворів. Називає їх текстильною скульптурою, авторською лялькою з елементами ляльки-мотанки, яка прийшла в наше сьогодення з давнини. Більшість репрезентованих експонатів майстриня створила нещодавно. Її мотання має розмаїті форми. У кожної ляльки густо намотане нитками обличчя, але своє, не схоже на інші. Вбрання умілиця теж сама шиє, іноді вишиває. В експозиції можна побачити ляльку з традиційною борщівською вишивкою, інші одягнені в народні строї різних етнокультурних регіонів України — слобожанські, лемківські, подільські тощо. Барвисті, гарні рукотвори Алли Шушкевич гріють душу відвідувачів виставки, додають щирості, повертають у безтурботне дитинство, долучають до українськості.

З любов’ю до України та люттю до ворогів

У дитинство кличуть і витинанки Галини Дудар. Одна з її робіт так і називається — «Дитинство». Біля деяких інших рукотворів панує аура колискової. За мотивами не лише улюблених колискових, а й пісень про маму, родину знана майстриня виставила чимало своїх творів. Напередодні відкриття експозиції в обласному краєзнавчому музеї відзначила сорокаріччя свого подружнього життя, тож зробила собі щедрий подарунок. Зрештою, й усім, хто прийшов до музейної зали та занурився в її витинанковий світ.

За словами заступниці директора Тернопільського обласного краєзнавчого музею Наталії Чеканової, Галина Дудар надзвичайно детально підходить до мистецтва витинанок, досліджує його. Стала авторкою книжки «Дивовижний витинанковий світ» з практичними порадами.

На кожній витинанці є українська матір зі своїми любов’ю, терпимістю, болем від втрати. Від музейного працівника Степана Костюка прозвучало побажання, аби пані Галина взяла великий відріз паперу й витяла на ньому силует матері, яка усміхається над мирною українською землею. Гадаю, таку тему майстриня неодмінно втілить.

Виставка «Мереживний родини світ» мала й доброчинний характер. Галина Дудар неодноразово долучалася до благодійності. Вона виставила на аукціон власні книжки, закладки, листівки, витинанки, які активно купували люди доброї волі. Проводила й майстер-класи для родин загиблих воїнів, а також для внутрішньо переміщених осіб.