Бассам АЛАБАЇД  —
студент 6 курсу медичного інституту
Сумського державного університету

Бассам належить до тих співбесідників, з якими розмовляти легко і просто. Ось тільки на низку запитань, пов’язаних із сьогоднішньою ситуацією на батьківщині, відповідати йому доволі нелегко. Але все одно під час зустрічі студент — випускник сумського вишу погодився розповісти читачам «Урядового кур’єра» про своє життя в слобожанському місті і про те, як ведеться його рідним у далекому сирійському селі. Адже з ними він на постійному зв’язку.

—   Бассаме, ви зараз у Сумах, а на батьківщині триває війна. Чи не хочеться поїхати додому, до батьків, братів і сестер?

— Мені в Сумах не менш тривожно, ніж рідним у Сирії. Але хоч і маю 30 років, у всьому слухаюся батька. Недавно готовий був узяти авіаквиток і через Туреччину дістатися Дамаска, а там і до мого села. Однак тато відмовив, сказавши, що я спершу повинен закінчити навчання, а вже потім повертатися на батьківщину. Він у мене мудрий, досвідчений. Добре знає: якщо я дістануся до Сирії, то назад уже не зможу повернутися.

Ось кілька студентів-співвітчизників наважилися на поїздки і — поки що залишаються там. Телефонують мені: мовляв, є виклик з університету на продовження навчання, а візи одержати не можуть. Чому саме, не беруся судити, однак що є, те є.

Навіть діти допомагають медикам розвантажувати ліки у зоні бойових дій. Фото з сайту daylife.com

— А часто випадає спілкуватися з рідними і яким саме чином?

— Раніше було просто, а ось протягом останнього місяця, коли активізувалися військові дії, дуже складно. Додзвонитися можна лише після кількох десятків спроб і здебільшого на мобільний. А стаціонарний номер у селі весь час недосяжний. Користуюся скайпом, але тільки пізно вночі або ж рано-вранці. Зв’язок нікудишній. Щоправда, одного разу поталанило і вдалося побачити і батька, і маму, сестер, братів. Ото радість була для нас усіх!

—   Що ж вони розповіли вам?

– На щастя, в селі немає військових дій. А ось до сусіднього населеного пункту Храйта, що за якийсь десяток кілометрів, заходили танки повстанців. Їх бомбардувала з повітря урядова авіація, були жертви. Зруйнували пошту, магазини, лікарню… Коли побачив по телевізору це село, а також місто Деір-ель-Зор, що за 25  кілометрів від мого рідного села, дуже переживав. Побачив, як під бомби потрапив автобус із місцевими жителями, яких везли на роботу. А мій батько працює бухгалтером на заводі і теж щодня дістається таким чином. Виявилося, що загинули двоє селян. Можете уявити, як я переживав, аж поки дізнався, що бомбардували один автобус, а тато їхав у іншому. Молодша сестра розповіла, що не може скласти черговий екзамен як студентка одного з вишів міста Хомса — вона вчиться на арабського філолога. Там тривають запеклі бої між урядовими і повстанськими військами. Зрозуміло, що батьки заборонили їй їздити туди.

І в Хомсі, і в Деір-ель-Зорі зруйновані магазини, житлові і адміністративні споруди. Дуже подорожчали продукти, зокрема огірки, помідори, молоко. Якщо раніше кілограм огірків коштував на українські гроші 2-3 гривні, то зараз 15-17. У дефіциті яловичина, хліб.

—   А як обходяться ваші рідні, адже з продуктами складно?

— У нас велика сім’я. Тато з мамою, двоє сестер і четверо братів гуртом обробляють майже 8 гектарів землі. Вирощують і пшеницю, і жито, і городину. Утримують корову, овець, кіз. Ось тільки природний газ різко подорожчав, а одного балона вистачає на кілька днів. Тож недавно перейшли на дрова і солому. У печі мама щодня готує не менше 20 лавашів. Популярним залишається національне блюдо бам’я — воно має багато компонентів, зокрема рис, яловичину, томатну пасту, петрушку. Все це сім’я вирощує в домашньому господарстві, тож і не залежить від магазинів.

—   А як їм удається одержувати гарні врожаї за такої спеки?

— Зараз у Сумах до 40 градусів, а в нашому селі — 51. Звісно, що під таким сонцем щось виростити дуже важко. Багато років поспіль застосовуємо штучне зрошення. Поряд протікає річка Євфрат. Вона не йде в жодне порівняння з Пслом — удвічі-втричі ширша, повноводна. Батько з моїми братами змайстрували систему поливу, яка й виручає влітку і восени.

—   А які плани маєте по закінченні навчання — поїдете на батьківщину чи, може, будете вступати до інтернатури?

— Дуже хочеться продовжити навчання в інтернатурі, але це залежатиме від того, чи зможуть батьки і надалі матеріально допомагати. Щодва місяці вони переказують мені гроші. Я маю добре вчитися, аби стати кваліфікованим спеціалістом. У Сумах прекрасна база для проходження практики, я вже стажувався в обласній і центральній міській лікарнях. Мене хвалять, кажуть, що маю всі шанси стати гарним лікарем.

—  Не шкодуєте, що будете саме хірургом?

— Ні, у мене був ще вибір терапевта або ж педіатра. Але тато порадив хірургію. Он бачите, що діється в Сирії — там хірурги сьогодні особливо потрібні. Вірю, що мої знання знадобляться  в мирний час, а він неодмінно настане в моїй країні.

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Бассам АЛАБАЇД. Народився 1982 року в селі Шмітья, що неподалік містечка Деір-ель-Зор і за півтисячі кілометрів від сирійської столиці Дамаска. Закінчив 12-річну школу, 2,5 року служив водієм —  інструктором в армії Сирії. З 2007 року навчається в медичному інституті СумДУ (спеціальність «хірургія»).