Двадцять п’ятий президент США Джон Кеннеді колись сказав: «Не питайте, що ваша країна може зробити для вас, питайте, що ви можете зробити для вашої країни». Саме ці слова згадав, коли повертався маршруткою в Дніпропетровськ із Нікополя, де побував у Науково-виробничому центрі «Трубосталь». Джон Кеннеді тоді говорив ніби про генерального директора цього центру Олександра Фельдмана: 25 років тому керівник підприємства фактично з нічого створив одну з найуспішніших нині на металургійному ринку України та за її межами компаній. Цей «козацький син єврейського народу» (так назвав Олександра Ісааковича відомий нікопольський журналіст і поет Олександр Черкащенко) багато сил та коштів вкладає в розвиток Нікопольського краю. Причому добровільно, щиро та безкорисно, не очікуючи взамін жодних нагород. Добро людям він робить від душі, а для міста — бо народився тут і хоче, щоб Нікополь радував нащадків вільних козаків своєю величчю.
Гетьманська столиця
Рідко який робочий день у Олександра Ісааковича обходиться без переговорів з представниками установ та
організацій міста. Двері кабінету керівника відкриті для них не лише в дні прийому з особистих питань. Про це мені розповіли ще у Дніпропетровській обласній державній адміністрації. Тож коли побачив Олександра Фельдмана із заступником директора Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи Мирославом Жуковським та виконувачем обов’язків міського голови Андрієм Фісаком, зовсім не здивувався. Цікаво було почути, про що радилася ця достойна трійка жителів міста. Виявилося ж, що гості обговорювали з генеральним директором НВЦ «Трубосталь», як краще в нинішніх умовах відзначити 375-й день міста у вересні 2014-го? Причому йшлося не про спонсорство підприємством святкових заходів. Мирослава Жуковського та Андрія Фісака більше турбувало питання визнання віку міста.
— Олександр Фельдман, — пояснив Андрій Фісак, — один із найактивніших хранителів історичної спадщини міста. І він робить усе, аби справжній рік народження Нікополя визнали на офіційному рівні в державі. Ми, наприклад, пов’язуємо його з 1639-м, коли на території міста заснували Запорозьку Микитинську Січ, яку вважають першою гетьманською столицею Української козацької держави. До речі, всі п’ять найвідоміших із семи Запорозьких Січей було створено саме на Нікопольщині. Цей факт уже визнано науковцями. Тож наш край, зокрема й Нікополь, заслуговує на велику повагу держави.
— І не лише через Микитинську Січ, — приєднується до розмови Мирослав Жуковський. — На території краю в селі Капулівка Нікопольського району розташована могила кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. Вона претендувала на всеукраїнське визнання — як одна з семи чудес. Козаки шанували кошового отамана, якого неодноразово обирали на цю посаду за мужню вдачу та обстоювання політичної самостійності Січі. Тому ця пам’ятка історії дуже дорога для нікопольців. Олександр Ісаакович спонсорував велику дослідницьку роботу з підготовки документації стосовно охоронних зон пам’ятки національного значення. У червні 2012-го Міністерство культури України своїм наказом їх затвердило.
Купив… партком
Сам же Олександр Ісаакович участі у розмові не брав. Він вочевидь думав про іншу круглу дату — заводську: 15 серпня ТОВ НВЦ «Трубосталь» виповнюється 25 років. 1989-го на основі колишнього радянського гіганта — Південного трубного заводу (ПТЗ), де свого часу працювало близько 24 тисяч чоловік, було створено п’ять підприємств. Одне із них — «Трубосталь».
— Страшно було дивитися на те, як різали трубний гігант на металобрухт, — згадує ті роки Олександр Фельдман. — Я починав на ПТЗ помічником коваля 40 років тому. Тут працювали мій батько, сестра, мама у заводській поліклініці… Тож думка зробити щось заради порятунку рідного підприємства змусила піти на відчайдушний крок: я викупив руїни трубо-ливарного виробництва і двоповерховий партком, де розмістив «ітеерівців» нового заводу. Обладнання для заводу закуповував по всьому тодішньому Радянському Союзу. Згодом почали випускати першу продукцію.
Нині НВЦ «Трубосталь» — це багатопрофільне підприємство недержавної форми власності, один із авторитетних в Україні виробників центробіжнолитих та холоднодеформованих труб з вуглецевих, конструкційних, високолегованих, нержавіючих, жаростійких та жароміцних сталей, сплавів та чавуну діаметром 100—1626 міліметрів, а також біметалевих труб і виробів з них, деталей трубопроводів для теплової та атомної енергетики, металургійних підприємств, виробничих установ гірничодобувної промисловості, машинобудування. Підприємство освоїло понад 200 марок сталі та чавуну, 35 сполук біметалів. Система управління заводом та якістю (в системі менеджменту якості ISO 9001:2008 виробляють продукцію за понад 100 різноманітними стандартами) дає змогу швидко та ефективно вирішувати будь-які нестандартні завдання. Клієнти НВЦ «Трубосталь» завжди можуть отримати повну та компетентну інформацію від висококваліфікованих спеціалістів підприємства.
— До складу нашого підприємства, — продовжує Олександр Ісаакович, — входять: завод з виробництва центробіжнолитих труб та повних злитків, завод з виробництва деталей трубопроводів, цех прокатки труб, механоскладальний комплекс і кілька допоміжних виробництв. На підприємстві працює понад 1000 чоловік, із них 120 — інженерний персонал. Підприємство веде активну інноваційну політику, використовуючи досвід останніх світових розробок.
Неповний робочий тиждень
До речі, міжнародні сертифікати якості (їх підтвердили такі інспектуючі організації, як T?V NORD CERT (Німеччина), Держстандарт Російської Федерації, Промтехнагляд Республіки Білорусь) — це гарантія для клієнтів, що всі функціональні процеси на підприємстві під контролем. Проте до міжнародного визнання «Трубосталь» ішла довгі роки. Олександр Ісаакович згадував ті часи, коли завод працював навіть неповний робочий тиждень.
— Але жодного разу ми не допустили того, щоб підприємство зупинилося. Шукали нових клієнтів, розширюючи асортимент продукції. При цьому людям справно та регулярно платили зарплату, аби втримати на виробництві висококваліфікованих спеціалістів. Зі своїми пропозиціями вийшли за кордон. Зокрема в Росію, де створили достойну конкуренцію тамтешнім виробникам такої самої продукції. Це сприяло підписанню нових контрактів. Наші деталі нині використовують, наприклад, на трубопроводах Сургута. До речі, експорт в Росію та інші держави СНД досі становив близько 50%. Тепер починаємо переорієнтовуватися на європейський ринок. Я вже їздив до Італії, аби налагодити там контакти із зарубіжними фірмами. Через італійців прагнемо вийти на інші європейські країни. А через традиційні спеціалізовані виставки в Дюссельдорфі — на німецький ринок. Європейцям можемо запропонувати унікальну ексклюзивну продукцію.
За таку непосидючу вдачу і поважають Олександра Ісааковича в Нікополі. Він опікується пам’ятником загиблим воїнам-трубникам, що перебуває на балансі «Трубосталі». Понад те — Олександр Фельдман підтримує пошукову роботу в рамках проекту Нікопольського меморіалу. За останні два з половиною роки знайдено сотні документів про земляків, які загинули. Тож імена загиблих у роки Вітчизняної війни нікопольців вибили на стелі пам’яті. 22 червня 2014 року тут з’явилося нове ім’я — Микола Кравченка, який загинув під Ленінградом. На вшанування пам’яті героя прийшла дочка трубника. Вона низенько вклонилася Олександру Ісааковичу за його добру справу.
Олександр КРЮЧКОВ,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)
Ми в Google+