Людмилу Сворень в її рідному Виноградові на Закарпатті до минулого року більше знали як керівницю громадської організації «Я чую з кохлеар». Таку назва має імплантат, який допомагає повернути людям втрачений слух. Та 24 лютого 2022-го її життєві пріоритети, як і більшості українців, докорінно змінилися. Вона стала волонтеркою.

Усе починалося з імплантатів

У її молодшого сина набуту втрату слуху виявили досить пізно — у три з половиною роки. Тож 2012-го його протезували кохлеарним імплантатом. На той час система, яка допомагає чути або й виправляє порушення слуху, була ледь відома в Україні. На Закарпатті ж про неї ніхто не чув.

Батьки хлопця на час його лікування переїхали жити до Львова, щоб Денис міг пройти належну реабілітацію після оперативного втручання. Саме після того, зрозумівши, як важливо вчасно виявляти і допомагати дітям з порушеннями слуху, навчати їх розмовляти й адаптуватися в соціумі, пані Людмила створила громадську організацію «Я чую з кохлеар».

«Рідні хворих отримували від мене консультації, сприяння у збиранні коштів на придбання кохлеарних імплантатів, а також на поїздки в Київ для хірургічного втручання, — згадує про той час громадська діячка. — Навіть під час повномасштабного вторгнення росії в Україну до нас у Виноградів вже тричі приїжджали фахівці для налаштування кохлеарних імплантатів. Ця робота дуже важлива, адже від правильного налаштування імплантата залежить повноцінне життя людини».

Одразу після 24 лютого з Києва їй зателефонували друзі: чи може прийняти їх у себе? Звичайно, не відмовила, а вже за кілька днів її дім наповнився голосами вимушених переселенців, які приїхали зі столиці. Щоправда, з гостями в будинку залишався молодший син Денис, вона ж разом із чоловіком Олегом і старшим сином Володимиром днювала й ночувала у волонтерському штабі Виноградова. Тут, згуртувавши однодумців, взялася допомагати українським захисникам, а також утікачам від війни, котрі оселилися у Виноградівській територіальній громаді. Приймали гуманітарну допомогу, сортували, упаковували, завантажували відправлення.

І нині їхній штаб на вулиці Івана Франка не припиняє роботи. Щоразу оприлюднюють фотозвіти отриманого і виданого. Ця волонтерська діяльність пані Людмили стала продовженням попередньої роботи і досвіду надання допомоги тим, хто потребує.

Поєднали різні напрями

Ще 2014 року на початку АТО поєднали волонтерську діяльність медичного спрямування з допомогою українським військовим.

«Були сім’ї, в яких татусі воювали на Донбасі, а вдома матусі залишилися самі із хворими дітками. І до нас зверталися не лише щоб допомогти малечі, а й для придбання амуніції чи тактичного інвентарю бійцям на фронті. Тож іще у Львові ми з чоловіком почали співпрацювати з «Рухом підтримки Закарпатських військових — Виноградів», який очолює Михайло Роман. Привозили зі Львівщини все, що вдавалося дістати, до волонтерського штабу в місті над Тисою, щоб потім надіслати військовим», — розповідає Людмила.

2015-го сім’я повернулася до Виноградова, і жінка Людмила із ще більшим ентузіазмом вдалася до благодійництва.

«А коли 24 лютого 2022 року від ворожих снарядів сколихнулася вся Україна і війну нарешті назвали війною, іншого для себе я й не уявляла», — додала пані Людмила.

Разом з вояками в «Русі підтримки Закарпатських військових» взялася дбати про вимушено переміщених осіб. Протягом трьох місяців підшукали притулок понад 2 тисячам переселенців. Долучали до справи і жителів територіальної громади. Вони приносили переселенцям продуктові набори, засоби гігієни, постільну білизну.

«Разом із друзями у Кракові, депутатами тамтешнього сейму, ми написали листа на ім’я мера міста. У ньому попрохали допомагати нашій волонтерській організації з придбанням військової амуніції, турнікетів, тактичного взуття, форми, генераторів, тепловізорів»,— згадує Людмила.

Усе це почало надходити до Виноградова, а звідси його переправляли в Україну залежно від потреб. Людмила Сворень вдячна за величезну допомогу депутатам краківського сейму Анджею Гавранеку та Лукашу Вантуху, волонтерам Лукачу та Артуру Яблонським, Пшемеку Полянському, Кшиштофу Шаврону з Польщі, а також друзям з Угорщини, Німеччини, Чехії.

Бували дні, коли виноградівці отримували по 6—7 тонн гуманітарної допомоги. Її надсилали і військовим на фронт, і розподіляли вимушеним переселенцям, які мешкали у приватному секторі. Волонтери опікувалися харчуванням і забезпеченням усім необхідним людей, поселених у приміщенні професійного училища №34 міста Виноградів. Вони й нині отримують тут продуктові та гігієнічні набори.

Місія триває

Волонтерка разом із чоловіком кілька разів виїжджала до цивільного населення та військових у Київську область, а також до Харкова, звідки родом її чоловік. Роздавали людям допомогу під ракетними обстрілами. У прифронтовій зоні Харкова її найбільше вразила порожнеча, яку побачили в місті, де раніше було понад 3,5 мільйона жителів.

«Боляче було дивитися на людей з інвалідністю та пенсіонерів, котрі не мають змоги виїхати і мешкають у підвалах, щоб урятувати своє життя. Робили все що могли, допомагали їм. Вважали собі за обов’язок полегшувати людям тягар війни», — прокоментувала ті поїздки Людмила Сворень.

Весь цей час війни з Виноградова гумвантажі прямували в Ірпінь, Бучу, Київ, Малин, Житомирську, Львівську, Харківську, Сумську, Дніпропетровську, Херсонську та Донецьку області. Там було все необхідне і для військових, і для цивільних. На Великдень відправили 400 пасок зі смаколиками в різні напрямки. Їхня організація посприяла наданню допомоги Виноградівській лікарні: туди надійшли медичні, стерильні, операційні, пологові бокси від ЮНІСЕФ, медичні функціональні ліжка, крісла, ходунці тощо. У цій лікарні від початку війни лікуються після поранень та контузій, яких зазнали на полі бою, військові, з’являються на світ немовлята, чиї матусі знайшли в Виноградові прихисток, рятуючись від війни. 

Продовжується і діяльність громадської організації «Я чую з кохлеар». Пані Людмила висловлює подяки Сніжані Мигович, Тетяні Сугай, Вірі Столець, Надії Чийпеш, Михайлові Чийпешу, Анжелі Пятницькій, Мар’яні Гевкан, Мар’яні Лопатюк, Володимиру Свореню.

У березні почали втілювати унікальний проєкт від міжнародної організації ЮНІСЕФ, до якого долучилася і громадська організація Людмили Сворень. Велику гуманітарну допомогу вдалося залучити завдяки співпраці в межах проєкту із благодійним фондом «Місія здоров’я» (керівник Анна Романенко). Тож вимушеним переселенцям, а також соціально незахищеній категорії населення Виноградівської та сусідніх громад видано 2500 боксів гігієни і 1200 комплектів одягу, окуляри та медикаменти.

За волонтерську діяльність Людмила Сворень отримує чимало нагород. «Подяка світу від українського народу за гуманітарну складову перемоги» від президента міжнародної антикорупційної асамблеї В’ячеслава Саєнка знайшла її 2 травня. У нагородному списку має медалі «За відродження України», «За допомогу українській армії», а ще чимало грамот і подяк, сувенірів від військових. Однак головною нагородою для Людмили Сворень, як і для усіх українців, стане перемога над ворогом, якої так ми прагнемо.

 Наталія КОБАЛЬ
для «Урядового кур’єра»