День єдності матерів у боротьбі за мир у всьому світі впровадили у США 8 травня 1914 року. Вперше в Україні, зокрема у Львові, день Божої і земної матері вшанували 1929-го. З 2000 року в Україні День матері відзначають у другу неділю травня.
«Урядовий кур’єр» пропонує читачам зустріч із Тетяною Тороповською, матір’ю Георгія, на честь якого названо вулиці в Києві та Борисполі.
Пані Тетяна зберігає багато Жориних речей у сучасній затишній квартирі на Дніпровській набережній, де мешкає з Германом і Лізою, яких народила 47-річною. А коли згадує 18-річного сина, який жив інтенсивно і мужньо, в неї зволожуються очі.
«Коли Жорі було 4 роки і 3 місяці, він вразив мене: «Спасибі, що ти мене народила». А п’ятирічний Жорик попросив мою сестру: «Натасю, подаруй мені світ». Я пояснила, що син хоче глобус. Вона працювала в Анголі й надіслала йому глобус із підсвічуванням. Він любив іграшки військової тематики, енциклопедії, приносив до ветеринарів брудних собак і птахів з підбитими крилами. З 13 років умів водити авто. Ріс закоханим в життя. З дитиною росла і я».
— Наприкінці 2011-го він на 96 сторінках описав російський бліцкриг. Однокласники сміялися, коли на уроці Жора малював схеми українсько-російської війни.
— У Жори не було репетиторів. Він дружив з викладачкою англійської, хоч між ними було п’ять років різниці. У нього всі закохувалися. На прощанні з ним дівчата називали себе нареченими, біля тіла в кімнаті ледь не посварилися. Сестра сказала, що допоможе, якщо у когось народиться дитина від Жори, але й у 17 років він був дуже відповідальним.
— У 15 років цікавився буддизмом, добре вчився, а за поведінку — двійка. Як так?
— Жора був класним, цікавим, творчим. І особливим. Я розуміла, що він зміст мого життя. На танцях чотирирічним був як клоун смішний і талановитий. Із п’яти років займався шахами. Я не обирала для нього заняття під себе. До шести років була з ним. Він вчився в Борисполі, а я працювала в Києві на 0,4 ставки, щоб більше контролювати сина. Він самостійно готував уроки і йшов на заняття з тхеквондо. Мав чорний пояс. Я виховала його самостійним і сприймала не як власність, а як індивідуума. У 14 років жорстко сказав: мене ні з ким не порівнюй.
— На жаль, в Україні висока статистика розлучень. До чого, крім шанування книжок, батько встиг призвичаїти сина?
— З його батьком ми розлучилися, коли Жорі було 2,5 року. У подальшому він не брав участі у вихованні сина, хоч жив у Києві. Я не написала на пам’ятнику по батькові. Жора носив моє прізвище з 3,5 року. Так порадив адвокат, бо на старості деякі батьки відшукують дітей, щоб ті їх утримували.
Чоловіка треба шукати головою, щоб серце підсвідомо відчуло: мій. Якщо пізнав тепло сонця, то ніколи не насолодишся теплом лампочки. У мене були друзі-чоловіки. Дитина шукала в них батька. З’явився друг-француз. Нам було самотньо, ми дві сильні натури, я відчула смак нашої зустрічі. Але дорогий напій допила і тепер розбавляти вино водою не хочу. Ми залишилися друзями.
— Георгій, Герман і Ліза — як ви підбирали імена дітям?
— Коли дивишся на людину, відразу відчуваєш ім’я. Воно визначає долю. Я любила сильних людей і не сприймала хлопчаків із зализаними іменами. Георгієві личило ім’я Жорик. Георгій — це благородний переможець, хоч і мученик. Жорик народився на День ікони Казанської Божої матері. Це сильна ікона. Через 20 років я народила хлопчика і дівчинку, дала імена зі святців. Після Георгія йде ім’я Герман. У мене є подруга, яка працює в посольствах, вона сильна, вимоглива, добра господиня і мама. У неї як католички подвійне ім’я: Ізабель-Паула. У пологовому я називала доньку Ізабель, але вона була типовою українкою. Назвали Лізочкою. У неї характер як у лисички. До того ж 4 листопада — день янгола Єлизавети. Віра мене тримає.
— Ким ви були своїм студентам в університеті дизайну?
— Студенти сприймали мене як подругу, іноді приїжджали в гості. Я привчала їх до порядку, до всіх виявляла принциповість, вони побоювалися мене. Студенти захотіли, щоб я стала деканом з виховної роботи, доводилося йти на конфлікт із ректором щодо господарської частини, зокрема з приводу гуртожитків, але й дискотеки зі студентами готувала.
— Які ви отримали материнські настанови і продовжуєте традиції мами й бабусі?
— Мама раз на місяць любила їздити зі мною й сестрою в ресторан. Вона привчала нас до ошатності в усьому. Пам’ятаю генеральні прибирання в домі. Мама сама шила, хоч, бувало, я після сестри доношувала одяг. Нашу бабусю ми називали на ти. З іншою — маминою, що жила в Березані, були на ви. Бабусі виховували єднання в часі та зв’язок поколінь, це родинна цінність.
— Жора захоплювався дигерством — добре знав підземелля метро. Це допомогло під час Майдану. Що забороняли синові?
— Забороняла екстрим. Але він бігав по льоду, лазив на дахи висоток. На Південному мості повісили прапор України разом з Мустангом, з яким дружив. На моє застереження відповідав з гумором, на нього неможливо було сердитися. Якось після зборів у школі я повернулася додому. Там панував ідеальний порядок і стояла тиша. Він біля дверей виставив на тумбочку валідол, корвалол і воду — був прикольним.
— Ви багато подорожували: Африка, Азія, Європа. Як виховували подорожі?
— У ПАР перед екскурсією Жора набрав забагато їжі. Гід пояснив, що у світі, зокрема Африці, багато голодних дітей. Він усім став забороняти викидати їжу. Батьківський приклад найкращий у вихованні. Воно не в тому, щоб дитину дотягувати до свого рівня, треба сприйняти її цінності. Ми з ним говорили і на підвищених тонах. Одного разу не відпускала його пізно ввечері, замкнула двері на ключ. Він сказав: за свої вчинки відповім сам, а ти аргументуй заборону. Йому тоді було років 16. Його слова звучали дуже вагомо, і я скорилася.
Якось два тижні він з друзями подорожував Україною. Спізнилися на електричку і заночували на вокзалі. Пізно ввечері мені зателефонував майор міліції. Жора здивував його, як грамотно і спокійно розповів їхні та його права і обов’язки.
— Ви столична і приваблива жінка. Чому зосередилися на материнстві?
— Після загибелі Жори я півроку відчувала сум’яття, жила в пустоті (на очах виступають сльози.) У морзі після опізнання сказала сестрі: «Я хочу дітей!» Це був крик душі. У сестри дітей не було, ми надіялися на мого Жору. Я не знала, як жити далі,— ні робота, ні кар’єра не замінять сина. Удома тільки стіни, і ніхто не дихає. Пов’язати життя з чоловіком у моєму віці важко. У зрілого чоловіка теж є багаж за спиною, і пристосовувати себе до нього не хочу. Самотньою пенсіонеркою гуляти Русанівкою із собакою і сестрою?
Подруга сказала: якщо хочеш народити — то зараз. Лікар розцінив моє прохання як честь. Тепер я знаю, що мої діти — це краса і любов. Вони прийшли від Бога. Лише через рік після загибелі Жори я була готова до їхнього народження, лікар пояснив ризики. Виконувала все, що він вимагав. Це було неважко — як від кави відмовитися. Мені пропонували роботу на кафедрі, у фонді освітніх програм, у фонді вдів.
У мене була власна життєва програма, яка складалася із трьох напрямів: народження дітей, розслідування загибелі Жори в потязі на фронт і оформлення документів щодо нього як неповнолітнього добровольця-героя. Адвокат пояснив, що розслідування буде вбивчим для мене і безрезультатним. Треба жити світлою пам’яттю про сина. Я просила у Бога допомоги, їздила до матінки Аліпії в Голосіїв. Коли щиро чогось хочеш, тобі буде підтримка. Мої двійко мусили народитися.
— Коли ви були на Майдані із Жорою, вас питали, чи це не ваш друг. А з Германом і Лізою вас сприймають за бабусю з онуками. Не дратує?
— До мене нема агресії, а суспільна думка мене не хвилює. Я хотіла, щоб Герман колись жив не сам, щоб у нього була сестра. Моя знайома, в якої син загинув в АТО, із третьої спроби народила трійню. Мій лікар був здивований, що в моєму віці вийшло з першого разу.
— Жора на пенсії хотів писати спогади. А ви? Мати і діти — вічна тема.
— Восьмирічним Жора зачитав доповідь на новорічному ранку на одному диханні про зиму і катаклізми навколишнього середовища. Головну проблему вбачав в егоїзмі людини. Він побажав світу якнайбільше правди і справедливості. На 8 березня подарував мені книжку про Африку з листівкою, де побажання як ціла програма моїх дій. Я була вражена. До речі, листівку віддала на виставку до Дня Матері в музеї історії Києва, як і його листівку до сенатора Маккейна. Жора ходив у недільну церковну школу, співав у церковному хорі, допомагав священикові. Люди слухали його. Учителька якось запросила його, семикласника, провести урок в 11 класі на тему «Походження людини». Він поєднав релігійні погляди і вчення Дарвіна. Усі заслухалися, і навіть двієчники повідкладали мобілки. Учні питали, де вчителька знайшла цього «кадра».
Не знаю, з чого почати книжку про сина. Я історик, у мене все має бути конкретно. У голові є сценарій фільму, готова концепція, а ось з деталями і діалогами — проблеми. Уже два роки виношую новий кліп про Жору. Перший ми зробили на 40 днів пам’яті сина. Одна дівчинка присвятила йому вірш, у мене потекли сльози і зазвучала в душі музика. В університеті дизайну зробили кліп із першого дубля.
— Георгій розробив із друзями виробничу схему безпілотника, який запускають у виробництво. Він воював у батальйоні недалеко від Іловайська, Савур-Могили. А чим був для вас і Георгія Майдан?
— Мені син якось сказав: тобі за мене ніколи не буде соромно. Ми із сестрою на Майдані вечорами вникали в ситуацію. Звісно, я боялася за сина, хоч він був досить загартованим військовим вишколом: їздив у Крим у спорттабір, брав участь у військових квестах «Ратоборця». Там були кваліфіковані вимогливі тренери. Я їм дуже вдячна. Син готувався до перемог у житті. Я не вимагала перемог, хотіла, щоб у нього були знання і логічне мислення.
— Світла йому пам’ять! А які проблеми у вас на державному рівні?
— Є добровольці двох категорій: ті, що прийшли на фронт через військкомат, і ті, які не влилися в офіційні Збройні сили в 2014-му. Коли він на перепочинку вступив на заочний у серпні 2014-го в НАУ — факультет авіа- й ракетобудування, я сказала: ти був у ворожому тилу, рятував на фронті добровольців, зазнав поранення, контузії, лежав у шпиталі. Уже досить. Він заперечив: «Там історія, а я сидітиму на парі й вивчатиму історію? Тепер мені 18 років, я підпишу контракт у складі 40-го батальйону». Не встиг.
2014-го добровольці рятували країну, тоді не з’ясовували, скільки кому років. Першу медаль «За мужність» ІІІ ступеня син отримав посмертно за Майдан, 17 лютого 2016-го. Нагородили за Іловайськ. Він, поранений, вивів п’ятьох з оточення. Із врятованими спілкуюся й нині.
Різні хитруни рятувалися в Білорусі, їх ховали матері та жінки на дачах. Одна мати споїла сина заспокійливим до наркоманії. Закон не передбачає статусу учасника бойових дій посмертно, а я прагну, щоб героїзм мого сина держава справедливо оцінила.
— Георгія підло вбили у потязі дорогою на фронт. В ОРДЛО прозвітували, що знищили «карателя».
— Попри свідчення командира і бійців, довідки «Правого сектору», документальні зйомки, справа не рухається. Нема закону. Київська міськрада мені першій вручила документ як сім’ї загиблого добровольця. Я писала депутатам, Президентові із проханням як виняток надати відповідний державний статус, враховуючи вік хлопця і його бойові заслуги на передовій. Його фото — на стіні пам’яті біля Михайлівського собору.
Мені не треба регалій. Але з часом імені сина ніде не буде в офіційних документах. Створено Міністерство ветеранів війни. Я була на прийомі у міністра, розмовляли про статус майданівців та їхніх родин.
Треба ухвалювати відповідний закон, адже є інші юні герої та їхні матері. Постають питання до тих службовців, штабістів, політиків, які допустили проблеми у Збройних силах 2014 року.
Український народ сина визнав: дві вулиці в Борисполі та Києві названі його прізвищем, є персональна виставка у Крутах, його фото — обличчя Майдану, видано книжку «Укри» Богдана Жолдака, є поеми, присвячені Жорі. Війну не закінчено, матері повинні знати, що Батьківщина захистить їх, коли сини загинуть.
Мене вже запитували, що робив «нєсовершеннолєтній» на передовій. Чиновниця сказала, що вона свого сина туди не відпустила б. А де були «совєршеннолєтні» професійні військові, яких щороку випускали військові училища? Держава надавала кошти на силовиків, а країну захистили волонтери і добровольці.
На початку липня Жора писав: на нас пруть регулярні війська РФ. Я тепер у росіян персона нон ґрата. Що стосується Жори, я не відступлю. Вимагатиму, щоб наших дітей вшанували належно.
— Незламною і жіночною її виховали мати, бабусі. І син. Георгій пишається мамою. З небес.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Тетяна ТОРОПОВСЬКА. Народилася в Борисполі 16 липня 1968 року.
Закінчила школу із золотою медаллю, 1990 року — Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Кандидат історичних наук. З 2004-го викладала в Національному університеті технології та дизайну на кафедрі українознавства.
Член піклувальної ради при Міжнародній зеленій школі.
Син Георгій народився 21.07.1996 р. Загинув у потязі, що прямував на фронт, 17.10.2014 р.
Народила 4.11.2016 р. Лізу і Германа в результаті штучного запліднення.
Ми в Google+