МІГРАЦІЯ
Українці найчастіше обирають Іспанію, Італію, Чехію і Росію
Де заробити на шматок хліба? Ця проблема турбує багатьох українських заробітчан. Адже не секрет, що за кордоном без роботи залишаються навіть місцеві жителі, не кажучи про наших «шукачів щастя».
— На Заході нині глибока криза, італійці й португальці шукають роботу, а в межах шенгену в них є певні переваги, — каже провідний експерт Інституту соціології НАН України Ірина Прибиткова, — тому українців поступово витіснятимуть місцеві жителі. Проте я не знаю, що ми будемо робити, якщо вони почнуть повертатись на Батьківщину.
Та масового повернення українців додому експерти все-таки не очікують, скоріше за все, люди орієнтуватимуться на інші країни, приміром, на Росію. За спостереженнями фахівців, найбільше наших трудових мігрантів перебуває в таких країнах, як Іспанія, Італія, Португалія, Чехія, Греція, Польща, Туреччина, США. До речі, 2010 року 5 тисяч українців стали жителями США, вигравши «лотерею» під назвою Green Card, і таким чином поповнили трудовий потенціал цієї країни.
Хоч не варто думати, що більшість емігрантів задіяна на некваліфікованих роботах. Згідно з адміністративною звітністю, яку ведуть посередники з працевлаштування за кордоном, трохи більш як 50% наших громадян задіяні на таких роботах. Працюють українські емігранти в сільському господарстві, будівництві, соціальній сфері. Хоч, якщо йдеться про Італію, там українки справді працюють доглядальницями. Адже місцеві жителі не погоджуються на таку низькооплачувану та важку роботу.
— Здебільшого через посередницькі структури працевлаштовувались моряки, це свідчить, що наші кваліфіковані кадри працюють капітанами, старшими механіками, помічниками капітанів. Їхня заробітна плата доволі пристойна, — зазначає експерт з питань трудової міграції Тетяна Петрова. — Не думаю, що український ринок праці найближчим часом зможе створити адекватні умови для повернення українців, хоч у нас є відповідна програма.
Ось так і виходить, що працездатні українці виїжджають за кордон через нестачу достойно оплачуваної роботи. Подекуди там їм живеться несолодко, але є й такі, хто справді зміг улаштуватися дуже добре.
— Є загальнолюдська концепція: міграція існує не туди, а звідси, — зазначає Тетяна Петрова. — Йдеться про ситуацію, що склалася на тому ринку праці, який «виштовхує» людей. Якщо в Україні й надалі збережеться мінімальна зарплата на нинішньому рівні, а вартість житла буде такою ж високою, що працівник не зможе на нього заробити протягом 30-40 років свого активного професійного життя, то ці чинники сприятимуть тому, що Росія поповниться нашими трудовими резервами.
Нині маємо договори про малий прикордонний рух, який підписала Україна зі Словаччиною, Румунією, Угорщиною, Польщею, така угода планується з Росією. Люди, які живуть в 30-кілометровій зоні, також можуть скористатися цим привілеєм і попрацювати на сезонних роботах. Причому в Італії більше працює жінок, а в Росії та Чехії — чоловіків.
— Є думки, що наші мігранти працюють за кордоном нелегально, — зауважує Тетяна Петрова. — Проте це практично неможливо через налагоджену політичну й економічну систему, яка є за кордоном. Інша справа, що вони працюють не як найняті працівники, а як нерезиденти — за контрактами, тобто їх запрошують виконати певний вид робіт. У цьому випадку в них немає жодних надій на соціальні блага, які є у найманого працівника. З огляду на це українці працюють за кордоном легально.
Загалом міграція має не тільки негативні, а й позитивні моменти. Добре те, що таким чином люди отримують роботу і мають на що жити. Проте тривала розлука членів родини негативно впливає на сім’ї, і чимало родин заробітчан розпадаються. Тому більшість заробітчан із задоволенням повернулись би до України за єдиної умови — наявності нормально оплачуваної роботи.