НАШЕ
Науковці ще в ХІХ столітті бачили істотну різницю у проведенні цього свята в росіян і українців
Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук, професор
для «Урядового кур’єра»
Останніми роками з легкої руки масовиків-витівників від культури в українських містах популяризують російську «масленицю», де основною стравою стали «бліни». Тим часом в українській традиції обрядовою стравою ще донедавна були вареники з сиром, який протягом м’ясниць господині складали у спеціальну діжечку, присолювали і це була дуже смачна і поживна начинка для випічки й вареників. Науковці ще в ХІХ столітті бачили істотну різницю у проведенні цього свята в росіян і українців. Російські дослідники зазначали, що українська Масниця — ближче до західноєвропейського свята, бо в її основі лежить покарання молоді за те, що не одружилися в м’ясниці, тоді як у росіян свято приурочували до «спалювання» зими і зустрічі весни. Різнилися і розважальні дійства.
За рухом пасхалій Масниця випадає на останній тиждень м’ясниць і запусти на Великий піст. Останній тиждень м’ясниць — сирний. Звідси й назва — Масниця. Свято це відоме майже всім народам Європи, а в нас воно зберегло свою давню національну специфіку.
Наші традиції святкування Масниці мають чимало варіантів і локальних назв: Масниця, Масляна, Запусти, Пущення, Пироги, Колодка, Колодій, Заговини, Сирний тиждень тощо. Це був раціональний перехід протягом тижня від м’ясних страв до набілу (молочних). Цілий тиждень господині варили вареники з сиром, пекли пиріжки, а в останній день перед Великим постом, у неділю, збиралися на гуляння до сусідів, родичів, сватів, кумів. Молодь робила вечорниці.
Імітували народження, хрещення і поховання
Нашою специфікою Масниці в недалекому минулому був дуже давній обряд імітації народження, хрещення і поховання Колодія. Цей обряд досить добре зафіксований академіком Агатангелом Кримським у своїй книжці «Звинигородщина з погляду етнографічного та діялектологічного» (1928).
Протягом тижня жінки збиралися у хаті котроїсь господині на кутку (вулиці) і в складчину влаштовували гуляння, на якому імітували: першого дня — народження (родини), другого — хрестини, третього — похристини, четвертого — смерть, п’ятого — поховання, шостого — волочіння Колодія.
Починається зі звичайного приходу сусідки чи куми, яка, вітаючись у хаті, каже: «Помагайбі, кумо!» Господиня відповідає: «Дай, Боже, здоров’я! Та будьте здорові з Масницею». Гостя відповідає: «Дякую! Та будьте і ви здорові».
Тоді господиня починає імітувати болі породіллі, вилазить на піч і стогне. Кума хутенько біжить за сусідкою, яка обирається за «бабу-повитуху». Вона приходить і з усіма примовляннями імітує народження і приймання від «породіллі» хлопчика, якому дають ім’я Колодій. Це звичайно буває дерев’яне полінце. Тоді починають справляти родини. Господар клопочеться про горілку, жінки про страви. Далі знову гра-імітація. У «породіллі» болить живіт. «Баба» починає її «лагодити», тобто примовляти: «На великі гори, на великі скали! Тут тобі не бувати, червоної крівці не видати! Пху-пху-пху! Біг пес через попів овес, як біг, то обросився; вибіг на шлях — обтрусився; пху-пху-пху! Щезни, пропади та до мене не ходи!» «Породілля» продовжує стогнати, тоді приводять діда-знахаря, який «лікує» за своїми рецептами. Ставить на поясницю породіллі горщик і розбиває його макогоном. Жінка схоплюється, вона вже «одужала», і гуляння продовжується.
Наявність таких давніх елементів фольклору, як імітація «родин», використання примовлянь, свідчить про архаїчність звичаю, рудименти якого збереглися до 20-х років минулого століття. В окремих районах Східного Поділля прикрашали Колодія до «хрестин» квітами, стрічками, а на обряді його поховання і спалювання імітували обрядовий плач над ним. Очевидно, маємо у цих звичаях давній пережиток спалювання зображення Зими. Сам Колодій виступав символом такого зображення.
Не одружилися — покарають
Ще однією характерною особливістю української Масниці був звичай чіпляння колодки (поліна) до ноги парубка чи дівчини як засіб покарання за те, що вони у м’ясниці не одружилися, не виконали своєї місії продовження людського роду. «Покарані» мали відкупитися частуванням і в складчину робили великі вечорниці. На Полтавщині, Уманщині зберігалася тільки назва звичаю «вчепити колодку», а насправді (з кінця ще ХІХ століття) неодруженим дівчатам або хлопцям перев’язували руку стрічкою чи хустиною. У селах Поділля хлопець приносив до дівчини могорич і подарунок, вона готувала вечерю, що також вважалося «вчепив» колодку. Дівчина за це мала вишити парубкові до Великодня хусточку і виписати три-сім писанок. Таке віддарування мало назву «віддати колодку», що мало засвідчити вірність у коханні.
На Рівненщині хустину чіпляли дівчата парубкам, за що ті мали їх пригощати. В свою чергу дівчата це пригощання відплачували на Великдень «волочільним» — парою писанок. На Тернопільщині колодку віддавали також писанками на другий день Великодня.
Локальні особливості звичаю Колодки полягали у різних варіантах покарання. Колодку чіпляли не лише дівкам і парубкам, а й їхнім батькам, за те, що не одружили своїх дітей. При цьому співали: «А вже сонечко встало, колодчани не спали…».
Звичай чіпляння символічної (а колись, певно, справжньої) колодки як кари за те, що молоді люди не створили родини у м’ясниці, був відомий у німців, західних та південних слов’ян з характерними для них національними рисами. Сама назва «колодка» походить, очевидно, від давнього знаряддя покарання злочинця — заковування у колоду.
На нинішню Масницю у Пирогові всіх запрошують приходити в національних строях.
Фото надане Національним музеєм народної архітектури та побуту України
Жінки водили цапа
Важливим компонентом обрядовості Масниці в Україні було ряження як елемент сміхової культури і рудимент давніх вірувань у захисну силу підставних, ряджених персонажів. Таке святкове ряження зберігалося в окремих регіонах, насамперед центральних. Скажімо, на Полтавщині на це свято наряджали жінку старою бабою з довгою до п’ят косою з конопляного прядива. З «бабою» танцювали, навколо неї приспівували, а потім виганяли в сіни, а впускали в хату жінку, наряджену в «старенького дідуся». За поясненнями самих селян, так ніби виганяли Масницю, а впускали Піст в образі дідуся, щоб Піст видався коротким.
На Кіровоградщині, Вінниччині, Тернопільщині ряджені імітували весільні обряди, співали сороміцьких пісень, приграючи на імпровізованих народних інструментах: рублеві (приладдя для прасування сорочок) та качалці, затулі від печі, покришці від горщика тощо. Співали:
Стояла на колодці,
Моргала на молодці.
З гаю, молодці, з гаю,
Я гарні очі маю.
Існував також дуже давній елемент обряду — водіння таночків по селу зі співами. На Слобожанщині (Сумщині, Харківщині) жінки водили ключовий танок — «водили цапа». Ходили по селу і співали обрядових пісень.
Масницю святкували на кожній вулиці, на кожнім кутку, переважно з сусідами. Приходили на гостину до молодих сімей, що одружилися в м’ясниці, щоб звикали до громади. Молода пара йшла з подарунками на вареники до батьків. Поперемінно у сусідів, родичів, кумів варили вареники з сиром, локшину, пекли млинці, гостювали. А яке ж гостювання без пісень і жартів? На вулиці чи в хаті виспівували й чоловіки, які долучалися до жіночої громади:
Молодії молодиці,
завтра празник у нас,
Ховайтеся у соломі,
а ми найдемо вас.
Молодії молодиці,
щось я вам і скажу:
Наваріте вареничків,
а я сиру принесу.
Молодії молодиці,
порятуйте мене,
На полиці паляниці,
нагодуйте мене!
Жіноча роль у святі була домінуючою. Вони співали і багато колодчаних пісень:
Колодка, колодка,
В мене губа солодка.
В кого їдна, в мене дві,
Солодкії обидві.
На Поділлі подекуди (Хмельниччина) жінки на Колодія вбирали чоловіка в жіночий старий одяг, обв’язували його прядивом-клоччям, ішли з ним селом, «пряли» його та співали, щоб їм добре у піст прялося. Цей звичай зберігався ще у 30-ті роки ХХ століття.
В обрядах Масниці можна простежити культи вмираючого і воскреслого божества рослинності. Про це свідчить помітно переважаюча жіноча функція свята (обрядове ряження, ритуальні танці), що символізувало плодовитість і врожайність. На території Середньої Наддніпрянщини жінки переодягалися у козаків і в’їжджали в хату на справжньому коні, або імітували коня, заміняючи живу тварину палицею. Перебрана за «козака» жінка обов’язково підперізувалася житнім перевеслом, що мало сприяти росту жита і врожайності. Приспівки до свята Колодки вказують на еротичне забарвлення і магічний вплив жіночих ворожінь на врожайність:
На колодку ходила,
Щоб капуста вродила,
З колодки йшла,
піднялася,
Щоб капуста
прийнялася.
Варто ще зазначити, що хоч свято не обходилося без горілки, проте нею не зловживали. Був звичай частувати всіх гостей, по колу, однією чаркою. Жінки, за звичаєм, тільки пригублювали чарку і не впивалися.
А потім настає жилавий понеділок
У центральних регіонах перший день після Масниці зветься «полоскозуб». У цей день довго сплять, щоб швидше піст «старівся». Вставши, жінки мили окропом усе домашнє начиння від скоромного. Чоловіки йшли вітати сусідів з постом і влаштовували невелику гостину, на якій пили по добрій чарці — полоскали зуби від сиру і масла. Для закушування готували певні страви: хрін з буряковим квасом, картоплю в кожушках (в лушпинні) та обов’язково пекли прісні коржі на воді, які звали «жиляниками», щоб закріпитися на піст і бути сильними протягом року. Подекуди їх пекли з квашеною капустою, але частіше без начинки. Тому й весь тиждень зветься «жилавим», а особливо так називають перший день посту — жилавий понеділок. Жінки цього дня не ходили в гості, бо це вважали недоброю ознакою для господарів, до яких у цей день увійде жінка.
Отже, бачимо, що українські традиції Масниці мають багато різних цікавих ігрових моментів, елементи ряження, обрядові страви, пісні, символічне покарання хлопців і дівчат, які не одружилися. Бережіть свої традиції, і відродиться наша багата культура, мораль, ігрові та розважальні дійства, які стануть цікавими не лише вам, а й світові. Не ковтайте бездумно «бліни», щоб вони не стали для нашої держави комом.
ТАК БУЛО
Що робили і не робили на свято
У сиропусний тиждень не можна було прясти, бо міль поїсть, як не прядиво, то одяг із нього, а ще сир та м’ясо будуть швидко псуватися.
В останній день Масниці зранку йшли миритися з усіма, з ким у сварці, щоб не мати на піст ворогів, бо це великий гріх. Тому й називають цей день ще й Пущенням, бо піст був своєрідним духовним очищенням людини.
Масниця символізує собою перехід від зими до весни, а тому, за звичаєм, у цей день поминали в церкві померлих родичів, роздавали пиріжки прочанам, старцям. Подекуди залишали на ніч на покуті вареники з сиром, млинці, щоб їли «діди», себто предки. Шанування померлих мало сприяти вчасному приходу весни.
Коли ввечері на Масницю лягали спати, то клали за ясна шматочок сиру, на другий день його ховали у хустинку, а на Великдень брали до церкви, щоб побачити й упізнати відьму. Бо відьма неодмінно буде просити того сиру, схоче купити і якщо не продати, то матимеш силу над нею, і вона не посміє вже у твоєму дворі шкодити.
РЕЦЕПТ
Вареники з сиром
Для приготування тіста: 3 склянки борошна, 1,5 склянки молока. У молоці розчинити 1/2 столової ложки солі, 1 ст. ложку цукру, 1/2 ч. ложки соди, гашеної оцтом. Отриману суміш вилити в борошно, додати 1 яйце. Замісити тісто. Сир ретельно перемішати з 2-2,5 ст. ложками цукру і яйцем.
Тісто розгорнути товщиною не більше 0,5 см, формочкою нарізати кружечки. В центр покласти сир, загорнути в тісто і ретельно заліпити краї. Варити в підсоленому окропі 10 хвилин.