Пісні Марії Бурмаки завжди сповнені особливим ліризмом і водночас — духом часу. Разом зі співачкою ніби проживаєш те, що було, знаходиш в її емоціях свої почуття та переживання. «Я не записую альбоми, я просто живу. Люблю, розлучаюся, страждаю, борюся за правду, сумніваюся, залишаюся вірною собі, помиляюся. Зустрічаю нових людей, проводжаю із вдячністю кожен день і з надією зустрічаю новий. І пишу пісні про це. Тому вони виходять різні: про любов і пристрасть, про жагу до життя, про боротьбу за свободу», — саме так відома народна артистка України розповідає про свою творчу лабораторію. Хай там що, вона завжди поряд з країною зі своїми натхненними піснями, які дають іншим сили жити далі.

Співачка Марія Бурмака

— Маріє, в такий дуже непростий час чи вдається творити?

— Творчість якраз нині найбільше рятує. Я писала якось у соцмережах: хоч як важко, але музикант може взяти в руки свій інструмент, а людина, яка звикла відгукуватись своєю творчістю на те, що відбувається навколо, продовжує писати. Пишу пісні і я. Серед них — «Поцілуй мене на прощання». Про тих, хто чекає своїх хлопців із фронту і любить щосили, сподіваючись, що це може їх захистити. Нині самій хочеться чогось світлого, надії, тепла, любові.

Останній час мене більше стали запрошувати на акустичні концерти — тільки голос і гітара. Людям хочеться в цей час бути разом, хочеться відчути підтримку одне одного, хочеться простих і світлих емоцій. Наприкінці січня такий концерт був у Львові, на початку лютого — в Києві. Вже є запрошення до Тернополя і Луцька. А наприкінці лютого мене запросили взяти участь у благодійному концерті в Лондоні. Всі зібрані кошти пішли на потреби наших солдатів. За минулий рік я дала 40 благодійних концертів: і в зоні АТО, і в госпіталях, і для збирання коштів онкохворим дітям, і для малечі в сиротинцях.

— Окрім творчості, що ще допомагає зберігати спокій, душевну рівновагу?

— Я не знаю рецепта, як зберігати спокій. Якби знала — робила б це. А то і плачу часом, і панікую, і спати не можу. Можливо, рецепт такий: намагатися допомогти тому, хто потребує допомоги. Приєднатись до волонтерів на будь-якій ділянці. Робити прості справи, результати яких видно відразу, і вони дають комусь полегшення чи допомогу.

Якщо я вдома — творчість: просто забуваюся з гітарою і ніби заземляю свої емоції і переживання. Коли зовсім треба відключити мозок, вмикаю якийсь фільм і починаю вишивати хрестиком. Це теж допомагає.

— А ось мені, зізнаюся, також дуже допомагає ваша музика… Особливо ті пісні, на які ви відзняли нові кліпи і влітку презентували їх: «Тінь по воді» та «Місто ангелів»…

— «Тінь по воді» та відеоряд до неї пов’язані з подіями січня минулого року на Майдані… Я написала і записала пісню «Він іде по воді» буквально за два дні до того, як загинули перші хлопці. І тоді просто на музику поклала фото, які робила сама, які робили мої друзі, щось взяла з Інтернету. Загалом, коли виходила на сцену Майдану, співала те, що записане було раніше. Це пісні пасіонарні, дуже життєствердні. А саме під час подій на Майдані писалося щось дуже трепетне — як струна, що дзвенить. На початку квітня написала пісню «Тінь по воді». Тоді здавалося, що Україна ледве виходить із цієї зими — з болем, втратами. Хто ж знав, яку війну нам влаштує сусідня країна. Тоді я написала про те, що у всіх важких подіях легше тому, хто має поряд серце, що любить. І тоді мені запропонував зняти кліп мій друг Руслан Горовий — той Руслан, який останніх півроку разом із гуртом «Антитіла» шукає гроші для солдатів і возить на передову куплені броніки, тепловізори, інші важливі речі.

Друга пісня — «Місто ангелів». Її записала давно, та кліп знімали навесні в Парижі. У ньому теж усе дуже спонтанно, це просто настрій душі. Була нагода поїхати в Париж ще й тому, що там я організувала благодійний концерт для української громади, а зібрані кошти передала у фонд «Таблеточки» — гематологічному центру Охматдиту для онкологічно хворих дітей. І зняла ніжний і романтичний кліп про те, що любов переможе.

Марія вважає, що любов до якісної музики треба прищеплювати змалку. Фото з сайту vulyk.ua

— Де для вас на мапі світу розташоване Місто ангелів?

— Багато людей, котрі слухають цю пісню, уявляють свої міста. Містом ангелів і дощів може бути Київ, можуть бути і Харків, і Париж — будь-яке місто. Це може бути навіть Львів, хоча там немає ріки, а в пісні є слова про «берег правий» і «берег лівий».

Колись мій друг Ігор Захаренко, директор туристичної фірми і мандрівник, запропонував зняти цей кліп саме в Парижі, бо Париж — місто кохання. Коли я співала там і туристи слухали цю пісню,  зрозуміла: можливо, це одна з найкращих пісень, яку мені колись вдалось написати. Також я виступала в серці Парижа, у Центрі української культури, що розташований у будинку, де колись жили Ален Делон і Ромі Шнайдер — і я теж відчувала там кохання.

— У червні минулого року на свій день народження ви видали новий альбом. Це певний творчий підсумок чи ви просто зачинились у студії і вивільнили почуття?

— Альбом «Тінь по воді» — це місяці, дні і години мого життя. Тож у новому альбомі пісні, написані впродовж певного періоду. Скажу відверто: я не з тих музикантів, котрі засідають у студію на кілька місяців і пишуть. Я просто живу, переживаю, знайомлюся з людьми, закохуюсь, приймаю якісь рішення, страждаю. Кожен день щось мені приносить… Я розумію: щось відбувається, іду по вулиці і плачу, тому що ті події, які відбуваються у нашій країні, проходять крізь серце.

Є в цьому альбомі особлива пісня, вона називається «Прочитай мої слова по губах». Колись моя знайома, сурдопедагог, показала відео, де глухонімі діти співали мовою жестів мою пісню «Сонцем, небом, дощем», і я сказала, що обов’язково напишу цю пісню для них. А наш відомий сурдоперекладач телебачення Наталя Дмитрук навчила мене, як це зробити.

Моя музика ніколи не була розважальною, вона є відгуком на все, що відбувається в мені і навколо мене. Часто на прес-конференціях кажу журналістам: мені про себе не треба нічого довго розповідати — все написано на моєму обличчі...

— На обкладинці нового альбому поряд з дорослою Марією — маленька. Дитяче фото — це данина спогадам дитинства?

— Це фотографія з якогось дитячого ранку. Коли мій тато Віктор Павлович Бурмака побачив цей диск і цю фотографію на обкладинці (з одного боку ця світлина, з другого — сучасний портрет), він сказав: можна порівняти, на дитячому фото я маю вигляд більш цілісної особистості (сміється). Дуже дякую своєму татові — він навчив мене перших пісень, а також відстоювати свою думку, свій характер. Те, що ви бачили на сцені дотепер, було закладено в дитячому віці.

— Нині багато артистів викладають свою музику в Інтернет. Чому все-таки диск?

— Я захотіла видати диск, хоча це ніби й не на часі. Але його можна потримати в руках, подивитися, залишити собі на згадку — зрештою, зібрати всіх на прес-конференцію, зробити концертну програму. Це просто таке внутрішнє бажання. І я хочу подякувати всім людям, котрі допомогли появі цього диска. Так, тепер музику просто викладають в Інтернеті, та її виробництво потребує капіталовкладень, і це дуже велика проблема. Потім всі слухають, хочуть безкоштовно ходити на концерти, та хтось повинен вкладати гроші. Наклад нового альбому — 1000 примірників. Коли вони розійдуться, можливо, буде додатковий випуск.

— Маріє, ви пишете пісні, викладаєте в Інституті журналістики, працюєте на телебаченні, знімаєтесь у кліпах, подорожуєте. Чи є у вас час на звичайні жіночі клопоти, скажімо, на хатні справи?

— Звісно (сміється)! Дуже люблю, коли до мене приходять гості. Можу приготувати всі страви, які традиційно вміють робити наші жінки, та особливо для мене важливо накрити стіл на Різдво за всіма традиціями.

Люблю, коли збирається родина, коли приходять близькі й друзі. Люблю накривати стіл, навіть коли не вистачає часу щось приготувати: просто дістаю все, що є в холодильнику. Утім, майстер-клас з приготування якоїсь смачної страви, звичайно, провести зможу. Я настільки швидко готую, що можу робити кілька страв одночасно. Це своєрідна медитація. Думаєш про інше і — розслабляєшся.

— Ви згадали про Різдво. А як ви його провели цього року?

— Новий рік зустрічала вдома, а на Різдво мене запросили в Яремче. Там проходив зимовий фестиваль Romantiс Winter Fest. Звісно, дуже веселих гулянь не було, та є справи, які вселяють світло в душу і надію на те, що все буде добре. Різдво не може не прийти, і за рік, хоч би яким  важким був 2015-й, ми все одно зустрічатимемо Різдво. І 12 пісних страв, і кутя, і колядки. Дай Боже, аби цей рік ми прожили без втрат. Це і було головне бажання на свята. А ще вдалось просто трохи відпочити. Чомусь люди інколи думають, що якщо ти робиш багато, намагаєшся допомогти, то сили твої невичерпні. А я деколи дуже відчуваю свою слабкість. Тоді потрібна підтримка когось сильнішого і бодай трохи часу побути в тиші та спокої.

— У вас уже доросла донька. Чи стала вона для вас підтримкою?

— Вона непроста особистість, людина з характером, та я дуже сподіваюсь, що я з нею не пропаду. Коли ми кілька років тому поїхали на зимові канікули в Париж, я бачила, як вона брала мапу в руки, як вона орієнтувалася в місті, як керувала нашим туром. І переконалася: доня вже виросла і стала моїм надійним плечем.

— Врешті, що побажаєте нашим читачам?

— Миру в країні і злагоди в душі.

Наталія РУДНІЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Марія БУРМАКА. Народилася 1970 року. Закінчила музичну школу за класом гітари, філологічний факультет Харківського університету. Ще у студентські роки почала писати пісні. Перемога на фестивалі «Оберіг» у Луцьку 1989-го та на «Червоній руті» (друга премія) дали початок музичній кар’єрі. Нині у творчому доробку співачки 12 альбомів. Народна артистка України. Кандидат філологічних наук.