У 1986 році свою радійну навчально-виробничу практику я проходив на Буковині. І там побачив, як деякі представники місцевого населення по-варварськи ставляться до річок, а саме до Пруту.
Одного разу під час рейду з охорони рибних запасів області ми з рибінспекцією кружляли на вертольоті над його руслом і в якомусь місці побачили екскаватор, що вигрібав із річки каміння. Затриманий на гарячому, екскаваторник поводився зухвало, сперечався, доки йому не сказали, що за незаконний промисел доведеться заплатити чималий штраф. Після цього дядька наче підмінили, й він повідомив, що в горах не тільки він видобуває каміння — цей бізнес тут процвітає. Тому що люди будують, а камінь їм потрібен на фундаменти. На зауваження інспекторів, що своїми діями він завдає значної шкоди річці, яка через це міліє, заробітчанин затято відповідав: «Я людина маленька! Мені платять, я копаю».
Відтоді у Пруті спливло багато води, і весь цей час люди руйнували його русло. Це призвело до того, що колись бурхлива й стрімка річка перетворилася місцями на струмок. Про це розповів мій сусід, який днями повернувся з Карпат. Сусід — інструктор з водних видів спорту супроводжував у гори групу любителів сплаву на катамаранах.
— На Прут сьогодні без жалю не можна дивитися, — розповідав він. — Річка обміліла, її пороги зруйновано, русло терзають трактори. Я сказав одному трактористу: «Дурню, навіщо це робиш? Ти ж рубаєш гілку, на якій сидиш. У вас же скоро води не буде». Той відповів, що йому однаково, що робити, аби тільки за це платили.
Тобто за 32 роки свідомість горян не змінилася. І це стосується не тільки Пруту. Сусід каже, що на Івано-Франківщині, Львівщині й Буковині, де він побував на травневі свята, майже всі береги річок забудовані, гори лисі. Коли дме сильний вітер, села у передгір’ї вкриває білою пилюкою. У гонитві за грошима горяни винищили ліси, які ростуть сотні років. І цим завдали шкоди не тільки собі, а всій Україні. Нині навіть у центральних областях буревіями вже нікого не здивуєш.
На Полтавщині також вистачає хапуг, які за гроші готові винищити все живе довкола. Там штучно занижують рівень води у Ворсклі, Сулі, роблячи їх не придатними для риборозведення, під надуманим приводом відстрілюють диких свиней. Але чи не найбільше від рук спритників потерпають лісосмуги наприклад уздовж автотрас Київ — Харків і Полтава — Кременчук.
Останніми роками вирізано тисячі дерев. А їх же садили для снігозатримання. Деякі з полтавських лісосмуг найстаріші в Україні. Зокрема створеній під керівництвом прямого нащадка князя Данила Апостола Василя Ломиковського завдовжки кілометр, завширшки 50 метрів і площею 5 гектарів, яка росте біля хутора Дячкове в Диканському районі, вже понад 200 років. Вона, мабуть, найстаріша в Європі. Про це знали і не вирубали навіть у війну. А сучасникам їх не шкода. Може, тому, що збираються доживати свій вік за кордоном?
Нерозважливо чинять і ті українці, які знищують ліси у пошуках бурштину, незаконно експортують столітні дуби й липи. Давно відомо, що неправедним шляхом добуте багатство не принесе щастя. Та й за кордон усі не виїдуть. Більшість залишиться жити на своїй Богом даній землі. То навіщо перетворювати її на пустку? Щоб світ на нас дивився як на напівдикунів? Коли глава представництва ЄС в Україні француз Г’ю Мінгареллі заявив, що Україна поки що не має перспектив членства в Європейському Союзі, він, можливо, про щось таке й подумав.