Той, хто пройшов навіть не крізь вогонь, а через копітку «кухню» районної газети, ніколи про це не пошкодує. Адже для кожного майбутнього журналіста навички, здобуті власними зусиллями без допомоги Інтернету і будь-яких новітніх гаджетів, — справжній безцінний досвід.
Ось так і шестеро сміливців, першокурсників Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наважились на місяць залишити звичайний ритм життя і переконатися в правильності вибору майбутньої професії. Впродовж липня вони повністю замінили творчий колектив «Прапора перемоги» в місті Калинівка, що на Вінниччині, — це вже вдруге газета приймає практикантів.
Такий експеримент започатковано кілька десятиліть тому. Вперше в ньому взяли участь, ще будучи студентами, заступник директора Інституту журналістики Юлія Нестеряк та головний редактор газети «Колос» з міста Погребище Вінницької області Микола Маценко.
Саме вони й відродили цікаву практику. Тож тепер щоліта за підтримки Інституту, Фонду розвитку журналістики імені Анатолія Москаленка та Спілки журналістів України студенти мають нагоду на місяць стати справжніми медійниками.
Молодіжний ракурс
«Вони погодилися самі, відразу стали командою, цілісною редакцією, — розповідає Юлія Миколаївна. — Контролювати процес залишився головний редактор. Молодь з головою поринула у творчість: вони самостійно обирали тематику матеріалів, писали їх, підбирали ілюстрації — працювали злагоджено».
Як виявилося, не така вже й легка робота — знайти і переосмислити актуальні, життєво важливі теми, які торкнулися б серця кожного читача, змусили замислитися над звичними на перший погляд речами. А вони змогли! Когорта юних медійників привнесла «ковток свіжого повітря» в життя і роботу друкованого видання. Приміром, Сергій Артимович провів добу в пластунському таборі. Залишився ночувати в лісі, в наметі. Хлопець настільки зворушив керівника пластунів, що той подарував йому справжнісінького скаутського дідуха — як оберіг.
Інші практиканти Леся Козуб, Даша Сидоренко, Денис Пристай, Даша Трапезникова та Вікторія Берещак вирішили дослідити буденне життя жебраків і виявили шокуючі факти. «Кому з дорослих журналістів спало б на думку разом з дітьми піти ночувати в ліс або, скажімо, розслідувати «діяльність» жебраків-шахраїв? — додає Юлія Нестеряк. — Практиканти, досліджуючи цю тему, зазнали навіть певного тиску — їх переслідували незнайомі люди. Але, зрештою, все закінчилося добре, і першокурсники написали справжнє журналістське розслідування. А в нас третьокурсники не завжди вміють це робити! Адже теоретично не можна навчити студентів істинному процесу творчості. Не так легко сісти і написати навіть маленьку замітку — за цим стоїть дуже багато зусиль».
«Це моя професія!»
Для практики, найбільш наближеної до реалій майбутньої професії, не випадково обрали саме студентів першого курсу — вони, мовляв, найбільш відкриті для експериментів і не ставлять за мету обов’язково залишатися працювати в столичній пресі. Часто-густо можуть минути роки, поки людина зрозуміє — працюватиме журналістом чи ні. А тут вже за місяць юнаки та дівчата можуть усвідомити і чітко сказати собі: «Це моя професія!». Або ж навпаки спакувати валізу і придбати квиток в один бік — геть з журналістики. Цьогорічні практиканти довели: вони будуть справжніми фахівцями, оскільки жоден з них не поїхав додому, ніхто не зламався, не зважаючи на перепони.
«Студенти — молодці, справляються, не лінуються шукати нових персонажів, — розповідає «УК» головний редактор калинівської газети «Прапор перемоги» Василь Бабій. — Відбиток на тематику матеріалів накладає нинішня ситуація на сході країни. Наразі хлопці повернулися з військкомату — писатимуть матеріал про мобілізацію, дівчата зустрічалися з переселенцями. Двоє наших практиканток родом із Донеччини, тож їх по-своєму зацікавило спілкування із земляками. За місяць у молоді було достатньо різноманітних зустрічей, вражень і практики. Для них це був і певний життєвий досвід: треба рано встати, прийти на роботу, вчасно виконати завдання. Молоді люди зрозуміли — робота у газеті вимагає щоденних зусиль і неабиякої відповідальності. Тож, гадаю, практика їх багато чого навчила, додала внутрішньої дисципліни та обов’язковості».
Про свої відчуття і переживання студенти діляться зі своїм наставником Юлією Миколаївною. «Готувала матеріал про дружину, яка чекає свого чоловіка з АТО. Довелося витягувати інформацію й почуття з людини, яка не звикла ділитися навіть із найближчими подругами. Це було перше в моєму житті групове інтерв’ю, бо жінка не хотіла розмовляти зі мною наодинці. Як написати матеріал на таку важливу для неї тему, як не переборщити з пафосом і зробити текст не сльозливим, а мотивуючим і оптимістичним?» — розмірковує Леся Козуб.
«Найскладнішим було створити хороший текст про переселенців. Здається, я змогла знайти баланс між прагненням витиснути сльозу з читача, нормами журналістської етики та чисто людським бажанням не завдати зайвого болю людям, у чиєму житті його і так достатньо», — ділиться враженнями Даша Трапезникова.
Воістину буремне сьогодення диктує медійникам нові виклики в захоплюючій та сьогодні особливо небезпечній праці, тому майбутнім «акулам пера» треба ще багато чого навчитися. Втім, бойове хрещення на своєму професійному шляху практиканти пройшли достойно — отримані навички стануть добрим фундаментом обраного ними фаху.
Наступного року Інститут журналістики планує розширити горизонти. Окрім друкованих мас-медіа, на майбутніх першокурсників чекає співпраця зі службою новин Черкаської обласної державної телерадіокомпанії «Рось» — її генеральний директор Михайло Калініченко вже запропонував взяти практикантів до себе.
КОМПЕТЕНТНО
«Молодь як дзеркало, в яке може заглянути старше покоління»
Володимир РІЗУН,
директор Інституту журналістики
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка:
— Така форма практики дає змогу студентам відчути повну відповідальність за газету, фактично на певний час стати редакційним колективом. Це не лише авторська практика, а й менеджерська. Тож уже на цьому ранньому етапі в молодих людей формується відчуття команди, підтримки одне одного.
Досвідчені журналісти обтяжені певними знаннями, асоціаціями й уявленнями, їм важче щось кардинально змінювати. А молодь — можливо, на підсвідомому рівні завжди тонко відчуває актуальність того, що відбувається в житті, що саме на часі. Вона більш креативна, схильна до творчості. Тому майбутні журналісти дивляться на видання крізь іншу призму: їхні пропозиції в оформленні, композиції, архітектоніці газети можуть бути цікавішими. Читацькій аудиторії це подобається, оскільки газета має інший вигляд, на її шпальтах з’являються нові теми, цікаві заголовки. Тому така практика не лише дає хороший досвід нашим студентам, а корисна й для читача, і для редакційного колективу. Бо молодь як дзеркало, в яке може заглянути старше покоління.