Про великі міста України знаємо чимало. Проте малі для більшості з нас тerra incognita, хоч деякі з них за віком та історією можуть дати фору багатьом адміністративним і економічним центрам країни. Про кілька з них ми вирішили розповісти тим, хто прагне збагатити знання, зануритися у славне минуле, відчути подих історії або просто відпочити від метушні й напруженого ритму життя мегаполіса.
Чигирин (Черкаська область)
Починаючи подорож малими містами, першим варто відвідати Чигирин. За твердженням істориків, саме в ньому бере початок українська державність. Заснований у першій половині XVI століття на кордоні з Диким Полем, найбільшого розквіту Чигирин досяг у часи гетьманства Богдана Хмельницького. З 1657-го до 1676 року місто було військово-адміністративним і політичним центром Української козацької держави — Війська Запорозького.
Про героїчне минуле першої столиці української державності нагадує Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». Реконструйовано будинок присутніх місць, у якому розташовано музей Богдана Хмельницького, будинок Археологічного музею, гетьманську резиденцію, до якої входять палац гетьмана, будинок батьків Хмельницького, військова канцелярія та скарбниця. Неподалік резиденції на терасі зведено церкву Петра і Павла, фундамент якої було знайдено під час археологічних розкопок, а пам’ятник гетьманові Хмельницькому встановлено на Замковій горі, яка височіє над містом.
Батурин (Чернігівська область)
Це унікальне місто — ще одна сторінка героїчної й трагічної історії нашого народу. У 1669—1708 роках Батурин був офіційною резиденцією гетьманів Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Саме в той період і особливо під час гетьманства Мазепи оновлено оборонні укріплення та зведено нові будівлі, де розмістилися вищі органи влади і державного управління, гетьманська гвардія. У листопаді 1708 року після переходу Мазепи на бік шведського короля Батурин захопило російське військо під командуванням О. Меншикова. «Уся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства», — писали тогочасні французькі газети про страшні події, які отримали в історії назву «Батуринська трагедія». Місто було вщент зруйновано, а його жителів знищено. І лише після обрання на гетьманство в 1750 році Кирила Розумовського розпочалася його відбудова.
Всі шанувальники історії та архітектури прагнуть побувати у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця», створеному в добу незалежної України. Він об’єднує пам’ятки історії, архітектури, культури, археології й природи: палацово-парковий ансамбль Кирила Розумовського, будинок генерального судді Василя Кочубея, музей археології Батурина, Воскресенську церкву-усипальницю гетьмана Розумовського, Кочубеївський парк, Миколо-Крупицький монастир, цитадель Батуринської фортеці, яка відтворює козацьку фортецю з гетьманським будинком.
Чортків (Тернопільська область)
Назва міста іноді насторожує тих, хто вперше її чує. Навіть частина жителів робила спробу перейменувати його на Богородичне, але ініціатива не знайшла широкої підтримки. Адже нічого чортівського в назві немає: вважають, що вона походить від одного з перших власників населеного пункту Єжи Чартковського, який у 1522 році збудував тут перший дерев’яний замок.
Хоч краєм прокотилися війни, повстання, в місті збереглося багато пам’яток історії й архітектури. Мабуть, лише Чортків може похвалитися, що в ньому єдиному дві ратуші. Стара, яку вважають візитівкою міста, архітектурою заворожує всіх відвідувачів. Навколо неї розташовані торгові ряди, які протягом століть не змінили призначення. А нову звели майже 100 років тому.
На любителів фортифікаційних споруд чекає Чортківський замок, збудований на місці старого дерев’яного у 1610 році, архітектури — один з найкрасивіших в Україні католицький Домініканський собор, найстаріший храм Чорткова — дерев’яна Успенська церква, Народний дім, збудований понад 100 років тому, новий символ міста — кафедральний собор Петра і Павла, зведений у формі тризуба вже в часи незалежності України, й багато інших об’єктів історії й мистецтва.
Бердичів (Житомирська область)
З 1870 року Бердичів був складовою траси телеграфу Лондон — Калькутта, що свідчить про його величезне значення у всесвітній системі товарно-грошових відносин. Переплетення української, польської та єврейської культур наклало неповторний відбиток на місто і створило унікальну ментальність його жителів.
Історична спадщина Бердичева — це 92 пам’ятки історії, архітектури та монументального мистецтва XV—XVIII століть, з якими може ознайомитися кожен гість міста в музеях і храмах. Вони зберігають пам’ять про історичні постаті відомих усьому світу людей. Приміром, у музеї Джозефа Конрада дізнаєтеся про незвичайну долю цього письменника. Поляк за національністю, уродженець Бердичева, він став класиком англійської літератури.
З костелом святої Варвари пов’язано ім’я великого французького романіста Оноре де Бальзака, який вінчався тут із графинею Евеліною Ганською. У цьому храмі грав юний Фредерик Шопен і хрестили Джозефа Конрада (Юзефа Корженьовського).
Фортеця-монастир кармелітів босих — головна і найвідоміша пам’ятка Бердичева. Завдяки величній бароковій архітектурі у поєднанні з оборонними спорудами комплекс не поступається за величчю найзнаменитішим католицьких храмам на території колишньої Речі Посполитої. Монастир і нині належить до найголовніших місць прощі у католицькому світі — в ньому перебуває шанована серед вірян ікона Бердичівської Божої Матері.
У трьох невеликих, але дуже інформативних залах музею єврейства Бердичева, який відкрито у 2015 році, можна ознайомитися з епохою, коли 80% населення міста становили євреї. Тут експонують речі та документи, старовинні світлини з життя єврейської громади міста. Але особливо вражає третій зал — модель гетто, що символізує загибель неповторного світу старого міста.
Переяслав (Київська область)
У народі його називають музейною Меккою нашої країни. І це не перебільшення, оскільки такою кількістю музеїв не може похвалитися жодне місто. Відновлені старовинні храми — Успенський і Вознесенський собори, Михайлівська церква — вражають архітектурою й довершеністю. Нікого не залишить байдужим відомий у світі Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», який об’єднує майже 40 різноманітних музеїв. Обійти їх за день неможливо, проте варто побачити реконструкцію легендарної Битви за Дніпро, побувати в музеї «Заповіту» Тараса Шевченка, де багато артефактів доби козацтва й кімната, в якій Тарас написав «Заповіт», біла акація, посаджена Кобзарем біля будівлі на згадку про його перебування в місті.
Подорож Переяславом можна обирати відповідно до інтересів, оскільки в центрі міста багато тематичних музеїв. І звичайно, нікого не залишить байдужим музей просто неба — Етнографічний музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, де зібрано експонати світового значення. Хронологія цих експонатів охоплює часи від доби міді та бронзи, скіфських поселень до початку XX століття. Українське село Середнього Придніпров’я кінця XIX — початку XX століття представляють експонати в окремих тематичних музеях: українських звичаїв та обрядів, хліба, рушника, прикладного мистецтва, історії православної церкви та багатьох інших. А в центральній частині розташовано сільські будинки різних верств населення: ткача, столяра, коваля, гончара, грибника, пасічника і навіть священника. На території музею є житло бідняка, середняка, заможного селянина, хата вдови тощо.
Одне слово, розповідати про багатство музейної Мекки України можна багато, але, як кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути.