ТРУДОТЕРАПІЯ
Руками засуджених досі виготовляється чимало продукції, та залучити їх до роботи нині непросто
Ми часто користуємося в побуті речами, навіть не здогадуючись про місце їхнього виготовлення. Одяг, постільна білизна, меблі, будівельні матеріали і навіть окремі продукти харчування в нашому домі мають «тюремне» походження. Звичайно, бирки з написом «Made in… в’язниця» на них немає, але придбати їх можна як у звичайних магазинах, так і спеціалізованих торговельних точках. На сьогодні в різних містах відкрито сім таких магазинів, а також 112 столів замовлень, де продається продукція, яку виготовили ті, хто відбуває покарання в місцях позбавлення волі.
Черевички, рукавички і всілякі дрібнички
У радянські часи виготовлена в українських в’язницях металева продукція посідала третє місце в усій промисловості, її постачали на внутрішній та зовнішній ринки. З розпадом Союзу ця галузь занепала, однак і нині займає чільне місце в діяльності закладів позбавлення волі за рахунок збереження виробничих площ та устаткування. І хоч 90% його давно потребує оновлення, багаторічний досвід і кадровий потенціал забезпечують безперебійне металообробне виробництво в установах ДПтС. Нині воно представлене широким спектром продукції: від ліхтарів та контейнерів для сміття до сільськогосподарської техніки й сучасних металоконструкцій.
Загалом при установах виконання покарань в Україні діє 130 промислових підприємств. Окрім того, в підпорядкуванні відомства ще й 11 підприємств сільськогосподарського профілю та 150 підсобних господарств. А ще для потреб засуджених та реалізації продукції населенню функціонують 167 теплиць загальною площею 23,2 тисячі квадратних метрів закритого грунту.
Крім металообробки, за колючим дротом займаються дерево- та каменеобробкою, виготовляють кабельно-провідникову, електротехнічну, швейну й сувенірну продукцію. Переважно на експорт зорієнтоване виробництво альтернативних видів палива. Відоме економічне правило про попит, що породжує пропозицію, діє й тут: торік установи виконання покарань вторгували за продукцію 613 мільйонів гривень.
Тут вони «за кермом» швейних машин. Фото надане прес-службою ДПтС
Хто не працює, також їсть
За інформацією ДПтС, упродовж 2012 року на оплачуваних роботах було задіяно 32,1 тисячі засуджених. Це лише 44,3% загальної кількості працездатних людей, які перебувають за колючим дротом. Отож питання зайнятості засуджених гостре. З одного боку, пенітенціарії на рівних правах з іншими товаровиробниками, але з обмеженими можливостями, мусять конкурувати на ринку товарів і послуг, враховуючи всі «закони» менеджменту та макроекономіки, а з іншого — чинне законодавство, гарантуючи людині право на працю та гідну її оплату, передбачає часткове відшкодування на утримання засуджених у місцях позбавлення волі за їхній же рахунок.
Регіональними програмами в більшості областей передбачено створення нових робочих місць, зокрема й на підприємствах установ виконання покарань, залучення засуджених до суспільно корисної праці та використання виробничого потенціалу відомства в економіці регіонів.
На жаль, більшість позицій цих документів суто декларативна, а замовлення — епізодичні. І стосуються вони переважно облаштування дитячих майданчиків та пошиття спецодягу для місцевих комунальних підприємств. У цьому плані найкращий вигляд мають Львівська, Дніпропетровська, Донецька та Харківська області, які прославилися торік залученням праці засуджених до проведення Євро-2012. Так, харків’яни повністю забезпечили будівництво стадіону «Металіст» високоякісними металоконструкціями, а гостей чемпіонату — відповідними сувенірами. В інших областях також виконували будівництво, реконструкцію та ремонт аеропортів, стадіонів, спортивної інфраструктури, автомобільних доріг.
Здебільшого виробництво за ∂ратами залежить від разових замовлень і допомоги інвесторів. Схема проста: той, хто замовляє певну продукцію, надає обладнання (у разі його нестачі) та матеріали, оплачує роботу і забирає готові вироби.
І хоч левова частка устаткування в’язничних підприємств експлуатується вже понад 20 років, спільними зусиллями самих підприємств та інвесторів виробнича база частково оновлюється. Торік було введено в експлуатацію 964 одиниці нового устаткування, що дало змогу забезпечити роботою 1857 засуджених.
Окрім того, певні категорії засуджених мають можливість працювати за межами виправних установ. Торік до контрагентських робіт залучали 2637 засуджених, що на 247 осіб більше, ніж 2011-го.
Попри труднощі в організації виробництва, пенітенціарії не гребують жодним замовленням, знаючи, що праця — важливий чинник у процесі соціально-психологічної реабілітації засуджених. А ось народне правило «хто не працює, той не їсть» у місцях позбавлення волі не справджується. Харчуються всі відповідно до встановлених норм. Але із зарплати тих, хто працює, на харчування та комунальні послуги відраховують у середньому 300 гривень, а за інших сплачує держава, тобто ми з вами.
Суть не в грошах
За колючим дротом є свої неписані закони. Кілька десятиліть тому всі засуджені працювали, від фізичних навантажень звільняли хіба вагітних, породіль, неповнолітніх, інвалідів та немічних. Нині ж ситуація кардинально змінилась: адміністрації кожної установи доводиться не одну годину шукати потрібні слова, щоб залучити засуджених до праці. Стимулів та методів впливу — жодних, зате амбіцій і прав в останніх аж через край. Правозахисники підраховують кожну зароблену копійку, прокуратура пильнує умови та режим праці, й лише на пенітенціаріїв покладено трудотерапію, адже в законодавстві чорним по білому написано, що праця засуджених — один із засобів їхнього виправлення і ресоціалізації, закріплення в них трудових навичок та набуття професії для повноцінної адаптації в суспільстві після звільнення.
Тепер середньостатистичний засуджений — це молода людина віком до 30 років з первинною освітою або зовсім без освіти. Більшість має кваліфікаційні розряди за професією не вище другого, а в кожного четвертого фіксують психічні захворювання чи відхилення. Усе це призводить до того, що продуктивність праці засуджених майже у 4 рази менша, ніж у середньому в промисловості України.
Тому до зайнятості спецконтингенту підходять диференційовано. Ті, хто має творчу жилку, здебільшого малюють картини та займаються різьбярством, всі інші працюють біля верстата, а малоосвічені в майстернях фасують лавровий лист, фарбують іграшки чи виготовляють товари ширвжитку. Їхню працю оплачують відповідно до її кількості та якості, робочих днів і виробітку, а розцінки на виготовлення одиниці продукції встановлюють відповідно до законодавчо встановлених тарифного розряду та рівня мінімальної заробітної плати і переглядають при кожній її зміні. Найбільше одержують ті, хто працює на сільськогосподарських роботах, — майже 848 гривень за середнього заробітку по всіх установах 439,7 гривні.
Щоправда, тут мало хто ставить собі за мету підзаробити. За колючим дротом насамперед прагнуть набути професійного досвіду та навичок, які знадобляться після виходу із зони. Тільки торік дипломованими фахівцями робітничих професій стали 11,5 тисячі засуджених.
При установах ДПтС функціонують 88 професійно-технічних навчальних закладів, що готують кадри за 59 ліцензованими професіями. На сьогодні в них навчаються чи підвищують кваліфікацію майже 8,7 тисячі осіб. Доля 21 тисячі засуджених, які не мають кваліфікації, залежить від них самих.