ЕКОЛОГІЯ
Енергоощадне світло стає задорогим для довкілля
У матеріалі під промовистою назвою «Коли небезпека до лампочки» («Урядовий кур’єр» від 19 січня 2011 року) йшлося про загрозливу ситуацію, що склалась на Житомирщині з утилізацією відпрацьованих люмінесцентних ламп. Варто нагадати, що вони належать до першого класу відходів — надзвичайно небезпечні. Обумовлено це тим, що в кожній із компактних люмінесцентних ламп міститься до 4 мг парів ртуті. У випадку розгерметизації цього вистачить для перевищення максимально допустимої концентрації небезпечної речовини у шкільному класі вчетверо (!) або на формування у 20 кубометрах повітря «атмосфери», достатньої для гострого отруєння людини. Та головна небезпека ртуті в її здатності акумулюватися в живих організмах. Причому навіть невеликі дози цього важкого металу здатні викликати в людей гострі фізичні та психічні розлади, навіть божевілля, та катастрофічно позначитись на здоров’ї дітей, народжених від постраждалих від отруєння ртуттю батьків.
Зміни є. Однак на гірше…
До січня 2011 року на території Житомирщини діяло науково-виробниче підприємство ТОВ «Вівам», що виконувало демеркуризацію (вилучення ртутних парів) ламп безпосередньо в Житомирі, транспортуючи за межі області вже компактну сировину — рідку ртуть. Однак через закінчення дії ліцензії цю діяльність довелося зупинити. Нині збором відпрацьованих люмінесцентних ламп та їхнім подальшим транспортуванням на переробку в області займається філія ТОВ «Добробут Еко-Україна».
Звичайно, безпека довкілля не залежить від того, яке саме підприємство утилізує небезпечні відходи. На жаль, цього не скажеш про саму вартість послуги, бо кожному зрозуміло, що транспортувати з Житомира аж на Донеччину кілька кілограмів ртуті чи величезний за обсягом небезпечний вантаж — як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Отож цілком закономірно, що вартість послуг з утилізації ламп істотно зросла і становить нині 5,6 грн за штуку, хоча ще два роки тому — 1,95 грн.
Це далеко не кращим чином позначилось на кількості ламп, що надходять на переробку. Так, наприклад, якщо в 2009 році їх на території області здано 99 329 штук, то торік — лише 29 348, або в 3,3 раза менше! Звісно, можна заспокоювати себе тим, що раніше утилізувалось чимало морально застарілих трубчастих ламп, тимчасом як сучасні компактні люмінесцентні джерела світла ще не почали масово виходити з ладу.
Однак вражає те, що за весь минулий рік і перший квартал ц. р. загальноосвітні школи області не здали на утилізацію жодної люмінесцентної лампи! Серед закладів охорони здоров’я за згадуваний період високий рівень екологічної культури продемонстрували лише дві установи — обласні клінічна та психіатрична лікарні, звідки надійшло відповідно 244 і 300 ламп. Погодьтеся, людині зі здоровим глуздом важко повірити, що у всіх школах і майже у всіх медичних закладах Житомирщини не вийшло з ладу жодного люмінесцентного джерела світла, тим часом як у двох лікарнях — чомусь справжній «мор». Доречніше допустити, що насправді ситуація скрізь однакова, але недіючі лампи або складають у підсобках, або просто викидають на смітник. Причому ще невідомо, що страшніше, бо в першому випадку під цілком реальною загрозою здоров’я дітей і пацієнтів, у другому — всього довкілля і кожного з нас.
Не менше шокує, що в десяти районах Житомирщини за весь минулий і нинішній рік навіть підприємства й установи не здали на утилізацію жодної люмінесцентної лампи. В цьому тривожному списку — майже весь густонаселений чорноземний південь області, хоча нині навіть на віддалених поліських хуторах уже оцінили переваги компактних і ощадних люмінесцентних світильників.
Фото Володимира ЗАЇКИ
Викинути не можна здати
Немає потреби доводити, що викидати лампи із ртуттю на смітник — рівнозначно самовбивству. Відтак начебто всім зрозуміло, де ставити кому у фразі «викинути не можна здати». Але на нібито просте запитання — куди населенню здавати небезпечні відходи? — відповіді немає ні в кого. Звісно, теоретично їх можна відвезти на пункт прийому ТОВ «Добробут Еко-Україна» в Житомирі. Та, як виявилося, туди ще не звертався навіть жоден із 270 тисяч житомирян. Отож сподіватись, що житель поліської глибинки поїде до обласного центру задля того, щоб за власний кошт здати на утилізацію кілька люмінесцентних ламп, — явна фантастика. Причому навіть не наукова.
Тим часом, якщо уважно прочитати «Правила безпечної експлуатації компактних люмінесцентних ламп», що додаються при продажу до кожної з них, то там чорним по білому надруковано: «Лампи, які вийшли з ладу, підлягають здачі для їхньої утилізації в пункти, які визначені місцевими органами самоврядування». Однак самі «органи» про це не відають. Причому не лише на Житомирщині.
Здавалось би, найпростіший вихід — зобов’язати магазини, в яких реалізовують люмінесцентні лампи, приймати їх на утилізацію. Тим більше, що подібний досвід зі здачею відпрацьованих автомобільних акумуляторів в Україні вже є. Не секрет, що раніше цей небезпечний мотлох масово забруднював довкілля. Та щойно здавачам акумуляторів почали надавати в автомагазинах знижку при покупці нових батарей, ситуація кардинально змінилась на краще.
До речі, керівник Житомирської філії ТОВ «Добробут Еко-Україна» Ігор Солошенко готовий хоч сьогодні укласти відповідні угоди з підприємствами торгівлі і навіть згоден вивозити накопичені відпрацьовані люмінесцентні лампи власним транспортом. Крім того, за доброї волі органів місцевого самоврядування не проблема створити такі прийомні пункти при ЖЕКах і навіть сільрадах, щоб поліщуки мали куди здавати небезпечний непотріб навіть у віддалених населених пунктах.
Питання лише в тому, хто буде за це платити? Причому йдеться не тільки про вартість самої утилізації (до речі, у планах «Добробут Еко-Україна» — налагодження демеркуризації ламп безпосередньо в Житомирі, що має істотно зменшити транспортну складову виробничих витрат).
Глухий кут… для самих себе
Додатковим «головним болем» став встановлений новим Податковим кодексом України механізм нарахування екологічного податку за відходи. Його платниками є «суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не проводять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства… під час провадження діяльності яких… здійснюється розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах». У додатковому листі-роз’ясненні Державної податкової адміністрації України від 06.05.2011 року № 12789/7/15-0817 вказано, що «починаючи з 01.01.2011 року є об’єктом та базою оподаткування відходи (в тому числі макулатура, люмінесцентні лампи та побутові відходи тощо), що тимчасово розміщуються (зберігаються) на власній території підприємства (до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб’єкту господарювання)». Від сплати екологічного податку звільнено лише суб’єктів господарювання, які згідно з отриманими ліцензіями провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі вторинних відходів.
Інакше кажучи, тепер незалежно від того, хто прийматиме відпрацьовані люмінесцентні лампи, — магазин, ЖЕК чи сільрада, — навіть за тимчасове зберігання відходів доведеться сплачувати екологічний податок. Причому за загальним правилом його розмір залежить від класу небезпечності відходів та їхніх обсягів у тоннах, однак для люмінесцентних ламп зроблено виняток — 7,5 грн за штуку. З одного боку, це нібито красномовно засвідчує їхню особливу небезпечність для довкілля, та з іншого — навряд чи хоч один магазин чи бюджетна установа ризикнуть приймати від населення відпрацьовані люмінесцентні лампи, утилізація кожної з яких обійдеться у 5,6 грн, а навіть коротке зберігання — ще в 7,5 грн за штуку.
Тим часом у Західній Європі відпрацьовані лампи просто залишають у найближчому промисловому супермаркеті, де для їхнього збору встановлені спеціальні контейнери. До речі, поряд з ними — ємкості для використаних електричних батарейок, на етикетках яких усім зрозумілий, але вперто ігнорований у нашій країні символ — «у сміття не викидати».
Дещо іншим шляхом пішли наші сусіди. Зокрема в Москві всі ЖЕКи зобов’язані безкоштовно приймати від населення ощадні лампи, що вийшли з ладу. Натомість ми вчергове вимостили добрими намірами самі собі дорогу до… пекла. Законодавча норма фактично спровокувала ситуацію, коли відпрацьовані люмінесцентні лампи разом з іншим непотребом викидатимуть куди доведеться. У кращому разі — на звичайні сміттєзвалища. У гіршому — на стихійні смітники, в які масово перетворюються яри, придорожні посадки, прилеглі до населених пунктів зелені насадження. От лише не слід забувати, що забруднення довкілля ртуттю, на відміну від скла чи пластмаси, загрожує справді апокаліпсичними наслідками…