Минулої суботи селяни на Рівненщині перекрили трасу Київ—Чоп. Не просто загородили живим тунелем, а в цілком законний спосіб: вони просто безперервно ходили по «зебрі». Нервові водії по обидва боки одного з кращих відрізків міжнародного транспортного коридора, кілометрові черги з вантажівок, легковиків та рейсових автобусів — ніщо не зупиняло людей.
Адже того дня вони ховали односельця, який загинув на тій-таки «зебрі», прямуючи з одного кінця села до іншого. Ця комфортабельна для водіїв траса, яка ділить село навпіл, стала для місцевих жителів страшним убивцею: з початку року тут загинуло вже 10 жителів села Крупець!!! Це й стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння громади. А сіл, якими пролягає швидкісний транспортний коридор, лише тут, у Радивилівському районі Рівненщини, п’ять.
Люди вимагали належного освітлення тих ділянок, якими їм хоч-не-хоч, а ходити треба. І якщо раніше, попри приписи ДАІ, коштів у дорожників на це не було, тепер вони вмить знайшлися. Але факт залишився фактом: за комфорт на дорогах, створений, до речі, кілька років тому та з помпою введений у дію, люди розплачуються власними життями. Місцева влада, щоправда, тепер порушила питання про обмеження швидкості на небезпечних для селян ділянках, але його, як з’ясувалося, треба вирішувати в Києві: адже це траса міжнародного значення.
Ні, щось таки негаразд у суспільстві, якщо нас змушують виробляти імунітет до… неприродних смертей. Щоденні телевізійні новини — наче зведення з фронту: люди гинуть на дорогах у геометричній прогресії. З різних причин, але не в останню чергу з ось таких, цілком суб’єктивних, яких можна було б уникнути, прокладаючи швидкісні магістралі в обхід населених пунктів (де на Заході ви бачили щось подібне?). Але ж, схоже, тоді, перед президентськими виборами, спрацювала передвиборча «штурмівщина». Якщо вже так сталося, створіть для людей відповідні умови. Бо якщо на Рівненщині згадана траса ще сяк-так освітлюється, то на сусідній Львівщині — суцільна темінь…
«УК» кілька разів виступав на тему «смертельних» доріг на прикладах із Рівненщини: не можна забути 11 смертей у маршрутці Рівне—Київ на 122-му кілометрі житомирської траси чотири роки тому. Люди, які втратили рідних, не отримали жодної компенсації: бо їх везли перевізники, замасковані під вивіскою «Нерегулярні перевезення». За великим рахунком, в області не змінилося нічого: ті самі бусики з нерегулярними перевезеннями вихоплюють пасажирів, які позбавлені можливості придбати квитки на рейс у касі автовокзалу. Воно начебто комфортно: за чотири години дістатися до Києва, але чи не занадто дорога плата за той комфорт?
І головне: кому це вигідно? Люди переконані: оскільки влада не робить висновків, отже, їй. І вголос кажуть про те, що власники маршруток працюють під високим прикриттям.