СОЦЗАХИСТ
Як ведеться нині вітчизняним соцпрацівникам, дізнавався «Урядовий кур’єр» напередодні їхнього професійного свята
У територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Шевченківського району Києва №2 нас зустріли гостинно. І хоч була вже друга половина дня, люди все надходили. Світлана Бабій, беззмінний директор закладу протягом 15 років, розповіла, що всі вони поспішають на… заняття факультету інформаційних технологій. І, побачивши мій здивований погляд, пояснила:
— Ми самі не думали, що пенсіонерів зацікавлять комп’ютерні курси. Та охочих виявилося вдвічі більше, ніж місць на факультеті. Проводить заняття 17-річний волонтер студент-заочник Ярослав Козик. І сивочолі люди ловлять кожне слово юного вчителя, адже вміє розповісти цікаво та доступно. До центру його привела мама, яка багато років керує тут роботою соціальних працівників. Хлопчина має проблеми з опорно-руховим апаратом, тож спочатку відвідував заклад як підопічний. Нині прийняв рішення приносити користь осередку, який став для нього другою домівкою.
Світлана Юріївна розповіла, що бажаючих також навчають іноземним мовам (німецька, англійська, французька). Викладають соцпрацівник та волонтер, в минулому – професійні вчителі. Тут можна відвідати факультети хорового співу й народного танцю, краєзнавчий і літературний осередки.
17-річний волонтер Ярослав Козик навчає підопічних центру працювати на комп'ютері. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Та підопічні центру, яких тут нині майже 3 тисячі, не лише змістовно проводять дозвілля. Вони отримують і лікувальні послуги. У закладі є зала лікувальної фізкультури, ЛФК, маніпуляційний кабінет, УЗД, два масажні кабінети та навіть власна соляна кімната. Щодня ведуть прийом терапевт, геронтолог, ендокринолог, невролог.
У залі лікувальної фізкультури ми познайомилися з 80-річною Раїсою Постніковою. Тендітна літня жінка жваво крутила педалі велотренажера. Вона розповіла, що народилася в Росії, та вже понад 40 років мешкає у Києві. Пані Раїса в минулому — видатна спортсменка, олімпійська чемпіонка з лижного спорту. Але так склалося життя, що її рідні живуть у Росії, чоловік помер і жінка залишилася б на самоті, якби не звернулася до центру. Світлану Юріївну вона вважає чи не найріднішою людиною і дуже вдячна їй за постійну увагу й турботу.
Медична сестра Катерина Орлова проводить процедуру лікування лазеротерапією. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
— Проте соціальні послуги ми надаємо не лише у центрі,— веде далі директор. — У нас працюють 68 соціальних робітників, які допомагають самотнім літнім людям вдома – купують продукти, готують, перуть, прибирають, проводять гігієнічні процедури, та 20 соцпрацівників з вищою освітою, які курують цю роботу. Вони допомагають підопічним оформлювати документи на отримання субсидій, пільг тощо.
Відповідаючи на запитання, як і чому люди обирають цю нелегку та відверто неприбуткову професію, Світлана Юріївна розповіла про власну долю. За освітою вона — психолог. За життєвих обставин довелося самій виховувати двох дітей. І жінка пішла у бізнес. Вісім років без вихідних не минулися, через велику перевтому потрапила до лікарні. А коли оговталася, зрозуміла, що у бізнес більше не повернеться, адже життя одне, а в неї — діти. Тож звернулася до Головного управління соцзахисту та отримала пропозицію очолити соціальний центр. Тоді, у 1997 році, вони тільки починали створюватися. Їй надали напівзруйноване приміщення, в якому за допомогою спонсорів зробила капремонт. А коли взялася за його облаштування, вирішила створити другу домівку для літних самотніх людей.
Ті, хто залишився тут працювати, серцем відчувають потребу допомагати людям. Адже на зарплату трохи більшу за 1000 гривень на місяць до цієї роботи справді маєш прикипіти душею. А ще соцпрацівникам хотілося б, аби, як це було за радянських часів, їх забезпечували безоплатно спецодягом та спецвзуттям, миючими засобами, які часто доводиться купувати за власні гроші.
— Мої знайомі інколи дивуються, як можна на таку зарплату працювати стільки років? Та для себе я зрозуміла головне: людині найкраще там, де її люблять, — зізналася Світлана Бабій.