Мабуть, більшість людей навіть не замислюється над, здавалося б, такими звичними речами, як дістатися до супермаркету або аптеки, потрапити в поліклініку чи відділення Пенсійного фонду, провести вечір з друзями у театрі або кінотеатрі, пройтися історичними місцями міста чи прогулятися парком. Проте є ті, хто не має змоги вільно пересуватися через стан здоров’я.
Більшість часу їм доводиться перебувати у замкненому просторі власних квартир. Іноді людина на візку не може вийти з дому, бо у під’їзді немає пандуса. Незрячому складно рухатися без поручнів, тактильних смуг і звукових маячків.
І це тоді, коли наша держава взяла зобов’язання відповідно до конвенції ООН захищати права та реалізовувати потреби людей з інвалідністю і створити для них безбар’єрне середовище. Проте на практиці відбулися лише незначні зрушення у цьому напрямі.
Щоб не лише на папері
Нещодавно шляхи розв’язання цієї нагальної проблеми обговорили представники Секретаріату Кабінету Міністрів, комітетів Верховної Ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції, Мінсоцполітики, МОЗ, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку та Пенсійного фонду на засіданні Комітету забезпечення доступності осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Засідання відбувалося в онлайн-режимі, отже у ньому мали змогу взяти участь і представники регіональних комітетів доступності.
— Створення безбар’єрного середовища — одне з найголовніших завдань у нашій діяльності. Нині розробляють проект нової редакції Державних будівельних норм з доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення, які будуть адаптовані до європейського законодавства. Триває співпраця з регіонами щодо поліпшення доступності. Усі громадські та державні установи в Україні обов’язково мають бути доступними для людей з інвалідністю не лише на папері, — наголосив головуючий на засіданні заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Лев Парцхаладзе.
Фахівці Мінрегіону дослідили стан доступності в різних областях України. За представленими аналітичними даними можна виокремити області, де намагаються пристосувати соціальні та громадські архітектурні об’єкти для людей з особливими потребами. Серед них Дніпропетровська, Черкаська, Миколаївська,Тернопільська, Харківська, Херсонська, Запорізька,Чернігівська, Кіровоградська та Вінницька. Хоч у цих та інших регіонах, як-от у Києві, встановлено чимало пандусів, табличок зі шрифтом Брайля, звукових пристроїв, однак, на жаль, вони здебільшого не відповідають вимогам і стандартам, за якими могли б полегшити пересування, й не лише особам з інвалідністю, а й людям похилого віку та матусям з малюками у візочках.
— Прикро, що переважно місцеві органи влади, громадські установи та приватні бізнесові структури недбало ставляться до питання доступності, — зазначив уповноважений Президента у справах людей з інвалідністю Валерій Сушкевич. Він додав, що на програми і проекти з розроблення і встановлення засобів та архітектурних об’єктів доступності держава передбачає чималі кошти, а їх використовують нераціонально. Нині заклади освіти, лікарні, соціальні та владні установи, як і раніше, фізично недоступні й навіть небезпечні для людей з інвалідністю та для інших маломобільних груп населення. Два роки не можуть обладнати для людей на візках Поштову площу в столиці. А головна вулиця країни Хрещатик і Майдан Незалежності не пристосовані для візочників, а також для незрячих. В. Сушкевич закликав докласти всіх зусиль, щоб у найближчому майбутньому зробити Київ показовим містом щодо безбар’єрності.
Є досвід, вартий уваги
Досвідом зі створення безбар’єрного середовища поділилися представники комітетів доступності з Полтавщини і Донеччини. Заяви про глобальні проекти з упровадження доступності у столиці прозвучали від представників київської влади. Вони пообіцяли, що через півроку столичними вулицями можна буде вільно і зручно пересуватися будь-якій людині з інвалідністю. Приклад цього — станція метро «Лівобережна».
Нині це показове середовище доступності. Для людей з вадами зору на платформі є тактильна попереджувальна смуга, яскраво-жовте маркування сходів та навколо дверей. Самі ж двері зафіксовано, тож можна не боятися, що вони раптово вдарять.
— То чому не можна у такий спосіб обладнати й інші станції метрополітену, освітити підземні переходи? Чому вже встановлені підйомники для візочників не працюють? Де пандуси з правильним кутом нахилу й зручними поручнями і з покриттям, щоб візок не ковзав? Чому не можна зробити тактильні направляючі доріжки особливо у тих місцях, де зосереджено багато об’єктів для незрячих людей? Це, наприклад, станція метро «Кловська», біля якої розташована Центральна спеціалізована бібліотека для сліпих ім. М. Островського. Багато разів зверталися незрячі до місцевої влади, щоб прокласти від метро до бібліотеки тактильну доріжку. А ще навести лад із паркуванням машин, адже здорові автохами паркуються там, де заманеться, — наголосив Валерій Сушкевич.
І таких питань ще дуже багато. Та хіба для цих елементарних речей потрібні глобальні проекти, які постійно обговорюють на комітетах доступності й колись, можливо, реалізують? Людям з інвалідністю не потрібні паперові чи слайдові умовні проекти або програми. Їм потрібні конкретні реальні дії, щоб урешті отримати змогу вільно й безпечно пересуватися рідним містом і країною.