БЕЗ КРАВАТОК

Директор Вищих курсів
іноземних мов МЗС 
Надія ПЛЕСКАЧОВА

Пригадую, як колись на одному з брифінгів у МЗС України Наталя Зарудна, яка нині обіймає посаду посла у Німеччині, а тоді була керівником управління інформації, з легкістю перейшла на іспанську мову, коли з’ясувалося, що через організаційні накладки перекладати виступ перед журналістами міністра закордонних справ Чилі нікому. Це викликало захоплений шепіт серед присутніх. Свого часу, коли на початку 90-х розбудовувалася зовнішньополітична служба незалежної України, знання іноземної було одним з вирішальних чинників при прийомі на роботу до престижного міністерства. Можливо, тому серед нинішніх українських дипломатів, які дійшли по щаблях службових рангів до високих посад, так багато тих, хто свою першу вищу освіту здобував на філологічних факультетах. Адже іноземна мова — це інструмент дипломата, без якого він просто не зможе працювати. У цьому переконана директор Вищих курсів іноземних мов для дипломатів, викладач німецької мови з багаторічним стажем Надія ПЛЕСКАЧОВА.

Пальма першості — англійській

— Надіє Михайлівно, чи визначена в МЗС кількість мов, яку повинен знати дипломат? Можливо, якісь іноземні мови вважаються обов’язковими?

— Я знаю, що, наприклад, у МЗС Німеччини знання англійської та французької вважається обов’язковим. Для того ж, щоб працювати в МЗС України, дипломат повинен володіти двома будь-якими іноземними мовами. Програма наших курсів поділяється на три обов’язкові рівні: початковий, функціональний та оперативний, які, по суті, відповідають мовній підготовці спеціалізованих вишів. Хочу нагадати, що всі глави зовнішньополітичного відомства незалежної України володіли мовами на високому професійному рівні. Тож серед наших дипломатів нерідко можна зустріти таких, які чудово знають і використовують на практиці три або й чотири іноземні мови.

— Яким чином заохочується в МЗС знання іноземної мови?

— Це враховується при присвоєнні дипломатичних рангів, підвищенні у посаді, направленні співробітників для роботи в закордонних дипустановах. Крім того, за знання однієї мови в повному обсязі нараховується 10% від посадового окладу, за знання двох — 25% (це максимальна доплата). Тим, хто володіє рідкісними мовами, а це східні і мови угро-фінської групи, доплачується 15%.

— На ваших курсах є популярні  і непопулярні мови?

— Якось я прочитала і запам’ятала вислів одного професора-лінгвіста, фахівця з давньогрецької та латини, який сказав: «Для мене мертві ті мови, яких я не знаю». Я вважаю, що це певною мірою стосується питання щодо популярних чи непопулярних мов. Звичайно, найчастіше дипломати вчать на курсах англійську. І викладачів у нас найбільше саме з цієї мови, далі йдуть німецька, французька, іспанська. Також викладаються китайська і японська. Але лише тоді, коли є бажаючі їх вивчати і коли ми можемо запросити досвідченого викладача. Окрім власних штатних співробітників, наші курси залучають за сумісництвом чи трудовою угодою викладачів КНУ ім. Т. Шевченка і Лінгвістичного університету. На жаль, у Києві мало фахівців з мов балтійських країн — литовської, латвійської та естонської, важко знайти викладача португальської мови. Наразі ми відчуваємо потребу у спеціалістах з норвезької, данської, шведської, фінської мов.

Постійні іспити

— Контингент ваших курсів особливий. Це якимось чином впливає на програму викладання?

— До свого приходу в МЗС я 20 років пропрацювала у КНУ ім.Т.Шевченка. Коли потрапила сюди, то зрозуміла, що методику викладання потрібно повністю змінювати. У виші є час, наприклад, на фонетику чи на доскональне вивчення граматики. Тут часу на це просто немає. Матеріал подавати треба на прикладах, за аналогією. Крім того, викладач має розуміти специфіку викладання іноземних мов для співробітників дипломатичної служби. Скажімо, тему «У лікаря» проходять і в університеті, і на наших курсах. Однак для дипломата важливо знати не лише, як самому звернутися до лікаря, а й сформулювати прохання про медичну допомогу для громадянина України за кордоном. До речі, мені самій якось довелося телефонувати фахівцю-кардіохірургу за поясненням, що таке „шунтування серця”. Тільки після відповідної консультації я могла належним чином все перекласти німецькою мовою.

Специфіка ж слухачів курсів полягає у тому, що вони мають сильну мотивацію: вивчити мову, щоб належно виконувати свої професійні обов’язки під час відрядження. Крім того, у МЗС працюють люди, до яких абсолютно справедливо можна застосувати слово «еліта». Це інтелігентні, грамотні, освічені фахівці, з якими викладачам цікаво працювати і обговорювати міжнародні питання під час занять. Мінус у тому, звичайно, що співробітники міністерства вчать мову без відриву від виробництва. Їм дозволяється відводити на заняття іноземною мовою не більше шести годин на тиждень. Але й цими годинами не завжди можна скористатися. Адже наші дипломати дуже завантажені роботою. Якщо ви пройдете по Михайлівській площі після дев’ятої години вечора, то побачите, у скількох вікнах горить світло. І хоча керівник зобов’язаний відпускати свого підлеглого на заняття з мови, це не завжди виходить.

— На курсах вчаться і керівники департаментів?

— Так. Правила складання кваліфікаційного іспиту для всіх однакові і не мають ніяких винятків. Усі співробітники МЗС повинні складати і регулярно перескладати іноземну мову. Тому у нас постійні екзамени. До речі, під час іспитів ми часто даємо для перекладу нашим слухачам статті з газети «Урядовий кур’єр».

— Дякую, це приємно чути. А чи є серед ваших слухачів такі, якими ви пишаєтеся?

— Минулого року під час відвідин МЗС Німеччини у спілкуванні з німецькими колегами я зауважила, що хотіла б перейняти їхній досвід і нові методики мовної підготовки дипломатів. У відповідь я почула дуже високу думку про мовний рівень українських дипломатів, які працюють у ФРН. І це був не просто комплімент. Річ у тім, що штатний розклад наших посольств не передбачає посади перекладача (хоча, як на мене, вона повинна бути обов’язково). Нашим співробітникам доволі часто доводиться брати на себе ці функції. Наприклад, у посольстві України в Німеччині принаймні п’ять-шість дипломатів можуть спокійно виступити в ролі перекладача або доповідача, тобто вони володіють мовою на професійному або експертному рівні.

Дружба  без перекладача

— Свого часу держдепартамент США серйозно занепокоївся браком серед своїх співробітників фахівців з арабської мови. У нас такої проблеми не існує?

— Так, я читала цей лист американського держдепартаменту. І ми, враховуючи вплив арабського світу на міжнародній арені, зростання кількості людей, які говорять арабською, викладаємо цю мову у нас на курсах і маємо висококласних фахівців. На сьогодні у нас порівняно небагато слухачів курсу арабської мови — всього шестеро осіб, однак більшість дипломатів, які нею володіють, перебувають нині на роботі за кордоном.

— Чи є серед українських дипломатів такі висококваліфіковані знавці мови, яких важко замінити і тому термін їхнього відрядження продовжують?

— Колись Геннадій Йосипович Удовенко сказав, що дипломат повинен перебувати за кордоном не довше чотирьох років. Якщо він знаходиться там довше, то це означає, що він працює вже не на свою країну. Це, звичайно, професійний жарт. Однак, на мою думку, насправді термін закордонного відрядження має бути не більше п’яти років, після цього дипломат повинен попрацювати півтора-два роки у центральному апараті. Фахівці, яким важко знайти заміну, у нас справді є. Передусім, це арабісти, які, крім мови, чудово знають арабський світ — культуру, історію, менталітет.

Вільне володіння іноземною мовою країни перебування і знання її специфіки означає можливість встановлювати дружні особисті стосунки. Завдяки цьому дипломат отримує цінну інформацію, якої ніколи не отримав би з офіційних джерел. У зв’язку з цим, я пригадую, як у моїй присутності колишній посол у Німеччині Анатолій Пономаренко (на жаль, нині покійний) вів бесіду з тодішнім міністром закордонних справ ФРН Клаусом Кінкелем. Анатолій Пономаренко віртуозно володів німецькою і спілкувався з німецьким дипломатом як з давнім другом. Вони були на «ти». Гадаю, такі дружні стосунки ніколи не зав’язалися б, якби вони спілкувалися через перекладача.

— На вашу думку, у чому полягає секрет вивчення іноземної мови?

— Зі свого досвіду скажу, що людей, які не могли б вивчити мову, не існує. Просто хтось може опанувати мову на високому рівні, інший використовує лише обмежену лексику. Іноземна мова дещо подібна до таблиці множення: треба багато вчити напам’ять. Звичайно, у процесі навчання рівень викладача, його педагогічний талант має значення. Але якщо ви самі не захочете взяти те, що дає викладач, нічого не буде.

Іноді в метро можна побачити оголошення приблизно такого змісту: «Приходите к нам в центр! Вы выучите у нас английский раз и навсегда». Особисто я ніколи не послала б на ці курси свою дитину. Іноземну мову не можна вивчити раз і назавжди, сказавши собі: «Я знаю все досконально». Мова змінюється буквально щодня, постійно з’являються запозичення і неологізми. Я пам’ятаю, коли вперше у документах з’явився вислів «виклики і загрози». Ми з колегами думали, радилися, як правильно його перекласти з англійської, німецької, французької. А тепер цим висловом вже нікого не здивуєш.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Надія ПЛЕСКАЧОВА. Народилася на Чернігівщині. У 1970 році закінчила КДУ ім. Т.Шевченка. Після його закінчення викладала німецьку мову на факультеті романо-германської філології. У 1998 році прийшла на роботу до МЗС УРСР на Вищі курси іноземних мов. З 2003 року обіймає посаду директора Вищих курсів іноземних мов при Дипломатичній академії МЗС України. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

З АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ 

У розпорядженні НКЗС УРСР за 18.01.1945, підписаному Дмитром Мануїльським,  зазначається, що вивчення іноземних мов на курсах тричі на тиждень співробітниками НКЗС прирівнюється до виконання службових обов’язків. «Для тих курсантів, які мають гарний успіх у навчанні, дозволяється один раз в неділю займатися усною розмовою» (збережено мову оригіналу).