Гарячою новиною у тернопільських засобах масової інформації нещодавно стало міліцейське повідомлення про затримання 17-річного закоханого в одному з районів області. Хлопчина позичив кілька балончиків аерозольної фарби й узявся розписувати стіну автобусної зупинки, повз яку щодня проходила дівчина його мрії. Перехожі від «художніх» освідчень парубка не розчулились. А навпаки, повідомили про них правоохоронцям, розцінивши цей вчинок як прояв хуліганства. Невдовзі юнакові довелося перефарбувати стіну, на якій вправлявся у виведенні сокровенного слова. Допомагав йому знищувати наслідки безвідповідальних дій тато. Більше того, тепер батькам хлопця доведеться сплатити ще й штраф.
Цей приклад, на жаль, непоодинокий. Пройдіться парками хоча б обласного центру, подивіться на будинки — і вам зарябіє від шаблонних величезних написів на кшталт «зайчику, кицько, Іринко, Юлю (і т.д.), я тебе люблю (кохаю)». Тим часом, буває, інші «романтики» переробляють ці юнацькі «зітхання» навіть на непристойні фрази. Невтямки ні одним, ні іншим писакам, що у такий спосіб вони не лише забирають у кохання ореол світлості, піднесеності, а й псують чуже майно, завдають матеріальних збитків місту, позбавляють його естетики.
Слово «любов» в українській мові багатозначне. І це яскраво ілюструють на стінах міських будинків, тротуарах і навіть асфальтівці горе-художники. Прочитаєте не лише чийсь глум над коханням. Тут вам «продемонструють» свою любов чи уподобання до музичного стилю або групи, політичної партії, фірми, виведуть бозна-які заклики та слова й малюнки, що виходять за межі загальноприйнятних моральних норм. Кожні вибори — це ще додаткова, до того ж значна порція розфарбувань, незграбних, неестетичних писань. Депутатів обрали, але місто над Серетом, скажімо, ще й досі червоніє від кривуль, якими горе-художники вивели абревіатуру однієї з партій. Виходить, агітувати в передвиборний час, нехай і способом вандалізму — мастаки. А прибрати весь цей непотріб згодом — зась. Сумний досвід засвідчує, що назви політичних партій, громадських організацій та об’єднань, прізвища кандидатів у депутати залишаються «увіковіченими» на залізобетонних стовпах, будівлях, у ліфтах, під’їздах і різних інших спорудах на тривалі роки. До прикладу, в одному із сіл Козівського району місцеве колективне господарство встигло звести лише коробку двоповерхового, напевно, адміністративного будинку неподалік жвавої автотраси, що веде у сусідні області. Колгосп зліквідували, а будівлю так ніхто й не взявся доводити до пуття. Зате вона ще п’ять років тому стала «білбордом» для виборних перегонів. Тоді тут з’явилася фраза голосувати «За (далі вивели прізвище лідера однієї з партій)!». Згодом місцеві жартівники кілька літер забрали, й дотепер «красується», щоправда, вже не заклик, а радше прохання «Вина!».
Не відаю, чи вже й справді село так хоче вина, зате достеменно знаю інше: є тут безперечна, даруйте за каламбур, вина тих, хто малює, пише, а отже, псує стіни будівель, вітрини крамниць, завдає шкоди праці будівельників, комунальників.
Збитки від «творчості» любителів графіті для власників будинків, інших об’єктів відчутні. Наразі за порушення правил благоустрою «художник» може сплатити від 20 до 80 неоподатковуваних мінімумів, тобто 320—1360 грн. Сума не така велика. Мабуть, своє слово у кількаразовому збільшенні розмірів таких штрафів мав би сказати і новий склад парламенту.
Протягом нинішнього року в Тернополі правоохоронці затримали 15 «графітників»-зловмисників. Але місцева влада в розв’язанні проблеми «обмальовувань» міських об’єктів покладається не лише на те, щоб спіймати та оштрафувати лиходіїв. Проводить останніми роками акції, фестивалі та конкурси для тих, хто графіті розглядає як альтернативне мистецтво, яке може прикрасити місто, — взяти хоча б розмальовування каналізаційних люків чи трансформаторних будок. Виділила навіть для шанувальників графіті величезну залізобетонну конструкцію на одній з центральних вулиць.
Отже, якщо людиною справді керує любов, то вона робитиме добро тим, хто її оточує, і місту чи селу, де мешкає.