Епіфаній (у миру Сергій Петрович Думенко) народився 3 лютого 1979 року в селі Вовкове Іванівського району Одеської області. Проте його дитинство і юність пройшли на Буковині, в селі Стара Жадова Сторожинецького району.

Це село лежить приблизно за 50 кілометрів від обласного центру, в передгір’ї Карпат. Його населення становить майже 2,5 тисячі осіб, і тут мирно співіснують кілька різних конфесій.

Корову пас із книжкою

З дитинства майбутній глава Української православної церкви митрополит Епіфаній разом зі своєю матір’ю та бабусею відвідував православну церкву московського патріархату, оскільки у Старій Жадові єпархія УПЦ КП з’явилася лише в 1992 році.

Односельці кажуть, що сім’я живе на околиці села, тож вирушаю туди. Звичайний сільський будинок, одноповерховий, але ретельно доглянутий. І він, кажуть люди, зовсім не змінився після того, як Епіфаній став митрополитом у Києві.

Удома у митрополита Епіфанія немає нікого. За господарством доглядає сусідка. Вона каже, що мати митрополита після Об’єднавчого собору поїхала до Києва. А двоє братів нині перебувають за кордоном на заробітках.

«Мама поїхала до Києва підтримати сина, — каже сусідка Галина Данилюк. — Я дізналася про це з інтернету. Дуже всі зраділи, бо ця дитина виросла на моїх очах. Був дуже хорошою дитиною, нікого з сусідів не ображав. Церковною справою цікавився ще змалечку. Коли вчився у школі, телефоном замовляв богословські книги, які приходили йому поштою. Дуже любив читати і гарно вчився у школі. Всюди з книжкою ходив, навіть корову пас із книжкою. Допомагав матері по господарству: і корову пас, і у свиней чистив, і на городі сапав — одним словом, усе робив. Після школи навчався у різних духовних закладах, навіть у Греції», — сказала жінка.

У Старожадівській ЗОШ І—ІІІ ступенів, де вчився новообраний керівник Православної церкви України, висить стенд зі світлинами визначних випускників закладу. Серед них є й фотографія митрополита Епіфанія — Сергія Петровича Думенка.

«Це стенд, де ми збираємо інформацію про випускників нашої школи, які стали відомими за межами села, району чи навіть області. Тут також є фотографія нашого випускника Сергія Думенка, глави єдиної Православної церкви в Україні митрополита Епіфанія, — з гордістю розповідає директор школи Ганна Гранат. — Ця фотографія висить на нашій дошці пошани вже шостий рік, відколи він став митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Білоцерківським.

Першими емоціями, коли дізнались новину про обрання його главою Української церкви, були радість і хвилювання, — продовжує директор. — У нього зараз така важлива, почесна і відповідальна місія. Дай Боже йому здоров’я, щоб він справився з нею. Я вчила його математики у 4 і 5 класах й уже тоді думала, що це буде непроста людина. Він був дуже спокійним, ніколи не пам’ятаю, щоб він із кимось бився, сварився, щоб він комусь нагрубіянив. І коли він обрав цю дорогу, коли ми дізналися, що він пішов вчитися на священика, я тоді сказала, що бачила його у цій ролі ще малим».

Ми з директором зайшли у клас, у якому навчався майбутній очільник Української православної церкви. Ішов урок у шостому класі.

«Саме в цьому класі на першій парті сидів Сергій Думенко. Тож, дітки, маєте з кого брати приклад», — звернулася до дітей учителька.

Директор показала книжку «Обитель Архангела», яку отець Епіфаній ще раніше подарував рідній школі на згадку.

«Сергій був дуже відповідальним і жодного разу не прийшов на урок непідготовленим, — згадує освітянка. — Не скажу, що він був круглим відмінником, але з математики у 4 та 5 класах мав п’ятірку. Був дуже допитливим на уроці. Але найбільше він усе-таки цікавився історією та суспільно-гуманітарними дисциплінами, багато читав. Саме цим відрізнявся від інших дітей, що був серйозним, вдумливим і відповідальним як для дитини його віку. Ще він був зібраним та охайним у всьому: від записів у зошиті до зовнішнього вигляду.

Учитель географії Василь Бабінчук, який вів у майбутнього митрополита Епіфанія свій предмет у 5—11 класах, каже, що запам’ятався йому учень врівноваженістю і спокійністю.

«Це було із 20 років тому, коли Сергій Думенко в нас навчався. Дуже спокійний був. Уже в такому малому віці завжди думав, що говорить. Любив обґрунтовувати свої відповіді. Саме цим вирізнявся. А в іншому був такий, як решта учнів: грав у футбол, десь діти жартували, десь пустували — але все одно він був трохи спокійніший за інших», — сказав географ.

Давав списувати «домашку» і сам інколи списував

Поділилася спогадами про навчання у школі майбутнього митрополита і його однокласниця, а нині вчитель цієї школи Марина Мазур. Вона каже, що нинішній глава церкви підтримує постійний зв’язок з однокласниками.

«Доволі близько з ним спілкувалися у школі, і вже навіть по її закінченні, коли Сергій вступив у духовну семінарію, то час від часу зідзвонювалися. Він цікавився життям наших однокласників. Коли комусь потрібна була допомога, ніколи не відмовляв і намагався допомогти чим міг. Два роки тому було 20 років, як ми закінчили школу. Коли організовували зустріч випускників, я особисто йому телефонувала і запрошувала. Погодився і планував приїхати, але в останній момент передзвонив і повідомив, що мусив поїхати на важливу зустріч за кордон. Усім нашим однокласникам передавав вітання і просив вибачення за те, що не може приїхати.

Усяке, звичайно, бувало у нашому класі. Частіше Сергій сам виконував домашнє завдання і давав іншим списувати. Але бували випадки, коли і йому допомагали. Це звичайне шкільне життя. Ходив із нами й у походи в гори, їздив на екскурсії з нашим покійним класним керівником. Був простим, звичайним хлопцем».

Учителька показала кіль­ка шкільних фотографій, які знайшла у своєму кабінеті. Тут є і чорно-білі світлини з молодших класів і вже кольорові знімки дорослих школярів.

«Ось Сергій, крайній праворуч, у білій сорочці з краваткою. А ось це фотографія з випускного, він біля нашого покійного класного керівника також у костюмі з краваткою. Завжди вирізнявся охайністю, і школу закінчив на відмінно», — пригадує однокласниця.

Усі односельці митрополита Епіфанія, з якими мені вдалося поспілкуватися, щиро раділи його обранню та одночасно бажали терпіння у його нелегкій справі.

«Хотілося б йому побажати багато здоров’я, терпіння, мудрості. Нехай йому все вдається, всі ті мрії, задуми, які він собі запланував, нехай збудуться», — сказала Марина Мазур.

Віталій ОЛІЙНИК,
Укрінформ, Чернівці