Польща — взірець країни, яка успішно реформувала свою економіку і стала повноправним членом Євросоюзу та Організації економічної співпраці і розвитку. Україна, що стала на шлях реформ, зацікавлена в застосуванні досвіду Польщі, наприклад у реформі місцевого самоврядування. На цьому наголосив Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з «батьком» радикальних польських реформ Лєшеком Бальцеровичем і запропонував йому долучитись до їх здійснення в Україні, повідомляє прес-служба глави держави. Варто зауважити, що не всі поляки спершу були в захваті від реформ Бальцеровича, адже недаремно їх називали у народі «шоковими».
Та як показала історія, вони хоч і були болючими, та вивели Польщу в лідери за рівнем життя й у перелік успішних країн Євросоюзу.
Зустрівся з автором «шокової терапії», або «плану Бальцеровича», з огляду на те, що прогрес у виконанні реформ має для України життєво важливе значення, і Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Відомий економіст висловив готовність допомагати Україні порадами. Але робитиме він це, не обіймаючи державних посад. Про це, а також про своє бачення виведення з кризового стану України Лєшек БАЛЬЦЕРОВИЧ розповів «УК».
.jpg)
— Чи могли б ви оцінити проведення реформ в Україні та поділитися рецептом виходу із кризи?
— Я ніколи не коментую реформ. Можу лише сказати, що МВФ та інші радники, як на мене, встановлювали правильний діагноз Україні. В умовах дефіциту бюджету та корупції передусім треба провести радикальні реформи за витратами, які не можуть бути більші, ніж доходи, і створити систему, в якій не можна буде красти.
Нині слід професійно підготувати до приватизації державні підприємства, розбити монополії, провести дерегуляцію бізнесу, реформувати НАК «Наф?тогаз України», зменшити субсидії та збільшити до 67 років пенсійний вік, який найнижчий у світі.
Це потрібно для гасіння політичної та економічної пожежі навіть попри те, що відбувається на сході України. І якнайшвидше. Адже вам потрібні кошти на оборону держави та інвестиції. У вас є дуже добрі економісти, вони знають, що робити. До них просто треба інколи дослухатися.
— Ви вірите, що в Україні це можливо?
— Якщо постійно говорити про те, що це неможливо, то це буде неможливо. У вас ситуація набагато легша, ніж була у Польщі 1989 року. Польща здійснила ці реформи, потім інші країни Східної Європи. Чому ви не зможете? У вас був можливий Майдан. У вас є великий культурний потенціал, ви показали, що в Україні можливі дуже складні речі. Покажіть, що ви не Греція! Що можете не лише просити гроші в інших країн, а робити радикальні реформи.
— Якщо вже на те пішло, то тоді Євросоюз надав Польщі чималу підтримку…
— Найбільша підтримка Євросоюзом Польщі — це скорочення на 50% зовнішнього боргу. Але це відбулося лише після проведення реформ і завоювання країною хорошої репутації. Для цього було проведено велику дипломатичну роботу. У кого я лише не був, навіть у Папи Римського. Ще мільярд доларів підтримки надійшло з ЄС уже під час переходу зі злотого на євро.
Якщо ви підете шляхом радикальних реформ, можливо, що ЄС піде й вам на певні поступки. Але для цього треба добре попрацювати. З огляду на воєнні дії на сході Захід має підтримати вас фінансово і озброєнням, як це було під час конфлікту з Афганістаном. А також підтримати рух вільної Росії.
— Як ви ставитеся до того, що міністрами в Україні стають іноземці, а керівниками держкомпаній — люди з бізнесу? Якби вам запропонували якусь посаду в Україні, погодилися б?
— У вас багато фахівців і професійних кадрів. Міністр — це політична посада, і я б не робив іноземців міністрами. Вони можуть лише консультувати уряд та комунікувати із суспільством, що я й робитиму, приїжджаючи до вас у гості двічі на рік.
Щодо залучення людей з бізнесу до управління держпідприємствами, то тут треба дивитись у кожному конкретному випадку на наявність чи відсутність конфлікту інтересів та їхню ефективність на попередній роботі. Вони можуть бути більш компетентними і успішними управлінцями, звісно, якщо їм вдасться зламати корупційні анклави.
— Ви виступаєте за тотальну приватизацію чи все-таки деякі підприємства мають лишатись у держвласності?
— Хіба що суди і уряд (сміється). Усе інше державне треба віддати у приватні руки. Держпідприємства у всіх країнах — це влада політиків. Останні призначають своїх людей на посади директорів держпідприємств, а ті натомість мають бути слухняними і працювати спонсорами системи. В результаті не бачимо високих економічних показників цих підприємств.
Зате на виборах перемагає чимало політиків — «Дідів Морозів», які обіцяють реформи, натомість стрижуть і друкують гроші. Лише розвиток громадянського суспільства, посилення частки приватного сектору у всіх сферах життя та локальної демократії на місцях можуть переломити ситуацію.
Нині Україна вже перейшла від соціалізму до політичного капіталізму, але останній не набагато кращий від попереднього устрою, де все тотально контролювали політики і вибудовували на зв’язках. На мою думку, економіка має бути поза політикою, як у Польщі, де вільний капіталізм і де в системі дедалі менше держави і більше приватного сектору та конкуренції. Завдяки цьому та іншим реформам нам вдалося лише за кілька років досягти зростання ВВП на понад 100%.
— Хочете сказати, що в Польщі немає стратегічних підприємств, заборонених для приватизації?
— А що таке стратегічне підприємство? Можете дати дефініцію? Слово «стратегічне» без визначення — пастка. Для політиків це втримання контролю над підприємствами і влади. Чи добре це для підприємств і економіки держави? Питання, як кажуть, риторичне. Для мене слово «стратегічне» — це щось важливе для життя людей. Приміром продовольство.
У Польщі, звісно, теж є список стратегічних об’єктів, які не можна приватизувати, але він постійно скорочується.
— Але ж держава має контролювати певні процеси, зокрема в енергетиці, щоб зменшити залежність від інших країн.
— Я ніколи не знав, що таке державні інтереси в енергетичній чи в будь-якій іншій сфері. У нас теж так кажуть, коли хочуть, аби все залишилось як є, але я завжди питаю: що це означає? Щоб більше було електрики чи ще чогось для політиків? Інтереси суспільства у тому, щоб були дешеві ресурси, а це можливо лише внаслідок конкурентного ринку.
А щодо зменшення залежності від інших країн, зокрема РФ, то цього треба досягати іншими шляхами. Приміром, скорочувати споживання газу, якого українці використовують надміру через те, що навіть багаті отримують субсидії за рахунок бідних шляхом бюджетного фінансування. А також шляхом створення найкращих умов для приходу інвесторів в Україну у видобуток сланцевого газу тощо.
— Чи доцільно віддавати у приватні руки держпідприємства нині, коли в Україні економічна криза, тривають воєнні дії на сході, отже, не буде високої ціни?
— Якщо у підприємства є втрати і воно потребує субсидій, то краще, щоб їх не було. Зрозуміло, що не всі підприємства треба продавати одразу. Але неформальну приватизацію, яка називається корупцією, треба ліквідувати. Крім того, варто уникати приватизації монополій, їх потрібно спочатку розділити. Можливо для деяких підприємств слід створити спеціальні податкові умови, аби вивести їх у прибуток і вигідніше продати. Але такі винятки робити не для всіх.
— До речі, а як щодо землі? Чи треба лишати якусь частку у держвласності? І коли відкривати ринок землі?
— У Східній та Центральній Європі немає землі у держвласності, й вам теж треба цього позбуватися. Щодо ринку землі, то його слід відкривати вже зараз.
Галина ІЩЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Лєшек БАЛЬЦЕРОВИЧ. Народився 1947 р. у м. Ліпно (Польща). Закінчив Головну школу планування і статистики (Варшава) та Університет Св. Джонса (Нью-Йорк). У 1978—1981 роках очолив групу незалежних вчених з розробки економічних реформ, автор теорії «шокової терапії». У 1989 році — заступник голови Ради міністрів, міністр фінансів, голова економічного комітету Ради міністрів. 1997 р. — заступник прем’єр-міністра і міністр фінансів в уряді Єжи Бузека.
2000-го подав у відставку через незгоду з економічною політикою уряду. З 2001-го по 2007 рік — голова Нацбанку.
У 2007 році European enterpris institute (Брюссель) присвоїв йому титул «найбільшого реформатора в країнах Євросоюзу». А 2008-го він увійшов у вісімку членів експертної групи з розробки рекомендацій щодо запобігання наслідкам світової фінансової кризи в країнах Євросоюзу на чолі з головою МВФ Жаком де Ларозьєром.
Ми в Google+