Евакуйований з непідконтрольної території Луганський державний медичний університет нині працює в Рубіжному, хоч попередньо мав переміститися чи не на Закарпаття. Право розгорнути його на українській території рідної області від початку підтримали очільники обласної державної і військово-цивільної адміністрацій. Нині виш уже має два навчальні корпуси, гуртожиток для студентів, клінічні бази. Тут працюють 16 професорів і 55 кандидатів медичних наук. Число студентів щороку збільшується. Однак медуніверситет, який переважно самостійно облаштовується на підконтрольній території, все-таки очікує на допомогу держави у розв’язанні тих проблем, з якими самотужки впоратися не в змозі.
«У нас навчаються 938 українських студентів, 161 іноземець із 17 країн, а також 136 інтернів. До того ж спеціальні курси проходять майже 400 слухачів-курсантів. Готуємо 46 аспірантів. Ми не закрили жодної кафедри, працюють усі шість факультетів. Не практикуємо дистанційного навчання — це принципово для вишів нашого профілю, — розповідає ректор Луганського державного медичного університету заслужений лікар України професор Ігор Іоффе. — Маємо у своєму розпорядженні клінічні бази в кількох лікарнях. Наприклад, кафедри онкології та урології, а також хірургії працюють у Кремінській районній лікарні. Ця співпраця взаємовигідна: нам надають приміщення для навчання, а ми — роботу професорів, нашу інтелектуальну власність, адже фахівці проводять лікування та операції».
Але ось питання: чи має районна лікарня таке сучасне обладнання, щоб тут навчати студентів новітніх методів лікування?
За словами Ігоря Іоффе, в Луганській області помітна досі не бачена активність серед очільників територій щодо модернізації місцевих медичних установ. Пов’язано це передовсім із тим, що через реформування системи охорони здоров’я і створення госпітальних округів передбачається перепрофілювання лікарень на такі, що стануть медичними установами першого рівня або перетворяться на хоспіси. Тож обладнання лікарні визначає, чи далеко доведеться їздити місцевим жителям по висококваліфіковану медичну допомогу. Окрім того, медичні установи постраждалої від бойових дій Луганщини оновлюються і з міжнародною допомогою.
«Нарешті ми самі вдосконалюємо клінічні бази. Наприклад, нещодавно рішенням сесії Рубіжанської міської ради нам віддали перший поверх міської стоматологічної поліклініки. Ми зробили там ремонт, встановили найсучасніше обладнання для навчання наших студентів-стоматологів. А це 41 вітчизняний студент та 41 — іноземний», — підкреслює Ігор Володимирович.
Вступити на навчання у медичний університет на підконтрольній території Луганської області стає дедалі важче. Адже для медичних ВНЗ запроваджено мінімальний бал з кожного конкурсного предмета не менш як 150.
«Ситуація нелогічна. Адже зробили так: взяли кількість абітурієнтів, які хочуть вступити в медичні виші, поділили на кількість бюджетних місць і вивели середній бал ЗНО в абітурієнта, який подає документи, наприклад, з української мови — 161,3. Людині, яка хоче бути викладачем української мови, щоб вступити до педагогічного вишу, потрібно мати лише не менш як 100 балів з української мови. А майбутній лікар повинен знати українську мову не менш як на 150 балів? Та й хто сказав, що людина, яка склала ЗНО на вищий бал, стане кращим фахівцем у тій галузі, яку обрала?» — коментує ситуацію ректор.
За його словами, бажано, щоб Міністерство охорони здоров’я до закінчення АТО дозволило б Луганському державному та Донецькому національному університетам самим встановлювати конкурсний бал ЗНО для жителів цих областей.
Проблемним стало й питання з працевлаштування випускників в області після того, як Міністерство охорони здоров’я скасувало наказ про те, що після навчання на бюджеті молодий спеціаліст має три роки відпрацювати там, куди його відправить держава за розподілом. Тепер людина сама обирає, де їй працювати, навіть якщо вчиться на бюджеті.
Тим часом вже нині Польща всім українським інтернам пропонує 3 тисячі євро стартової зарплати. Як конкурувати в такій ситуації роботодавцям з обласного департаменту охорони здоров’я? Тим більше, що соціальний пакет в Україні однаковий і для того, хто вирушає працювати в прифронтову зону, де постійні обстріли (Щастя, Попасна, Станиця Луганська), і в тих, хто працевлаштовується на територіях, яких бойові дії не торкнулися. Ставки в усіх однакові.
Але в області великий дефіцит кадрів у системі охорони здоров’я: укомплектованість кадрами — 57%. А якщо підуть на заслужений відпочинок пенсіонери, які нині працюють, то цей показник не перевищить 13—15%.
У заслуженого лікаря України доктора медичних наук, професора, почесного громадянина Сватового Ігоря Іоффе є власні міркування про те, як врегулювати таку складну ситуацію.
«Лікаря для області потрібно виховувати із самого початку. Треба, щоб було своєрідне спецзамовлення місцевого масштабу, — розмірковує він. — Почати слід із випускників шкіл. Уже сьогодні варто провести зустрічі з батьками й випускниками, визначити кількість потенційних абітурієнтів. Розробити програму підтримки студентів у медичному закладі й затвердити таку програму сесійним рішенням, щоб на передбачені кошти вчити тих, хто хоче стати лікарями. Укласти з ними договори і сплачувати стипендії, щоб у подальшому вони повернулися на роботу в рідні райони. Нині в нас до 82% — це студенти з нашої області».
Він сподівається, що обласна інфраструктура, яка облаштовується в нових реаліях, приросте й створенням університетської клініки.
А поки що питання обговорюють, за рішенням вченої ради вишу придбано частину обладнання для симуляційного центру — урологічне, стоматологічне, реанімаційне.
«Весь світ уже працює на муляжах. Ніхто не вчить, як обробляти рани на людях. Створено комп’ютерні програми, макети, прототипи. Щойно буде вирішено питання про передачу університету нових площ у Рубіжному, буде створено навчальний центр сімейної медицини. І ми пропонуємо одразу відкрити обласний симуляційний центр, де навчатимуться парамедики, рятувальники, поліцейські, тобто всі, в чиї обов’язки входить надання першої допомоги».
Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»