Мій співрозмовник має прізвиська, якими іронічно звуть його знайомі й не дуже люди: Борода, Дивак, Лісник, Дикун, Лісовик, Єті чи Снігова людина. Усі вони насамперед стосуються свідомо обраного ним способу життя: більшу частину року проводити у лісових хащах якнайдалі від цивілізації й людей. Маючи гарну квартиру в центрі Слов’янська, він, однак, вважає, що його справжній дім не в місті, а в лісі.
Думаєте, він у цей період підробляє, здаючи комусь житлову площу в оренду? Де там! Бо майже в усіх кімнатах міського помешкання аж трохи тісно від численних дарів лісу: скрізь різноманітні сухі химерні гілки та коріння і вироби з них, сушені трави, гриби, ягоди, фрукти тощо. Розливаючи і розхвалюючи чай, заварений із зібраних у лісі трав, лісова людина Володимир СТАНКОВ відповідає на запитання.
— Володимире, а з чого почалися тривалі мандрівки на природу? Коли вперше відчули, що ліс — це саме те місце, де почуваєтеся найкомфортніше?
— Як і багато місцевих дітей, я ріс у звичайній міській коробці, але вже у ранньому віці збагнув, що мені тісно у стінах цього будинку. Помітно оживав, коли потрапляв до бабусі й дідуся, які мешкали за містом у власному будинку. Поряд були річка Торець, ліс, де я цілими днями пропадав. Оті яскраві дитячі враження дуже вплинули на мій подальший вибір у вже зрілому віці.
До природи був небайдужим змалку. Приміром, мріяв опинитись аж на далеких океанських атолах, про які читав у книжках. І коли в юності випала нагода побувати за кордоном, насамперед здійснив мрію: відвідав Океанію і побачив на власні очі мальовничі коралові острови і лагуни. Позитивних вражень, зрозуміло, море чи аж океан. Але тоді зрозумів: Україна і зокрема Донеччина також не обділені унікальними природними куточками. Інша річ, що ми їх не завжди цінуємо, а іноді немов не помічаємо.
— А як вам вдалося натрапити на один з них у лісовій місцевості північної Донеччини?
— Майже випадково. Якось знайомі покликали на відпочинок до лісу, розхвалюючи тамтешні місця. Я поїхав і відразу закохався в цю територію на березі Осколу. Здавалося б, на перший погляд, звичайний мішаний ліс, але тут відчув неабияку позитивну енергетику. Відтоді мене тягне туди немов магнітом. Саме там відчую: вдома! І здається, був на цьому місці не тільки протягом уже 23 років, коли незмінно сюди приїжджаю, а значно раніше. Чи й завжди.
— Оскільки проводите тут не тільки вихідні, а значно більше часу, як вирішуєте житлову та інші побутові проблеми?
— До лісу вирушаю, щойно по-справжньому тепліє, — у квітні, а в місто на зиму повертаюся, коли білі мухи летять. Раніше був у мене збірний будиночок, але потім його якісь вандали зруйнували. Відтоді користуюся наметом. Ще є спальник. Облаштовую й кухню: багаття, де є піч на дровах, на якій вода закипає за 20 хвилин. А ще духовка, де печу для себе хліб без дріжджів. Сам роблю закваску, тісто. А потім використовую стару добре вичищену і прожарену виварку. Коли дрова перегорять, на жар, точніше, на цеглинки поряд ставлю кришку, на неї паляниці й накриваю виваркою. Усе! Через 30—35 хвилин свіжий хліб готовий.
Загалом харчування — не проблема, бо крупи привожу із собою. А овочі один рік навіть вирощував самостійно. Посадив невеличкий город — картоплю, цибулю, огірки, помідори, моркву, кабачки і потім збирав гарний врожай. Але город потребує постійного догляду і забирає багато часу. І тому навіть трохи нагадує дачу, куди люди їдуть відпочивати, а насправді не розгинаючись працюють цілий день.
— А чим ви здебільшого займаєтеся протягом дня в лісових хащах?
— На пляжі голічерева проти сонця не лежу! Тут чудові місця для піших прогулянок, під час яких відкриваю і вивчаю тутешні пречудові куточки природи. Ще збираю лікарські трави та ягоди, яких довкола дуже багато. Опікуюся джерелами, які щедро б’ють із-під землі. Їх тут дуже багато: якось на одній ділянці нарахував 80, а потім перестав. І вода тут смачна! Дуже м’яка і на колір навіть не прозора, а трохи сиза. А який смачнющий чай із такої води! Інша річ, що багато джерел замулені, тому взявся їх розчищати. Полагодив стару криницю, з якої набирають і п’ють воду вже більш як сотню років. За цей час, зрозуміло, криниця руйнувалася і тому перебувала в дуже непривабливому стані. Кілька років тому ретельно підготував матеріал: каміння, цеглу тощо і капітально відремонтував її. Тепер зовсім інша річ. Думаю, на років з десять мого ремонту вистачить, а потім ще раз перероблю.
— Ви згадували про збирання лікарських трав. Серйозно займаєтеся народною медициною?
— Вивчаю і практикую, але здебільшого на собі. Адже ще з дитинства, точніше з дев’ятирічного віку, принципово не вживаю жодних таблеток чи інших хімічних препаратів. Усе, що потрібно для профілактики та лікування людського організму, є в природі. Багато вивчав лікувальні та інші властивості рослин, а потім неодноразово перевіряв на практиці. Приміром, тисячолисник — це дуже ефективний антисептик, якщо є порізи чи забої. Він такий потужний, що йод чи зеленка відпочивають. Шавлія незамінна для полоскання ротової порожнини. Чистотіл чи ромашка пригодяться в іншій ситуації.
Лікарські трави — дуже тонка справа, бо їх використання, як і всіх інших препаратів, потребує міри. Але те, що у цій заповідній зоні всі трави екологічно чисті, поза сумнівом. Отож збираю, сушу, готую відвари та настої і вживаю: раз на півроку роблю профілактику. Бо хоч до хвороб не схильний, на міських вулицях чимало різноманітних вірусів.
Багато знайомих знають про моє захоплення лікарськими травами, тому іноді звертаються по допомогу. Здебільшого даю поради щодо використання, але, правду кажучи, мало хто до них прислухається. Бо погодьтеся, значно легше і швидше проковтнути жменю таблеток, ніж довго готувати, проціджувати і настоювати відвари, а потім їх системно вживати.
Та був і протилежний випадок. У приятельки з Бахмута дитина до 11 років мала багато хвороб: медична картка завтовшки з тритомник літературного класика. Я відгукнувся на прохання допомогти і порекомендував відвар трав, наголосивши: щоб отримати позитивний результат, відвар потрібно пити регулярно тривалий час. А незабаром самопочуття дитини справді стало поліпшуватися, медики на черговому огляді запитали: «Де ви лікувалися?»
Крім трав, у лісі чимало корисних і смачних дарів природи. Тут і ягоди: малина, суниця, ожина. А шовковиця! А терен, з якого дуже смачне варення! Багато яблук, груш, дикого винограду. І все це росте в екологічно чистій зоні, тому смачніше й корисніше, ніж деінде.
— Володимире, як вживаєтеся з тутешнім тваринним світом? Лісові брати менші не намагаються поквитатися за тих двоногих відпочивальників, які іноді поводяться по-дикунському?
— Ми добре порозумілися і ладнаємо. Тут мешкають косулі, лосі, лисиці, вовки, дикі кабани. Із менших — зайці, їжаки, різноманітні плазуни. А ще багато птахів, серед яких дуже рідкісні: наприклад, білогрудий канадський орел. Вони всі, схоже, давно зрозуміли: у їхніх володіннях оселився двоногий бородатий чоловік, який нікому не робить шкоди, а іноді чимось допоможе.
Не брехатиму: на руки до мене дикі звірі не просяться, птахи на плече не сідають. Проте малих кумедних зайченят можна погладити, бо вони мене не бояться. Косулі іноді приходять в гості просто до намету, але тільки тоді, коли я сам. Якщо ж до мене хтось завітав, то не підійдуть і близько.
А змії (тут повзають вужі, гадюки чорні та шахівки) безцеремонніші. Якось одна з гадюк залізла переночувати у мій спальник. Я коли відчув щось холодне і присвітив ліхтариком, був не в захваті від такого сусідства, проте й не репетував. Кажу, мовляв, чого припхалася? Ти ж он яка холодна і мене не зігрієш. Помаленьку випроводив її. Та це було вперше і востаннє.
За ці 23 роки тільки раз почув незадоволене шипіння змії біля стежки, де проходив. Хтозна, може, в неї настрій поганий був чи день важкий видався?
— А з людьми, які навідуються в ці місця, контактуєте?
— Звичайно, я ж не відлюдник. З тими, хто приїздять на пляжі на Осколі та водосховищі, контактую менше, бо рідше там буваю. А з тими, хто зупиняється на відпочинок у лісі, — будь ласка. І чимало цих людей також полюбили ці місця: деякі витрачають на дорогу цілий день, щоб побути тут кілька годин. Кажуть, що за цей час встигають підзарядитися місцевою позитивною енергією.
— Володимире, а ця енергія допомагає вам у творчості? Кажуть, ви пишете вір-ші, а ще успішно займаєтеся комп’ютерною графікою.
— Вірші — це надто гучно сказано, але рядки поетичні чи прозові тут, повірте, мимохіть пишуться самі. Для творчості справді чудові умови. Та для мене головне інше. Я саме тут за ці роки почав жити наново. Відчув, що справді живу. Став інакше все сприймати, відчувати і ставитися до життя. А скільки всього переосмислив! Тому не для красного слівця часто кажу: мій справжній дім у цих лісових хащах, а не в місті. Бо ми ж усі, даруйте за банальність, звідси, із природи. І мабуть, кожен з людей у якийсь момент відчуває, хто він і де його справжні корені. Тому відомо чимало випадків, коли навіть заможні залишають комфортабельні квартири, інше майно та статки і переселяються ближче до природи. Із жиру бісяться? Навряд. Принаймні у моїй ситуації це точно.
Павло КУЩ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир СТАНКОВ. Народився 14 серпня 1956 року в Слов’янську Донецької області. Фотохудожник, дизайнер. Закінчив Харківське державне художнє училище за фахом «художнє оформлення і дизайн». Працював художником у Слов’янській міській художній майстерні, а також за кордоном: у Москві та Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Останні роки — вільний художник.
Ми в Google+