Ми ніколи не думали, що Вона так передчасно піде від нас. Її старші сестри відійшли у небуття далеко за свої 80, тож і сподівалися, що наша матуся, баба Аня, дочекається ще й правнуків. Та не сталося як гадалося. Відійшла в інший світ несподівано. Вранці, тихо, мужньо. І вдома. Як того і бажала. Останнім часом не хотіла навіть чути про якісь лікарні чи санаторії. Від регулярних диспансеризацій у «нашій» поліклініці категорично відмовилася вже давно, після того, як несподівано потрапила на операційний стіл Інституту ендокринології. «У вас четверта стадія пухлини щитовидної залози, — обурювався відомий науковець. — Як же ви довели себе до такого стану? Куди дивилися ваші дільничні ендокринолог і терапевт?!»
І подібні результати «лікування» можуть навести практично в кожній українській сім’ї. А чи багато ви чули про судові процеси над тими, хто допустив халатність, медичну помилку, зрадив клятві Гіппократа? Наша система охорони здоров’я потребує повного перезавантаження (від дільничного терапевта до головного лікаря), глибокої кадрової чистки, як це нині розпочалося з суддями-корупціонерами, у прокуратурі, МВС.
Не боятися нажити ворогів
Я лікар за освітою, працюю на фармацевтичному ринку вже понад 25 років, маю по всій країні десятки знайомих колег-професіоналів, тому мої оцінки стану нашої медицини далеко не суб’єктивні. А передчасна смерть мами — лише привід для публічного осмислення того, що відбувається в галузі, яка опікується найдорожчим — людським життям і здоров’ям. На жаль, саме в її головній ланці — лікарнях і поліклініках, через які проходять щоденно мільйони пацієнтів, роками процвітає найвідвертіша корупція. За словами Олександра Квіташвілі, міністра охорони здоров’я, майже дві третини фінансового обороту в лікарнях становлять хабарі: «Це гроші, які не враховані, які не обкладають податками і йдуть прямо в кишеню лікарю». Зокрема й від сум, які заробляють на відкатах, — за допомогою невиправданих призначень, продажу пацієнтам медпрепаратів, за які держава чи спонсори вже заплатили. «Все продається, все незрозуміло куди зникає».
Тож не дивно, що насамперед головні лікарі з давно віджилою радянською системою планування і фінансування (з огляду на ліжко-місця), не хочуть жодних реформ і змін. Тільки-но призначений міністр почав вимагати від них детальної звітності щодо ефективності використання коштів (реальних — постатейних витрат), ці місцеві царьки такий галас здійняли… Як це так — замахнулися на їхнє найсокровенніше, найнедоторканніше (кошти, якими вони практично одноосібно керують).
Усіх, окрім хворих, влаштовує нинішня ситуація. Щоб її докорінно змінити, Олександрові Квіташвілі треба, як публічно порадив йому днями Міхеіл Саакашвілі, «вести агресивну політику, не боятися нажити ворогів». Громадська рада МОЗ, яка висловила міністрові одностайну довіру, згодна з цим. Потрібне не медикаментозне, а хірургічне втручання. В першу чергу щодо контролю за процесами, що відбуваються у фармацевтичному секторі галузі.
Лікуємося тим, що рекламують
За офіційними даними, щорічні витрати на ліки в Україні становлять приблизно 4—4,5 млрд грн, тобто близько 30% загальних витрат на охорону здоров’я. Водночас держава відшкодовує лише 15% загального споживання медпрепаратів. Переважно у разі стаціонарного лікування та реалізації цільових програм боротьби з діабетом, СНІДом, туберкульозом... 85% вартості всіх медпрепаратів, що реалізують у країні, пересічний громадянин сплачує з власної кишені. Чому не відшкодовують лікування основних хвороб, які нині «лідери» серед причин смертності: хвороби кровообігу, злоякісні новоутворення, захворювання легенів та шляхів дихання? Чому держава сплачує мізерні зарплати медикам, підштовхуючи їх до хабарів? В умовах браку диспансеризації та в ситуації, коли лише 30—40% хворих більш-менш регулярно відвідують «своїх» лікарів, про який істинний рівень захворюваності серед дорослого населення можна говорити?! Лише страхова медицина здатна цьому зарадити. Як і системі оплати праці. Адже тепер, коли гроші розподіляють за ліжко-місцями, при нарахуванні заробітної плати до уваги не беруть ні скільки хворих, ні як саме ти обслуговуєш і якого рівня операції ти робиш.
Краще використовувати наші переваги
І ще один суттєвий, на мій погляд, момент, на який хотілося б звернути увагу членів команди пана Квіташвілі, від якої Арсеній Яценюк уже у вересні вимагає показати реальні результати в реформуванні системи МОЗ. У нескінченних дискусіях про необхідність докорінних змін у медичній галузі, як цього, до речі, вже досягла сусідня Молдова (там уже давно діє страхова медицина), ми якось «забуваємо», що Україна перебуває у вигідніших умовах, ніж пострадянські країни, зокрема й Росія. У нас існує своя потужна і сучасна фармацевтична галузь. У наших досить широких і сучасних мережах аптек нині з 10 упаковок ліків — сім вітчизняного виробництва і лише три іноземні. 70% наших препаратів доступні населенню за ціною. Коли шалено піднявся курс валют і відповідно підскочила вартість ліків іноземного виробництва, населення згадало про українські. Їх продаж в останні місяці збільшився до 72% в натуральному вимірі. І можу з великою впевненістю сказати, що ефективність лікування хворих від цього не зменшилась: Україна, її фармацевтична галузь — єдина із усіх країн СНД, яка достойно пройшла шлях сертифікації виробництв за міжнародними стандартами GMP. І це завдяки відповідному закону, ухваленому парламентом ще у 2004 році. На модернізацію і переоснащення своїх технологічних ліній вітчизняні компанії інвестували кілька мільярдів. Тобто з 1 січня минулого року, коли згадані світові стандарти стали у нас обов’язковими, на фармринку залишилися компанії, виробничі потужності яких відповідають усім найсуворішим міжнародним стандартам, правилам і нормам. А Україну, єдину з країн колишньої Співдружності, прийнято у міжнародний інспекторат PIC/S. Рік тому цей орган визначив нас куратором вступу інших країн СНД до цієї організації, зокрема й для Росії.
Важливо, щоб під час реформування МОЗ, коли готують і ухвалюють відповідні законопроекти, наші держчиновники й народні депутати пам’ятали про незаперечні досягнення вітчизняного товаровиробника і лобіювали інтереси наших фармацевтів, а не іноземних. Поки що все відбувається інакше: 30% ліків, які реалізують у країні, імпортовані. Конкуренція, звісно, має бути. Але ж проаналізуйте їхню вартість: вона захмарна для більшості хворих, у рази вища, ніж у європейських країнах, в Індії, США. Чиновники, які мають суворо контролювати реальність цін на іноземні ліки, цього «не помічають», хоча можна зайти на відповідні сайти, порівняти ціну там і у нас та переконатися, що фірми-посередники отримують 100— 200% надприбутку.
МОЗ робить нині спробу покінчити з цим. Впроваджує, щоправда не так швидко, як хотілося б, систему електронних тендерів та закупівель ліків напряму від виробника через ЮНІСЕФ, ВООЗ та ООН. Це має зменшити корупцію і ціни на імпортовані ліки. Але ліки без лікаря нічого не варті. Відомо, що в першу чергу лікує добре слово й уважне, душевне ставлення до хворого. На жаль, не в усіх у них таке ставлення до пацієнта. За висновками компанії MASMI, яка проводила опитування медиків щодо системи цінностей «Робота медичних представників очима лікаря», домінуючий мотив — «спокій лікаря важливіший за спокій і здоров’я підопічного». Лише 5% лікарів вважають свою професію покликанням. Для багатьох «це обтяжливий обов’язок».
Тож нас не здивував черговий прояв вражаючої черствості душ «наших» двох дільничних терапевтів, які 30 і 10 років відповідно «вели» мою маму. Жодна з них, знаючи про її смерть, не висловила нашому батькові навіть елементарного, формального співчуття. Як то кажуть, Бог їм суддя. Хочеться вірити, що реалізація довгоочікуваної реформи дасть змогу іншим мамам повноцінно прожити те, що відміряно Творцем, освячуючи своїм життям близьких та рідних.
Вікторія ЯКУБОВСЬКА
для «Урядового кур’єра»