Інженерні підрозділи Збройних сил України та будівельні організації Харківщини, Дніпропетровщини, Вінниччини, Тернопільщини, Львівщини, Житомирщини працюють увесь світловий день, аби укріпити лінію розмежування. Необхідна техніка та обладнання є. Оборонні рубежі обладнують дзотами, капонірами, бліндажами. Застосовується не тільки дерево, а й залізобетон. Вогневі точки та бліндажі зокрема зводяться за проектами Київського військового проектного інституту ЗС України та відповідно до найсучасніших стандартів.
«Усього буде побудовано до 300 фортифікаційних об’єктів, — розповідає перший заступник голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Михайло Пухтаєвич. — Розподіл завдань для областей за кількістю об’єктів робить Генеральний штаб. Він визначає місце розташування об’єктів, їхній напрямок. Замовником є Збройні сили України. Кошти на будівництво споруд спрямовано з резервного фонду Кабінету Міністрів, а ЗСУ розподіляють їх серед підрядників, якими є обласні адміністрації. Уся відповідальність за зведення споруд покладена на голів обласних адміністрацій, отже, від нас потрібна максимальна підтримка кожного з тих, хто розпочав будівництво».
За словами посадовця, перед початком робіт кожен з керівників будівництв завітав до Луганської облдержадміністрації, аби познайомитися та визначити можливості матеріального й ресурсного забезпечення, для вирішення правових питань. Адже йдеться про використання землі, орендованих і приватних ділянок. Тут іноді виникають спірні питання. Поставлено амбіційне завдання: у короткий строк побудувати захисні об’єкти, тож треба паралельно встигати вирішувати питання забезпечення будівництва та підготовки повного пакета документів. Якщо об’єкти зводяться на орендованих сільгоспугіддях, Держкомзем пропонує людині іншу ділянку для компенсації втрат. За словами Михайла Пухтаєвича, такий механізм уже створено, і він працює.
Але порозуміння з населенням не завжди вдається досягти одразу: у людей виникають питання щодо оборонних об’єктів поблизу населеного пункту. Налякані війною місцеві хочуть, щоб бойових дій не було, адже з досвіду знають, що блокпости найчастіше і є тією мішенню, у яку бойовики направляють снаряди. Представникам військовиків та місцевої влади доводиться проводити багато бесід, розтлумачувати населенню принципи оборони. І залучати до роботи на будівництві жителів прифронтових сіл. Хоч там зовсім немає роботи та заробітків, люди у прифронтовій зоні не хочуть брати участь у зведенні фортифікаційних споруд. «Мотиви такі: у них є родичі, які пішли в ополчення самопроголошеної «ЛНР» і зараз воюють на тій стороні. Вони бояться, що за роботу на будівництві українських об’єктів їх покарають», — пояснює посадовець.
Та робота кипить. Представники Житомирщини вже побудували один об’єкт, дзоти пройшли успішну перевірку на полігоні: артилерію калібру 150 мм витримують. Уже на виході й перший харківський об’єкт. Щоправда, на Луганщині є й такі місця, де зараз не можна розпочати роботи, оскільки там тривають обстріли. Скажімо, в Тошківці та в районі 29 блокпоста. «Ми не можемо цивільних людей відправляти під вогонь. Однак усі роботи проходять злагоджено й будуть завершені в строк», — каже Михайло Пухтаєвич.