У нашій державі з’явився ще один добровольчий батальйон. Цього разу — інтелектуальний. На озброєнні в нього не автомати і гармати, а документи й дослідження авторитетних вчених. Його мета, як зазначив, відкриваючи круглий стіл «Історія на фронті інформаційної війни», керівник інформаційно-аналітичного центру РНБО Олексій Копитько, — розширити фронт знань наших співгромадян про минуле. Пропагандистська машина Росії, намагаючись підірвати підвалини українського духу, заперечує легітимність Української держави. Мовляв, вона створена випадково, не має історичного підгрунтя. І все це для того, аби люди втратили мотивації захищати свою землю. Цій меті служать численні міфи, які спотворюють історичну правду.
Дати відповідь на них вирішили українські вчені-історики, заснувавши проект «LІКБЕЗ. Історический фронт» http://Iikbez.org.ua/ — сайт, де зібрано перелік міфів, стереотипів та викривлень, на яких грунтується російська історична антиукраїнська пропаганда: щодо території країни, Новоросії, «бандерівців» і «колабораціоністів».
Як розповів автор та координатор проекту Кирило Галушко, відповіді на кожен міф підготовлені провідними фахівцями-істориками з наукових та освітніх установ Києва та інших міст України.
Кирило Галушко також зазначив, що метою російської інформаційної війни є не лише перекрутити факти поточних політичних подій та того, що відбувається в Україні нині, а й підірвати історичні засади української ідентичності. «Україна подається російською пропагандистською машиною як штучний витвір, історична випадковість, країна і держава, яка ніколи не існувала до 1991 року і яка ніколи не доводила свою життєспроможність, — розповів історик. — Через таку подачу проводиться думка про неминучість розпаду України або її зникнення з політичної карти, приреченість будь-яких спроб оперти сучасний патріотизм на історичне під∂рунтя традицій, досвіду і здобутків українців протягом попередніх століть».
Він навів низку міфів, які поширює російська пропаганда. Наприклад, легенда про випадковість сучасних територіальних меж України, які є «лише подарунками Леніна, Сталіна і Хрущова», а половина України є не Україною, а «Новоросією». Натомість, пояснив Кирило Галушко, Росія ігнорує міжнародно-правові засади новітньої державності України (від 1917 p.), які грунтуються на принципі національного самовизначення, що стосується всіх етнічних земель.
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вважає, що Україна не може протиставити потужній пропагандистській машині Росії нічого, крім правди. «Правда завжди складніша, ніж спрощені для масового споживання міфи. Крім того, її ще треба вміти донести до суспільства. Ми розуміємо, що виключно зусиль Українського інституту національної пам’яті в цьому напрямі не достатньо. Тому свою роль бачимо передусім у співпраці та підтримці громадських ініціатив».
.jpg)
В’ятрович зауважив, що держава має обов’язок створити можливості для поширення знань: відкрити архіви, показати події у музеях, віддавати шану полеглим воякам, репресованим чи убитим громадянам, написати шкільний підручник з історії, який, власне, і має скерувати зацікавлених громадян до подальшого пошуку.
Сайт «LІКБЕЗ. Історичний фронт» є виключно громадською ініціативою, яка підтримана державою лише морально та інформаційно. Здійснення проекту відбувається за кошти, зібрані у соціальних мережах. З огляду на актуальність, перша версія сайту робиться російською мовою, надалі, окрім української, планується англійська, німецька та французька версії. Інформація сайту має бути доступною і в інших країнах, де люди цікавляться, звідки взялася Україна, але не мають такої інформації з українських джерел.
Учасники розмови наголошували, що погляд на минуле — це не лише гуманітарна політика, а й політика безпеки держави. А тому на запитання, чи повинні історики займатися контрпропагандою, у відповідь прозвучало: «Історик має бути громадянином!» Нині від нього вимагається лише: правдою фактів спростувати міфи, допомагаючи громадянам відрізняти правду від брехні. Бо ж не секрет, що нас розділяє не минуле, а міфи про нього.
На прикладі Криму промовці продемонстрували, що брак «політики пам’яті» на півострові був одним із чинників його анексії. На жаль, з цього влада належних висновків так і не зробила. Проте російські ідеологи спрацювали оперативно: там уже вивчають російський варіант історії.
Постало й таке запитання: «Де межа в контрпропаганді, яку не можна переступати?» Відповідь однозначна: «Маємо говорити лише правду». А оті форми й методи пропаганди, які практикує наш сусід, не слід ігнорувати. Йдеться про оперативність, наступальність. При цьому їх слід наповнювати іншим змістом.
Противнику не можна віддавати ініціативи. Адже спростовувати те, що повторюється не один раз, дуже важко. Тому, зазначалось на зустрічі, на різних ток-шоу маститі українські вчені неохоче виступають. Адже творці міфів розповідають красиво оформлені історії. Відповідь на них одна: «Брехня». В такому діалозі, звісно, програє той, хто вважає для себе занизьким сперечатись із брехнею.
І чи не найважливіша проблема. Міф зруйновано, чим його замінити? Представник Національного інституту стратегічних досліджень Микола Ожеван застеріг від ейфорії, що з допомогою історичних фактів швидко уб’ємо міфи. Немає речей, які всіх об’єднають. Але є такі, що вже в усіх у свідомості. Ось на них, як мовиться, і треба робити ставку. Один-єдиний вдалий проект може дати поштовх до нечуваного вибуху патріотизму.
І ще на одне хотілося б звернути увагу. Звертаючись до глибин історії, ми не повинні забувати, що 23 останні роки — це сьогодення, а водночас й історія. Наш ідеологічний противник наголос робить на те, що за ці роки в Україні побудовано безперспективну корумповану державу. Відповідь на таку оцінку мають давати не лише історики «добровольчого батальйону «LІКБЕЗ», а й політики і посадовці. Справа історика — наводити факти. Аби їм було що протиставляти зарубіжній пропаганді, люди, які називають себе політиками, мають слово підтверджувати ділом.