СІЛЬСЬКА КОМУНАЛКА
На Сумщині оздоровлюють криниці за грантові кошти
Кілька років тому літнього дня випало побувати в одному з глибинних сіл Роменського району. Оскільки стояла немилосердна спека, разом із товаришем підійшли до колодязя, аби втамувати спрагу. Не встигли взятися за корбу, як із двору вийшла бабуся: мовляв, якщо хочете свіженької води, заходьте на подвір’я — тут обладнана окрема криниця. А з колодязя люди давно беруть воду лише для господарських потреб.
Послухалися стареньку і таки справді скуштували смачної й прозорої, як сльоза, водиці, за що щиро подякували. А як же колодязь? Та дуже просто. Пусткою хоч і не стоїть, однак люди не ризикують постійно пити з нього. Свого часу воду в ньому досліджували епідеміологи, й результати виявилися такими, що краще триматися якнайдалі від можливої біди.
І це далеко не єдиний приклад, коли сільські криниці подають відчайдушний SOS. Насамперед у районах, де видобувають нафту, газ, конденсат, — Охтирському, Липоводолинському, Лебединському, Роменському. У більшості з дна дістають не воду, а щось каламутне і в’язке.
А тим часом криницями користуються 68% сільського населення (решта — водогонами). За даними фахівців Сумської обласної санепідслужби, майже в кожній третій криниці питна вода не відповідає нормам за бактеріологічними, а більш як у 50% — за санітарно-хімічними показниками. Нині важко знайти село, в якому вода була б на всі сто «здоровою». І причину слід шукати не тільки в нафтогазовому факторі, а значно глибше. І в прямому, і в переносному значеннях.
З цієї криниці вже можна пити. Фото Володимира ЗАЇКИ
Усі все про все знають. Але…
Голова асоціації підприємств сільського комунального господарства «Облсількомунгосп» Олександр Єрмоленко добре знається на цій проблемі. Адже саме на цю організацію покладено основні обов’язки з обслуговування сільських колодязів. Нині її підрозділи працюють у більшості районів. Це не означає, що організація монополізувала право на доступ до сільських криниць — у багатьох населених пунктах є окремі кластери, товариства, кооперативи, групи, які спеціалізуються на такій роботі. Посильну допомогу надають обласний благодійний фонд «Благовіст», окремі спонсори. Та все-таки…
Коли 2008-го в області приймали потужну і масштабну програму «Сільська криниця», що розрахована до 2015 року (до речі, в Україні вона єдина), основні погляди були звернені саме на «Облсількомунгосп». Як-не-як, а тут і спеціалісти є, і техніка…Тож і розраховували, що колектив освоюватиме кошти, які виділятимуть на впорядкування криничного господарства.
План щодо ресурсного забезпечення мав такий вигляд: половина грошей (а загалом це понад 30 млн грн) надходитиме з обласного бюджету, решту забезпечать бюджети районів, сіл і селищ. Оскільки в 2008-му не встигли вчасно зорієнтуватися, основний обсяг робіт випав на 2009-й. Тоді обласні депутати виділили на «Сільську криницю» понад 470 тис. грн. Ще майже стільки ж надійшло з місцевих бюджетів. Так освоїли майже мільйон. За ці кошти очищено, проведено дезінфекцію, відремонтовано та впорядковано 841 колодязь громадського користування.
Істотний момент. Після такої копіткої роботи санітарні норми води за хімічними та бактеріологічними показниками поліпшилися набагато. Принаймні фахівці обласної санітарно-епідеміологічної служби це констатували офіційно. Мешканці десятків сіл не приховували радощів і задоволення. Та бюджетно-фінансова фортуна усміхнулася далеко не всім, а якщо точніше, то більшості селян вона зовсім не усміхнулася…
Є гроші — є робота
Селищний голова Чупахівки Охтирського району Ганна Боровенська розповідає, що на балансі громади — 41 громадський колодязь, кожен із яких потребує невідкладної допомоги. На щастя, торік 11 її одержали. Там провели ручне і машинне очищення, дезінфікували, встановили огорожі, накриття, лавочки для відер. Відтепер селяни багатьох дворів мають змогу брати чисту прозору воду, яка відповідає санітарно-хімічним та бактеріологічним показникам, — у цьому запевнили представники санепідслужби.
За словами Ганни Миколаївни, селищу відверто поталанило: торік населений пункт включили до програми фінансування за програмою «Сільська криниця», що в грошовому еквіваленті означає 50 тис. грн. Левова частка припала на районний та обласний бюджети, а саме — майже 38 тисяч, решта — кошти селищної ради і самих селян. Така схема цілком задовольнила людей, адже вони нарешті одержали можливість значно поліпшити якість води. Але про повний порядок на території селищної ради говорити зарано — решта 30 колодязів чекають на «оздоровлення».
Чупахівка — далеко не єдиний населений пункт, якому пощастило одержати фінансову підтримку в рамках «Сільської криниці» протягом 2011 року, що став знаковим для сільської місцевості. Як вважає заступник голови Сумської облдержадміністрації Микола Деркач, саме торік вдалося досягти вагомих результатів і впевнитися в правильності обраного напрямку. Всього освоєно майже 1,2 млн грн, з яких 547 тисяч — з обласного бюджету. Цих коштів вистачило, щоб повернути до повноцінного «життя» 556 колодязів громадського користування. Зусиллями головним чином «Облсількомунгоспу» виконано значні обсяги робіт у десятках сіл Путивльського, Липоводолинського, Глухівського та інших районів.
Нині ж селяни сотень населених пунктів сподіваються, що нарешті й до них надійде фінансова черга і вони без жодного остраху йтимуть до криниць.
Не пий водиці — козликом станеш?
А тим часом ситуація з постачанням води на селі залишається складною. Як констатують спеціалісти санітарно-епідеміологічної служби, із майже 13,7 тисячі громадських колодязів понад 1000 потребують негайного ремонту, більш як 5100 — очищення, 1100 — хлорування, ще 5000 — обладнання кришками, навісами, огорожами тощо. Загалом більш як у 500 шахтових колодязях вода містить нітратів у 2—10 разів більше за норму.
Особливу небезпеку становлять майже 2,5 тис. колодязів, воду з яких споживають діти віком до трьох років, а їх нині понад 2600. І де гарантія, що завтра чи післязавтра не гряне епідеміологічний грім? Але що є — те є. Відкладати це питання у довгу шухляду означає бути під постійним прицілом потенційної небезпеки.
Сама ж асоціація «Облсількомунгосп» потерпає від гострого безгрошів’я, через що матеріально-технічна база майже не оновлюється. Техніки вистачає здебільшого для того, щоб «гасити пожежі» в найнебезпечніших у санітарному плані сільських населених пунктах. Зрештою, може настати момент, коли вже і «пожежі» нічим буде гасити.
На «манну бюджетну» сподіватися не варто
У тому, що область разом із сільськими криницями може поступово опинитися в глибокому економічному ауті, мало хто сумнівається. Але водночас маємо поодинокі острівці відносної стабільності. Насамперед у тих населених пунктах, де органи місцевого самоврядування не чекають «манни бюджетної», а самотужки беруться розв’язувати питання. Як у селищі Боромля Тростянецького району.
Селищний голова Василь Романіка розповів, що на балансі ради — 120 колодязів, 4 артезіанські свердловини, 5 км водогінної і 2,5 водовідвідної мережі. Свого часу створили так звану комунальну групу, працівники якої опікуються всім водним господарством. Непросто утримувати і штат, і саме господарство. Але вдається. Щоб почистити один колодязь, потрібно принаймні 600 гривень. Звісно, допомагає і громада селища. Ось так гуртом і виживають.
Ще один показовий приклад — селище Хотінь Сумського району, де вже кілька років функціонує окремий комунальний кластер. Свого часу хотінці виграли грошовий грант у всеукраїнському конкурсі програм розвитку місцевого самоврядування, на кошти якого закупили потрібну техніку та обладнання. Не оминають нагоди взяти участь у Програмі ООН «Розвиток, орієнтований на громаду». Тож тепер кластер обслуговує кілька населених пунктів і надає послуги більш як десяти тисячам селян.
Є й інші приклади, коли на місцях не покладаються на фінансування згори, а самі ініціюють участь у конкурсах, оглядах, програмах. Дивись, інколи і вдасться перемогти і заручитися хоч якоюсь грошовою підтримкою. Хоча такі крапкові ін’єкції не зможуть зарадити справі. Сільські криниці потребують системного і набагато інтенсивнішого фінансування на всіх бюджетних рівнях.
ДО РЕЧІ
Київ досі хлорує воду
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ТЕХНОЛОГІЇ. Про шкоду хлору для організму людини говорять давно і багато. А тим часом більшість водопровідних станцій використовують саме цей реагент для підготовки води перед подачею в мережу. Адже він убиває багато шкідливих бактерій. Та разом із патогенною знищує і корисну мікрофлору. Хоча методи безпечнішого очищення води давно відомі. Багато країн Європи вже користуються іншим реагентом — гіпохлоритом натрію.
Україна теж бере його на озброєння. Так, в АР Крим, Івано-Франківську, Рівному, Херсоні, Одесі вже відмовились від «агресивного» хлору. Столиця ж у цій справі поки що не серед лідерів. Хоча фахівці «Київводоканалу» давно хочуть перейти на гіпохлорит натрію і мають відповідні напрацювання.
Ось тільки без грошей справа з місця не зрушить, а з ними тугувато. Програмою соціально-економічного розвитку столиці на 2012 рік з бюджету міста передбачено кошти лише на розробку проекту реконструкції Деснянської водопровідної станції з упровадженням «гіпохлоритної» технології. Прес-служба «Київводоканалу» повідомила, що спроектувати та збудувати завод з виробництва цього реагенту можна за кілька років, якщо буде фінансування. Але коштів на реконструкцію хлорного господарства бюджетом поки що не передбачено…