Ще із торішнього грудня лікарі фіксували збільшення смертей від атипових пневмоній, коли легені пацієнтів у прямому значенні згоряли за кілька днів. У січні та лютому динаміка наростала. І лише в березні всі зрозуміли: людей, цілком імовірно, відправляв на той світ коронавірус, якого їм ніхто не діагностував. Адже в Україні просто не було для цього жодних тест-систем.
Тепер уже не секрет, що цей підступний ворог усього світу б’є насамперед по легенях. Про те, як їх захистити і як з огляду на це поводитися в період пандемії коронавірусної хвороби, говоримо з лікарем-інфекціоністом із 40-річним стажем Сергієм ДОРОШЕНКОМ.
— Сергію Васильовичу, чи можна вважати, що до смертності від надто швидких пневмоній, яка мала виражену динаміку, призвів коронавірус?
— Цілком імовірно. Хоч, з іншого боку, пневмонія може розвинутися і як ускладнення грипу чи ГРВІ. Однак, саме така, я б сказав, стрімка, з ураженням нижніх відділів легень, вірогідно, й була спричинена коронавірусом. Це вірусне респіраторне захворювання, яке більшість людей переносить без жодних ускладнень. Якщо ж вони розвиваються, то, як бачимо, доволі швидко.
— Отже, під прицілом фільтри нашого організму — легені?
— На жаль, так. Наші легені — тонкі дрібні структури, де відбувається необхідний для функціонування організму газообмін. У цьому їх головна захисна роль. Газообмін проходить через мембрани капілярів та альвеол: кисень захоплює гемоглобін і з кров’ю розноситься в організмі. У процесі газообміну виробляється й вуглекислий газ, який теж надходить у легені. Саме тут коронавірус почувається як риба у воді — виникає запальний процес. Він, зрозуміло, наш природний газообмін порушує. Щоправда, важкий перебіг лише у 8—10% людей.
— А за якими симптомами це можна зрозуміти?
— Головних три: задишка, кашель, висока температура. Задишка виникає через те, що організмові раптово не вистачає кисню. Він його шукає, але не може знайти. Легені починають тиснути на грудну клітку, діафрагму, і замість життєдайного кисню в них посилено накопичується вуглекислий газ. Його критична маса стає небезпечною: розвивається дихальна недостатність, і тоді вже потрібен апарат штучної вентиляції.
Кашель у разі коронавірусної хвороби сухий та надривний, на відміну від, скажімо, бронхіту, коли він принципово інший. І нарешті, висока температура як симптом інтоксикації організму. Таке буває у разі дифтерії чи кору.
Але буває й безсимптомний перебіг захворювання, що теж небезпечно, адже людина не знає, що саме вона носій вірусу.
— Чи правда, що легені, особливо в цей карантинний період, потребують жирів?
— Наші легені — жирозалежний орган. Тому нестача тваринних жирів, популярні знежирені дієти відкривають шлях інфекціям, які проникають у наш організм швидше. Образно кажучи, ослаблені легені — це відчинені ворота для вірусу. Тому 20—30 грамів масла чи 50—70 грамів сала щодня — цілком виправданий захист для легень і водночас зміцнення природного імунітету. Однак вживайте їх без фанатизму: якщо одразу з’їсте кілограм сала, це не означатиме, що ви вже здорові.
Інколи кажуть: «Наївся, аж дихати важко». Чому? Бо переповнений шлунок підтискає діафрагму і посилює тиск у черевній порожнині. Це спричиняє здуття кишківника, а легені пов’язані із ним. Тоді, до речі, й нижні відділи легень не вентилюються, а саме їх полюбив коронавірус.
— Тому треба стежити за нормальним станом усього організму?
— Безперечно! По-перше, не переїдати. А старшим людям — менше їсти. По-друге, вести якнайактивніший спосіб життя навіть в умовах суцільних обмежень. По-третє, дотримуватися гігієнічної культури: провітрювати приміщення, мити та спиртувати руки, гуляти на свіжому повітрі. Групами збиратися не можна, а наодинці гуляйте на здоров?’я в гайочку чи в лісочку!
— Кажуть, у тих, хто перехворів на коронавірусну недугу, розвивається фіброз легенів.
— Поки що не маємо відповідної клінічної картини, але це ще не факт. Принаймні, в 2009-му, коли був каліфорнійський грип Н1N1, так не відбувалося. Хоч більшість пульмонологів прогнозувала фібрози, тобто зморщення, ущільнення легеневої тканини.
— А чи є народні запобіжники коронавірусу? Приміром, на Волині досі виготовляють їжаковий жир.
— Менталітет українців такий, що вони постійно чекають панацеї чи, якщо хочете, якогось дива. «Нема нам щастя — мусить бути чудо!» — Ліна Костенко тонко підмітила це в романі у віршах «Берестечко». Я ж, особливо в карантині, живу за принципом «Менше люду — менше чуда». Пригадуєте, як колись мумійо рятувало від усіх хвороб? А перекис водню, кремнієва вода, гриб «веселка», цівка бобра? Ні, нічого з цього переліку не допоможе! Тому не обманюймо самі себе.
— Чому хворіють переважно старші люди?
— У 20 і в 65 років бронхо-легенева система зовсім інша: у старших людей вона виснажена не лише природним старінням, а й шкідливими звичками, станом довкілля, супутніми захворюваннями. Хтось за життя переніс десять бронхітів і три пневмонії, а це вже неабиякий патологічний вплив. Хтось 40 років пропрацював на силікатному заводі й має професійне захворювання легень — силікоз. А хтось — у шахті нажив хронічне обструктивне захворювання легень. У когось, приміром, діабет. І на тло ослабленого в такий спосіб імунітету накладається коронавірус. Ось вам і відповідь, чому під його прицілом насамперед старші люди. Хоч тепер вірус молодшає, бо мутує.
Тому фразу «Рух — це життя» сприймаймо не як гасло, а як життєву необхідність. Саме старші люди здебільшого ведуть малорухомий спосіб життя, надто в містах. Поспостерігайте звичний ритм пенсіонерів у своєму будинку: поснідали — пішли на лавку під під’їздом, посиділи дві години — пішли обід готувати. Це спричиняє не тільки застій у легенях, адже ми глибоко не дихаємо, а й атонію кишківника та закрепи. До речі, в карантин надто мало рухаємося ми всі.
— А як виходите із ситуації ви? Як розробляєте свої легені?
— Мій ранок починається о 5.30 — спрацьовує біологічний годинник. Одразу прогулянка із собакою. І так уже 15 років.
Потім — звичайна зарядка, якої вчили нас ще в дитсадку: руки вгору — вниз, присідання, ходьба навшпиньки, нахили ліворуч-праворуч. Так і домашніх привчив.
Ще одне моє правило — щодня пройти пішки не менш як три кілометри. Маю у смартфоні крокомір. Останнім часом він фіксує по 5—6 тисяч кроків. А вчора, позавчора зробив 12 тисяч — це еквівалентно 8 кілометрам, яких, до речі, просто не помічаєш.
Живу за містом, після роботи працюю в саду й на городі. Рухова активність дає змогу провентилювати легені, а це означає, вони стають більш стійкими до вірусів. Тож о 21-й засинаю.
— Я ж навпаки: надивлюся звечора сюжетів про коронавірус з усього світу, і ночі як не було.
— А чому б вам замість залягання перед телевізором не взяти під руку чоловіка й не прогулятися? Спатимете як у сповитку. Удень теж гуляйте: ультрафіолет, якого щодня стає дедалі більше, — дієва зброя проти коронавірусу.
Скажу так: треба мати певну настороженість, але варто зберігати раціональний оптимізм. Навіть у часи чуми не всі на неї захворіли, і не всі, хто захворів, повмирали. Не замислювалися над цим? Стрес і страх знижують імунітет і виснажують організм. Тому не скануйте телевізійні жахи, дистанціюйтеся від негативу, і все у вас буде гаразд. Нас, українців, не зламати нічим, навіть коронавірусом.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»