Слухаючи нарікання киян, що нема гарячої води, більшість українських містян лише дивуються балуваним жителям столиці. На відміну від міст-мільйонників, де теплоцентралі разом з гарячою водою виробляють електроенергію, що істотно здешевлює фактично побічний продукт — тепло, робота котелень виключно на потреби гарячого водопостачання робить його ціну золотою.
Тому чи не єдині споживачі, що у таких містах, як мій Житомир, хочуть (чи, точніше, можуть) користуватися цим благом цивілізації, — соціально незахищені категорії населення, які отримують пільги і житлово-комунальні субсидії. У цьому вже переконався один із колишніх Житомирських міських голів, у виборчу програму якого входило відновлення погодинного централізованого гарячого водопостачання.
Обіцянку виконали, закопавши у прямому значенні слова мільйони гривень на заміну гнилих труб. Однак після цього розпочалася масова відмова містян від занадто дорогої послуги. Не врятувало ситуацію навіть встановлення квартирних лічильників, які на верхніх поверхах будинків зазвичай обраховували лише напівтеплу воду, бо після виходу температури на норматив крани пересихали. Отож від провальної затії відмовилися.
Нинішній очільник місцевої влади Житомира пообіцяв виборцям скасувати ліфтові картки, свого часу масово запроваджені через велику заборгованість міста перед спеціалізованими підприємствами, які забезпечують роботу підйомників. Міський голова обіцянку виконав, і в багатоповерхівках, які належать до відповідальності ЖЕКів, плата за технічне обслуговування ліфтів увійшла у рахунки за утримання житла і прибудинкових територій. Єдиним винятком ще донедавна були житлово-будівельні кооперативи (ЖБК) і ОСББ, де право вирішувати, чи відмовлятися від ліфтових карток, залишили за самими мешканцями.
Однак у місті, яке стало піонером у запровадженні безплатного проїзду пільговиків усіх категорій у маршрутках без обмежень за часом і кількістю (без жодних бюджетних компенсацій перевізникам, а виключно коштом не пільгових категорій пасажирів), дивно було платити аж 40 копійок (30 за саму поїздку і ще 10 — за послугу банку під час поповнення картки) за користування ліфтом. Отож вольовим рішенням Житомирського міськвиконкому з 1 жовтня цього року ліфтові картки скасували навіть у ОСББ і ЖБК, продемонструвавши, хто в місті господар.
Найцікавіше, що навіть в одній багатоповерхівці вартість технічного обслуговування ліфтів може різнитися в під’їздах залежно від витрат. Їх, згідно з ухваленою ще 2011 року постановою Кабміну, розподіляють не за кількістю мешканців, зареєстрованих у кожній із квартир, а пропорційно до загальної житлової площі. Однак кожному зрозуміло, що їздять ліфтом не квадратні метри, а саме люди.
Від плати за користування підйомниками звільнили тільки мешканців перших поверхів, хоч тим, хто живе на другому-третьому, швидше і зручніше ходити пішки, ніж очікувати на ліфт. Він, до речі, у моєму будинку тепер їздить щонайменше на порядок частіше, ніж коли були ліфтові картки, що неминуче позначиться на його технічному стані.
Найбільше обурює, що нині, коли держава взяла курс на становлення справді ефективних і відповідальних власників у кожному ОСББ чи ЖБК, саме його члени, а не міська влада, мали б обирати механізм оплати за користування ліфтами. До того ж ідеться не про загальний «колгосп», а про кожен окремий під’їзд, у якому власна сума витрат.
Навіть побіжне опитування засвідчило, що єдині фанати скасування ліфтових карток — пільговики і отримувачі субсидій, яких не лякає навіть висока вартість користування підйомниками. Майже всіх інших мешканців цілком влаштовувала скасована волею міського голови система, за якою скільки разів скористався ліфтом, стільки й заплатив. За її існування ніхто не мав претензій до тих сусідів, у яких, крім двох прописаних господарів-пенсіонерів, квартирувало ще кілька студентів. Так само ніхто не заявляв, що, живучи на другому поверсі, не користується ліфтом, однак змушений фінансувати тих, кому підйомник життєво потрібний.
У підсумку житомирське благодіяння вдарило по тих, хто звик платити сам за своїми рахунками, і по бюджету, який відтепер компенсує додаткові видатки на користування ліфтами. Саме від держави невдовзі вимагатимуть грошей на їх капітальний ремонт. А ними, як і тролейбусами й маршрутками, в Житомирі відтепер пільговики їздять як за комунізму — за нічим не обмеженою потребою, але чужим коштом.