Леонід Толстіхін 31 рік очолює Волинський обласний центр туризму, спорту та екскурсій. На запитання — чи, бува, не втомився від директорської рутини — відповідає так: втомлюється, як правило, найбільше той, хто нічого не робить, і наводить слова Конфуція: «Знайди собі свою улюблену роботу — і до кінця життя тобі не доведеться працювати».
— Волинський обласний центр туризму, спорту та екскурсій, а перед тим — обласну дитячу екскурсійно-туристську станцію — створено 1940 року. Починаючи з 1976-го, майже на кожних республіканських, а то й всесоюзних змаганнях команда з Волині виборювала призові місця...
— …і піднімалася на найвищі сходинки п’єдесталів на чемпіонаті Радянського Союзу, пізніше — тричі на першостях України!..
— І в складі команди трасу кожного разу проходив директор.
— Так. Якщо хочеш бути лідером, маєш розуміти: підлеглі поважають найперше тих, хто може особисто продемонструвати, як виборювати перемогу. З моменту створення організації в нас працювало понад 300 фахівців різних кваліфікацій, віку й освіти. Проте ніколи не було людей випадкових, адже до нас приходять за покликанням, а не по гроші. Більшість нинішніх працівників — теж вихованці центру, кожен із них — практик. Бо практик-директор не дозволить комусь бути наставником-теоретиком (сміється).
На посаду керівника я прийшов з посади тренера. І найпершою складністю стало налагодження співпраці з колективом. Тепер потрібно було не тільки вчити дітей, а й виховувати їхніх наставників. А якщо ти сам виріс із цього колективу, знайти правильні акценти у спілкуванні з людьми, непомітно забезпечити їхню мотивацію на успіх — часто значно важче, ніж просто поставити те чи те завдання. Тому, як і в будь-якій іншій складній справі, важливу роль у туризмі відіграє досвід керівника. Тож коли в центр приходять молоді фахівці, найперше цікавлюся, скільки ночей претендент на посаду інструктора провів у наметі. Трапляються й такі, що — жодної…
Впевнений, у будь-якій справі професіоналізм, дух, традиції передаються під час безпосереднього спілкування зі справжніми лідерами. Для мене такими вчителями стали Ігор Миколайович Коротун, Юрій Костянтинович Горобець, Віктор Григорович Тонкевич… Пощастило, що у своєму житті мав честь працювати з цими людьми!
— Питання позакласного виховання дітей нині — одна з головних проблем української педагогіки. Чи помиляємося, коли говоримо так?
— На жаль, ні. Від цілісної системи позашкільної роботи, що була в Радянському Союзі, нині залишилося не так уже й багато. А це величезна втрата. Звісно, нині керівники системи освіти роблять чимало, аби відновити її. Але, на жаль, на виховання підростаючого покоління вже традиційно бракує коштів… Намагаємося компенсувати це максимальним залученням учнів до туризму. Нині понад тисяча волинських дітей відвідують гуртки та секції центру, ще близько 16 тисяч школярів беруть участь у подорожах.
Аби забезпечити системність у цій роботі, розробили і за активної підтримки обласного управління освіти і науки втілюємо в життя регіональну програму «Туризм — у кожну школу. Кожен учень — турист». Для цього створили опорні туристичні осередки в області, які й залучають дедалі більше освітніх закладів та дітей до цієї, вважаю, державної ваги справи. Поки кожен школяр не став туристом, нам є над чим працювати!.. Саме тому в наше підпорядкування передано колишній піонерський табір «Сонячний», що в селі Гаразджа поблизу обласного центру. Нині думаємо, як забезпечити його цілорічне функціонування.
— Чимало батьків бояться відпускати своїх чад навіть в одноденний похід…
— Це абсолютно нормальна реакція нормальних людей. А ще — додаткова відповідальність, що лягає на плечі тих, хто набрався сміливості і веде дітей у походи. На щастя, в нашій багаторічній практиці не траплялося трагічних випадків. Тому що під час проведення заходів і на маршруті на чільному місці — безпека дітей.
— Що, на вашу думку, перешкоджає ширшому розгортанню роботи?
— Зі значними труднощами доводиться стикатися, коли справа доходить до різноманітних бюрократичних узгоджень. Наприклад, при перевезенні дітей. Часто складається ситуація, що керівнику простіше дітей не везти в похід, ніж отримати всі дозволи. З прийняттям торік Державних санітарних норм і правил влаштування дитячих наметових містечок виникає багато проблем для проведення туристсько-краєзнавчих змагань, зльотів, походів тощо. І чи не час нашій державі переглянути частину заборон? Тим паче, що деякі з них явно призначені фактично для одного — застрахувати спину чиновника!
— У багатьох країнах спортивне орієнтування й елементи туризму є обов’язковими предметами у шкільних програмах…
— Це надзвичайно важлива річ для покоління, що підростає. Будьмо відвертими: нині маємо величезну кількість молоді, яку не навчили елементарним навичкам виживання за межами міста, селища чи села. Вони часто не вміють ставити намет, орієнтуватися на місцевості, користуватися картою, розвести вогнище після дощу, відрізнити їстівну ягоду від отруйної, вибрати безпечне місце для ночівлі. А це вже, якщо хочете, й певне зниження оборонного потенціалу країни! Туризм виховує як фізично, так і морально стійкіше покоління. А ще — вчить долати самого себе, важкі та довгі маршрути, де потрібно багато працювати, витримувати незручності. І, звісно, вмінню швидко знаходити спільну мову з іншими людьми.
— А ще виховує патріотів своєї держави...
— …бо дитина, яка зі шкільної парти подорожує рідним краєм і бачить його красу, не може не полюбити його! Перше знайомство з навколишнім світом формує уявлення про батьківщину. Саме це уявлення, перші найяскравіші враження, як показує практика, і виховують патріотизм. Нині туризм є унікальною технологією для виховання. Тут юну особистість однозначно навчать бути самостійною, витривалою, наполегливою, берегти природу не на словах, а на ділі! Ви, до речі, знаєте, хто у нас визнається туристом?
— Той, хто здійснює мандрівку з метою пізнання світу?
— Згідно з українським законодавством, туристом вважається будь-яка особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою — на термін від 24 годин до шести місяців і без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності. Тому туристи — ми всі! Навіть якщо хтось колись із ночівлею сходив на полювання чи риболовлю. Адже скільки людство існує, стільки воно й подорожує.
Валерій МЕЛЬНИК, «Урядовий кур’єр» (фото), Людмила ВРУБЛЕВСЬКА для «Урядового кур’єра»
Леонід ТОЛСТІХІН. Народився 1953 року в Луцьку. Навчався у Луцькому філіалі Львівського політехнічного інституту та Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки. 43 роки працює у Волинському обласному центрі туризму, спорту та екскурсій. Майстер спорту. Чемпіон Радянського Союзу, триразовий чемпіон України зі спортивного туризму. Член президії Міжнародної, віце-президент Національної, президент Волинської обласної федерацій спортивного туризму. Почесний працівник туризму України.
Ми в Google+